Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 Читацьке віче “Переконані, що на мапі Луганської області, в її топоніміці з’явиться ім’я Л. Г. Лук’яненка”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Пам’яті Почесного Просвітянина

Слово Просвіти, №29 за 2018 рік

Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Ще за кілька днів перед чорною звісткою просвітянський актив обговорював заходи на честь майбутнього 90-ліття Почесного члена Луганського обласного об’єднання ГО ВУТ “Просвіта” Левка Лук’яненка. З днем народження, який співпадає з Днем Незалежності України, Левка Григоровича ми традиційно вітали щороку. А він завжди нагадував, якою дорогою ціною здобута Незалежність. Благословляв і закликав “рабів отих німих”, яких у Донбасі чимало, підвестися з колін і стати частиною активного українства. І це були не порожні слова. За ним завжди стояли конкретні справи. Мало хто знає, що частину свого життя Левко Григорович присвятив Луганщині, про що луганці ніколи не забудуть. Очолюючи українську амбасаду в Канаді, він, спільними зусиллями з друзями України в Торонто, активно сприяв, аби в Луганську 22 січня 1993 р. було відкрито перший у державі Українсько-канадський центр “Відродження” з 200-тисячною бібліотекою. За час існування Центру тут виховали багатотисячне ядро патріотів, які сприяли українізації краю. Та й сам Л. Г. Лук’яненко неодноразово відвідував центр, виступав перед громадськістю Луганська та подарував місцевим просвітянам частину власної бібліотеки. Пам’ятними для луганців стали організований ним та за його участі мото-велопробіг “Соборна Україна—2002”, науково-практичні конференції, організовані ним та за його участі в Луганському національному університеті ім. Т. Шевченка, зустрічі з викладачами і студентами цього вишу 8 листопада 2002 р., 12 травня і 13—14 вересня 2005 р., у 2008, 2009 рр., де розглядалися проблеми бачення національної ідеї та національної волі тощо. Іншу частину власної бібліотеки Левко Григорович подарував також учнівськопедагогічному колективу Луганської СШ № 59, де неодноразово бував і спілкувався з колективом. А під час його виступів по обласному радіо та телебаченню в прямих ефірах не було відбою від охочих поставити запитання та вступити в дискусію, до яких він ставився толерантно і надавав переконливі вичерпні відповіді. З початком російської агресії в Донбасі Левко Григорович не стояв осторонь. До військових частин передавали книжкові бібліотечки, продовольчі набори, гроші, які розподіляли через просвітян Луганщини. Остання поїздка на Луганщину Л. Г. Лук’яненка відбулася 2016 р. Блискучі виступи під час зустрічей та спілкування у Сіверськодонецьку, Лисичанську, Рубіжному з трудовими, учнівськими, студентськими колективами, службовцями обласної військово-цивільної адміністрації, сіверськодонецької міської ради, військовослужбовцями, творчою інтелігенцією надихали на переконливу віру в торжество української національної ідеї, перемогу України над агресором та повернення в її лоно тимчасово окупованих ворогом територій. Патріотизм, віра в згуртованість і незнищенність нації, об’єктивність розпаду “великой России”, які базувалися на знанні історії та історичних процесів звучали під час його виступів по радіо та телебаченню, які транслювали на всю територію області та надихали луганців на перемогу над агресивним ворогом. Вже ніколи не буде Левко Григоровичу Луганську, не відвідає тих місць, де зустрічався з луганцями. Це може здійснити його дружина Надія Іванівна (родом з Івано-Франківщини), яка в повоєнні часи мешкала в Кам’яному Броді Луганська. Але ми віримо в незнищенність його духу та його уроки і настанови для майбутніх поколінь. Переконані і в тому, що на мапі Луганської області, в її топоніміці з’явиться ім’я Л. Г. Лук’яненка. Миру і спокою Вам, великий український подвижнику! зацького полку. У різні часи в храмі молилися гетьман Іван Мазепа, останній кошовий Петро Калнишевський, письменники Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Павло Грабовський. Перші богослужіння у Свято-Воскресенському храмі, повернутому українцям, відбулися 1996 року. Микола Срібняк (єпископ Мефодій) у своїх листах розповідає про повернення слобожанських українців до рідної (української) мови, до української віри і висловлює подяку за підтримку: листи, подарунки, часописи. Михайло Борейко постійно надсилає книжки, видані Рівненською “Просвітою” та іншу просвітницьку літературу. За незламну і тверду позицію на тернистому шляху розбудови Української держави та Української церкви рішенням міського осередку товариства “Просвіта” Миколі Срібняку, колишньому Голові земляцтва українців Східного Сибіру м. Іркутськ, нині керуючого Сумською єпархією, архієпископу Сумському і Охтирському присвоєно звання почесного члена Рівненської “Просвіти”. Завершуючи післямову до збірки поезій Павла Грабовського “Пролісок”, член ради Рівненського міського товариства “Просвіта”, науковець Лілія Овдійчук пише: “Нині, у ХХІ столітті, збірка торує шлях до читачів, до нащадків, аби згадати й пошанувати поета і тих, які наважилися кинути виклик двоголовому орлу і наблизили волю для України”. Це про таких патріотів України, як Микола Срібняк (архієпископ Сумський і Охтирський – Мефодій) та Михайло Борейко.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин