Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Із приходом Незалежності на території полігону відбуваються міжнародні навчання “Щит миру”, які проводять спільно Україна та НАТО”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Із творчим візитом — на Яворівський полігон

Слово Просвіти, №29 за 2017 рік

Моя незвичайна недільна мандрівка почалася із телефонного дзвінка напередодні: начальник відділу освіти і культури Дублянської об’єднаної громади Оксана Василівна Домшій запропонувала поїхати разом з артистами-аматорами на … Яворівський полігон. — Роман Дмитрович “благословив” добру справу: дає “Школярик”… (Р. Когут — наш селищний голова). Зможете? Хочемо підтримати хлопців, підбадьорити поетичним словом і піснею… Ще б пак! Кажу без роздумувань: — “Їду!” Люба ПРОЦЬ, член НСПУ, селище Дубляни, Самбірщина …Воістину: шляхи Господні незбагнен% ні: рівно тиждень тому — подорож із Дро% гобицьким осередком Союзу Українок місцями Лесі Українки (Луцьк, Ковель, Колодяжне, Володимир%Волинський…), і таке прекрасне продовження мандрів із нашими просвітянами! Не раз у поїздці згадуватиму нашу Лесю… Давно марила побачити Яворів, що славиться знаменитою “яворівською за% бавкою”, звідки родом Осип Маковей, де працювали Осип Турянський, Юрій Липа, Петро Франко… Але то все — про Яворів, ми ж їдемо — на Яворівщину! Нас — 27. Найменша, Мартуся Сохан% чак, закінчила другий клас. Найстаршій, Любомирі Стебельській, — за шістдесят. Решта — “різнокаліберні” за віком. Спіль% на “ознака” — кожен щось уміє. Хто — співати, хто — читати поезію, ще хтось — грати на гітарі чи складати сценарії. У душі вигарцьовують складні почуття: як сприй% муть нас? Який настрій у хлопців? Чи вар% то було вибиратися у дорогу?.. Вокальна жіноча група тихенько розспівується, діти — додрімують на колінах у мам, дівчата й хлопці на автобусному “бамбетлі” ззаду пересміюються%піджартовують один з од% ного… Лише водій, Іван Йосипович Гри% маляк, якому судилося 2 липня, день свого народження провести за кермом, уважний і зосереджений: артистів везе! Оксана Ва% силівна, “автор ідеї”, час від часу перемов% ляється по телефону зі ще не знайомим нам офіцером, з яким узгоджувала наш приїзд і виступ, — уточнює маршрут. …Таки заблукали, повіривши не дале% кому незримому гіду, а навігатору. Та не ду% же й журимося тим: довкола — кипуча зе% лень лісів, у ногах яких — буйнотрав’я і пишноквіття. Крутимо головами навсібіч — охаємо%ахаємо: краса! Час дозволяє по% петляти яворівськими дорогами (перший виступ — об 11%й, на годиннику — тільки 10%а…). Благодать Божа для нас, пасажи% рів, і “головний біль” для водія, якому ще й ями блимають у вічі сяйливою водою (вночі пройшов дощ). Нарешті “знайшлися”: бачимо на уз% біччі нашого “чичероне” — Романа Івано% вича Кураша, з яким чи не три тижні вела перемовини Оксана Василівна і під опі% кою якого сьогодні перебуватимемо до ве% чора. Забираємо пана Романа — і дорога стелиться далі, а “гід” після взаємного теп% лого привітання розпочинає свою розпо% відь. Цікаво! Ціла “біографія” полігону! — Міжнародний центр миротворчості та безпеки Національної академії сухопут% них військ імені гетьмана Петра Сагайдач% ного (а ви — із його батьківщини, Самбір% щини, ще й перші сусіди з Кульчицями, тому особливо раді вам!) у народі назива% ють просто: Яворівський полігон. Він — один із найбільших у Європі. Площа — 36153 гектари. Був створений 1940 року на базі колишнього військового полігону Війська Польського, який тут існував до вторгнення СРСР до Польщі 1939 року та радянської анексії західноукраїнських