“Мислитель уважав головною наукою в суспільстві й про суспільство науку про людину та її щастя”. · 11 Про-читання · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Ні про що не турбуватися, ні за чим не турбуватися – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя — це рух” “З видимого пізнай невидиме” “Без ядра горіх ніщо, так само, як людина без серця. Краще голий та правий, ніж багатий та беззаконний” “Більше думай, а тоді вирішуй. Спіши повільно!” “Світ спочатку тішить, а потім мучає і карає” “Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого”
Слово Просвіти, №29 за 2021 рік
ворити нісенітниці. Сковорода ілюструє ідею нерівної рівності символом водограю: Бог є подібним до водограю, що заповнює водою різні посудини відповідно до їхнього об’єму: “менший посуд менше має, але в тому є рівний більшому, що однаково повний”. Отже, мета всіх людей єдина – ще при життєво наближатись до Бога, але кожна людина має свій власний шлях, своє призначення і перспективи.
Помер Григорій Сковорода на
72-му році життя у маєтку свого давнього приятеля Андрія Ковалевського в селі Пан-Іванівці на Харківщині 9 листопада 1794 р. На могильному камені, згідно із заповітом, було написано слова, які визначають розуміння сенсу життя і спрямування філософії геніального християнського містика: “Світ ловив мене, та не впіймав”.
Узагальнюючи, можемо стверджувати, що Г. Сковорода став фундатором української класичної філософії. Незважаючи на всі спроби російських істориків філософії зарахувати Сковороду до шерегу представників російської філософії, їм це зробити не вдалося через його оригінально український тип мислення, який увібрав українські філософські традиції Х– XVI ст., з притаманними їм рисами кордоцентризму (серце як єство людського духу), поліфонізму (екзистенційно особистісна множинність світу виражена вченням про “три світи”), концепцією нерозривного зв’язку людини з природою і рідною землею (вчення про “сродну
————————
1. Цит. за: Проф. Євген Онацький. Українська мала енциклопедія. Книжка XIV. Літери Се.-Сті. Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині, Буенос-Айрес, 1965. – С. 1761.
2. Евдемонізм – етичний принцип, за яким основою моральності є прагнення людини до щастя: особистого або суспільного. Найповніше проявився в античній етиці (вчення Демокрита, Сократа, Аристотеля), пізніше ідеї евдемонізму розвивали французькі філософи-просвітники
ХVІІІ ст. К. Гельвецій, Д. Дідро, які проголосили прагнення до щастя метою існування людини і суспільства загалом.
3. Пієтизм – релігійно-філософська позиція, яка надавала особливої значущості особистому благочестю, релігійним переживанням віруючих, а також відчуттю живого спілкування з Богом.
4. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 2: Поезія 1847-1861. – С. 58.
5. Тут і далі афоризми Сковороди цитуються за: Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ – поч. ХІХ ст. / Упорядник Валерій Шевчук. 2-ге вид. – К.: ТОВ “Видавництво “Кліо””, 2019. – С. 374–392.
6. Цит. за: Проф. Євген Онацький. Українська мала енциклопедія. Книжка XIV. Літери Се.-Сті. Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині, Буенос-Айрес, 1965. – С. 1761.
7. Чижевський Д. І. Філософія
Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. – Харків: Прапор, 2004. – С. 208.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