зе% мель. 13 лютого 1940 р. РНК УРСР ухвалив постанову про виселення сіл, відведених під Львівський артполігон. Примусово де% портували мешканців сіл, які перебували на цій території. Виселяли у Південну Бес% сарабію (нині — південь Одеської області) та прилеглі території. З лиця землі щезло більше 170 сіл і хуторів, знівечено понад 40 тисяч гектарів родючих земель, знищено 14 кладовищ, засипано майже півтори ти% сячі колодязів, підірвано 12 церков та кап% лиць, 2 костели… Вражає моторошний факт: церква свя% того Михаїла у селі Вишенька Велика, збу% дована 1927 року та освячена за участі гре% ко%католицького митрополита Андрея Шептицького, та інші будівлі, з яких де% портували мешканців, використовува% лись… як мішені для стрільби з танків і бронетранспортерів! Згадалося Гнатюкове: Як боляче сяяли банями храми, Коли, ідучи на безумство і гріх, Безрідні руїнники в шалі нестями Бува, обертали в румовища їх… Слухаємо занімівши… Вмить вивітри% лися наші мандрівничі сміхи%пересміхи. Господи, яка страшна історія цього краю, “писана” московськими злочинцями, щой нині посунули на українську землю, за% ливаючи її кров’ю невинно убієнних… По% тім, в обідню перерву, коли доброзичливі господарі повезуть показати полігон, де проходять навчання, пан Роман додасть за Ліною Костенко: “Тут не можна пройти, не поранивши душу…”. На мить оторопію — і душа моя переповниться радістю%тор% жеством за таких українських військовос% лужбовців! Ще б пак: так легко й доречно цитувати високу поезію! Знай наших! А Роман Іванович продовжує: “У сорокових роках в яворівських лісах збиралися укра% їнські повстанці. У радянські часи — виш% колювали солдатів. Українську армію свідомо знищували. Важко повірити: солдати, бувало, за всю військову службу жодного разу не тримали в руках автомат, ні разу не стріляли… На% віть у таких умовах на яворівському полі% гоні вдалося зберегти техніку і загалом усю інфраструктуру”… Принагідно згадалася мені розповідь колишньої учениці%зв’язківця про приїзд у недалеку від рідних Дублян військову час% тину тодішнього міністра Лєбєдєва: “У ка% зарми, які ми так прибирали%пуцували, і не зайшов… Зразу — на аеродром. Сипав наказами: ето — убрать, ето — атправіть!.. Жах! Уже згодом дійшло, що це робиться з чіткою метою: знищити Українську ар% мію…”. Із приходом Незалежності на території полігону відбуваються міжнародні навчан% ня “Щит миру” в рамках програми “Пар% тнерство заради миру”, які проводять спільно Україна та НАТО. Нині тут вишко% люються тисячі українських юнаків… У просторій залі клубу, куди після три% годинної дороги заходимо переодягнутися у колоритні народні строї, застаємо кіль% кох молодих священиків%капеланів, які тільки%но закінчили сповідати і причаща% ти хлопців. Пан Роман коментує: “З нами співпрацюють духовні отці УГКЦ і УПЦ КП”… Схвильовано чекаємо 11%ї: саме тоді розпочнеться виступ. Концерт — просто неба. Імпровізована сцена, на якій розміс% тили апаратуру й мікрофони і де виступа% тимемо, — на майданчику перед входом у клуб. Чекаємо, аби “вдарив дзвін”. Тим ча% сом військові підходять та підходять і роз% міщуються біля “сцени”. Хлопці сідають просто на прогріту землю під деревами, на вистрижені газони поміж розквітлих лілій, інші — стоять… Те, що відкривається моїм очам із відчинених дверей клубу, бенте% жить до сліз: юні обличчя, худорляві пос% таті… Діти. А там десь — війна… Мимо% вільні сльози щипають повіки, і горло су% домить гарячий клубок. Боже борони роз% клеїтися, бо перше слово%звернення — моє, і маю промовити його впевнено й ус% міхнено! …Ще перед виступом пан Роман “на% лаштовував”: “Побачите: реакція глядачів перших і других (дообідніх і післяобідніх) буде різною… Сприймайте це як законо% мірність”. Правда: новобранці — “перша тура” — ведуть себе вільніше, розкутіше, бризкають сміхом і жартами, щиро б’ють у долоні після кожного номера програми; контрактники — уважно%зосереджені, стримано%серйозні, хоч також не шкоду% ють долонь. …І руки ті, не учені до зброї, Що досі так довірливо одкриті Шукали тільки дружньої руки, Тепер заводяться від судороги злості… Ніби два полюси: наївна молодість з ясними довірливими очима, і мудра зрі% лість із обвітреним, обпеченим воєнним вихором чолом… Вдарило по серці “навід% маш”: коли до військових, багато з яких уже бачили потворне лице війни, зверну% лася пані Люба Стебельська, директор На% родного дому з Луки, перед виконанням “Виростеш ти, сину…” (знамениті “Лебеді материнства” Василя Симоненка) і мови% ла, що і її син Петро проходив тут вишкіл, а зараз — на Луганщині, — впала така зли% ва оплесків, що, здавалося, пилок із липо% вого цвіту посипався на землю. Після зво% рушливого виконання материнського за% повіту — “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщи% ну” — вишколені мужі зірвалися на ноги і виструнчилися на знак поваги до Матері, а потім знову зааплодували. Вдруге таке повторилося з малим Ігорчиком Лучків% ським, який виконував “Я тебе ненавиджу, війна!”. Прихильно сприйняли всі без винятку номери: заспівна “Україно моя…” у вико% нанні восьмикласниці Оленки Хомишак, патріотичні й ліричні пісні дуету “Ріка життя” (Олег Маринкевич, Юрій Сторон% ський) та народні — жіночої вокальної групи, яку створили директори Народних домів об’єднаної громади Марія Мендак (Мала Озимина), Мар’яна Гнатюк (Залу% жани), Любомира Стебельська (Лука), На% дія Рибчак (Майничі) та бібліотекар с. В. Озимина Галина Саланська; твори само% бутнього виконавця%гітариста Василя Гор% баня й оригінальні сольні композиції тала% новитої Мар’яни Бурими (вона прочитала ще й власний зворушливий вірш, присвя% чений двом братам, які нещодавно повер% нулися з війни); гуморески Павла Глазово% го у виконанні Ігоря Лучківського і драма% тична сценка з бабою Палажкою та бабою Параскою (Надія Рибчак, Мар’яна Гна% тюк) із відомого твору Нечуя%Левицького; пісня про дитинство в рідній Україні Мар% тусі Соханчак і високомайстерний профе% сійний спів Марії Мендак; натхненно про% декламована десятикласницею Любою Рибчак балада Тараса Шевченка “Лілея”… Вели програму два молоді директори На% родних домів сіл Залужани і Мала Озими% на Мар’яна Гнатюк і Марія Мендак… У ролі сценариста, режисера і художнього керівника виступила Галина Бурима, мати двох славних синів%воїнів. За “пультом” сидів і пильнував за звуком ще один ху% дожній керівник, педагог та музикант Ро% ман Старух. Свої поезії читала та “вплітала ліричні відступи” я, перебуваючи на най% вищій хвилі душевного піднесення і звору% шення. …По дорозі на полігон заїхали у Ста% ричі, де знамениті “сім джерел” із цілю% щою водою, проходить славнозвісне го% ристе пасмо Розточчя та несе свої води красуня річка Терешка. З вікон “Школя% рика” зауважуємо за огорожею сільського цвинтаря жалобну жіночу постать, схиле% ну над могилою. “Мама Юрія Косіва по% бивається за сином… Загинув 2014%го під Зеленопіллям…”, — озивається Роман Іва% нович. Схиляємо голови у скорботі, згаду% ючи і свого дублянця — Івана Луцишина, якого тоді ж убила війна, а завтра, 3 липня, мало б виповнитися квітучих 26… “Сім джерел” — у глибокому яру, до

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин