Такі вони, просвітяни · “Справу, за яку боровся Іван Діброва, продовжують українські військові та все суспільство, докладаючи зусиль для збереження державності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Найкращий пам’ятник письменникові – повернення творчої спадщини До 145-річчя Івана Діброви побачило світ найповніше видання його творів
Слово Просвіти, №29 за 2026 рік
Ольга МЕЛЕНЧУК, кандидатка філологічних наук, членкиня Правління Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
У часописі “Рідний край” у першому числі від 1927 року під псевдонімом Ярема Гірниченко, який належав письменникові, журналісту та перекладачеві Михайлові Атаманюку, було опубліковано мемуарно-біографічний нарис, присвячений пам’яті буковинського письменника, журналіста та громадсько-культурного діяча Івана Діброви (1881–1917) (справжнє прізвище – Гаврило Гордий) із буковинського села Добринівці Чернівецького району (раніше – Заставнівського). У ньому автор, розмірковуючи над плином часу та долею творчої спадщини письменника, із жалем зазначав, що за десять років після смерті Гаврила Гордого ніхто так і не спромігся видати бодай збірку поезій митця, не кажучи вже про інші його твори, хоча саме це було б “найкращим пам’ятником по незабутньому поетові”. Напередодні 145-ї річниці від дня народження Івана Діброви висловлену свого часу Михайлом Атаманюком ідею нарешті вдалося втілити в життя. У чернівецькому Видавничому Домі “Букрек” за підтримки обласної програми книговидання Чернівецької обласної військової адміністрації побачило світ найповніше на сьогодні видання творів Івана Діброви, упорядковане за жанрово-хронологічним принципом. До книги увійшли поезія, поезія в прозі, проза, публіцистика, есеїстика, літературна критика та епістолярій. Особливу цінність виданню надає те, що до нього включено твори, які досі зберігалися лише в рукописах, зокрема листи Івана Діброви до Івана Франка та Осипа Маковея, окремі поезії та прозові твори. Символічно, що презентація книги відбулася в день народження письменника, 21 червня 2026 року, на його малій батьківщині – в селі Добринівці, де в місцевому храмі Святителя Миколая після Божественної літургії було відслужено заупокійну літію за душу спочилого Гаврила Гордого, якому доля відвела лише 36 років життя. Цього дня в сільській церкві зібралося чимало парафіян, які у спільній молитві згадували не лише тих, хто віддав своє життя за рідну землю (Іван Діброва – один із тих, чиє життя обірвалося у вирі Першої світової війни), а й тих, хто нині виборює незалежність і територіальну цілісність Української держави у боротьбі з російським агресором. Гості з Чернівців – голова Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Володимир Антофійчук, упорядниця та авторка передмови до видання творів Івана Діброви, кандидатка філологічних наук, викладачка кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича Ольга Меленчук, письменник, член НСПУ із села Погорілівка Степан Панчук, а також волонтер, громадський діяч, учасник бойових дій і меценат Сергій Николайчук – поділилися своїми роздумами про життя і творчі здобутки Івана Діброви та наголосили на важливості збереження пам’яті про тих, хто своєю невтомною працею розширював і збагачував український культурний простір. Власне, про тих, чиї імена золотими літерами вписані до пантеону видатних українських письменників і просвітників, які жили й творили на Буковині, – Юрія Федьковича, Ольгу Кобилянську, Сидора Воробкевича, – більше розповів у вступному слові модератор пам’ятної імпрези Володимир Антофійчук. На переконання вченого, вагомим досягненням сучасного літературознавства стало завершення багатотомного видання творів Юрія Федьковича (у 5 томах, 6 книгах) і майже повна реалізація проєкту видання творів Ольги Кобилянської (у 10 томах, 11 книгах), а також зазначив, що назріла потреба у виданні художніх творів (поезії, прози, драматургії), музичної спадщини та проповідей Сидора Воробкевича. Деякі з названих видань, зокрема щойно виданий десятий том творів Ольги Кобилянської, а також поезії Дмитра Загула й наукову розвідку власного авторства про біблійний інтертекст у його творчості Володимир Іванович подарував отцю Ростиславу Семенчуку, який у миру працює вчителем історії, та директорці Добриновецького ЗЗСО Уляні Мензелевській, щоб місцеві школярі мали можливість глибше пізнавати літературну та духовну спадщину рідного краю. У вже згаданій публікації Ярема Гірниченко писав: “Гаврило Гордий належав до тої малої горстки людей, що не хиляться, куди вітер віє, а стійно стоять на національному ґрунті. Вийшовши з мужицької хати, ціле життя посвятив він праці для того народу, якого він був вірним сином аж до смерти”.
Буковинський розпис
У Чернівцях презентували дослідницький проєкт “Буковинський розпис”, присвячений вивченню та збереженню традиційних орнаментів, якими колись оздоблювали скрині, стіни будинків та інші елементи побуту на Буковині. Від початку року команда дослідників збирає інформацію про автентичні розписи, співпрацює з музеями та жителями області, які надсилають фотографії й розповідають родинні історії. “Ми досліджували, шукали це все і в музеях, і співпрацювали із буковинцями. Нам теж був дуже великий відгук, і багато людей нам досилали інформацію. Це нам допомогло все зібрати”, – розповіла дослідниця Ольга Шуманська. За її словами, нині буковинський
Тож не дивно, що презентація книги відбулася саме у стінах храму, де глибока молитва перегукується з життєвою долею поета, його жертовним служінням рідному народові, за яке він неодноразово зазнавав переслідувань, принижень та арештів. Отець Ростислав Семенчук, аргументуючи вибір місця проведення презентації, зазначив: “За часів Івана Діброви, коли чужинці намагалися асимілювати буковинців, саме церква, а не світські установи, була єдиною фортецею, де зберігалося рідне слово, а перші народні школи відкривалися саме при парафіях. Іван Діброва жертовно вірив, що справжнє знання невіддільне від віри, адже, як каже Книга Приповістей: “Страх Господній – початок премудрости, а пізнання Святого – це розум” (Прип. 9:10). Його боротьба за освіту була не розвагою, а святим обов’язком духовної оборони народу, виконанням Божої заповіді: “Здобувай мудрість, здобувай розум... Не покидай її, і вона тебе збереже” (Прип. 4:5-6)”. Будучи свого часу учасником українських товариств “Руська каса”, “Селянська каса”, “Січ”, Іван Діброва активно займався просвітницькою діяльністю: засновував хати-читальні, перевозив через австрійсько-російський кордон українські книги, серед яких були й твори Т. Шевченка. Згодом справу батька продовжила донька Ярослава, яка була пов’язана з націоналістичним рухом в часи румунської окупації Буковини, про що згадував у своїй публікації український літературознавець, професор Федір Погребенник. Основні віхи життєвої і творчої долі письменника під час зустрічі-презентації розкрили учні Добриновецького ЗЗСО Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, які декламували вірші та демонстрували невеликі інсценізації за прозовими творами Івана Діброви. Детальніше про важливі сторінки особистого життя письменника, особливості його творчого почерку та змістове наповнення книги розповіла упорядниця видання Ольга Меленчук. Дослідниця акцентувала на особливій тональності поезії Івана Діброви, що увібрала народнопісенну образність і розкриває митця як розпис не має офіційного статусу культурної спадщини, тому існує ризик втрати цієї традиції. “Зараз буковинські розписи не мають жодного офіційного статусу. Він не описаний, немає охорони. Завдяки тому, що ми збираємо цю інформацію, вона може зберегтися і в майбутньому ще може допомогти його відродити”, – зазначила дослідниця. Із сайту медіа С4
тонкого лірика. У його віршах виразно звучать громадянські та інтимні мотиви, а наскрізними є концепти “думи”, “душі”, “серця” тощо. Світогляд письменника та його зацікавлення культурно-мистецьким середовищем засвідчують також вміщені у виданні творів відгуки на театральні постановки та виступи музичних товариств. У книзі поєдналося минуле із сучасним, зокрема привертає увагу розділ “Твори Івана Діброви у музиці”, до якого увійшли музичні інтерпретації поезій письменника, створені народним артистом України, композитором, професором кафедри музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича, головою Чернівецького обласного об’єднання громадської організації “Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка” Іваном Дердою, який багато років поспіль популяризує твори письменника у своєму музичному репертуарі. Примітно, що постать Івана Діброви та його творчий доробок надихнули буковинського письменника Степана Панчука на створення поетичної присвяти, якою він поділився під час зустрічі-презентації, надавши їй особливої ліричної атмосфери. У фіналі ювілейного заходу громадський діяч та учасник бойових дій Сергій Николайчук зауважив, що Іван Діброва помер на 37-му році життя – у віці, який сьогодні є середнім серед багатьох українських воїнів, що гинуть за державу. Попри короткий життєвий шлях він встиг проявити себе як переконаний патріот і громадський діяч: був виключений із Чернівецької учительської семінарії за свої національні переконання, відстоював ідею єдності українських земель та державної незалежності. На думку Сергія Николайчука, справу, за яку боровся Іван Діброва, нині продовжують українські військові та все суспільство, докладаючи зусиль для збереження української державності, мови, віри та права жити на рідній землі. Особливо зворушила картина, що постала вже після презентації на церковному подвір’ї. Примостившись у затінку, збірку творів Івана Діброви читав третьокласник Юрко Бутняк, який зацікавлено почав пізнавати художній світ свого талановитого земляка. Цей епізод ще раз засвідчує, що жоден ворог не здатен знищити український дух, адже підростає нове покоління українців, яке нестиме світло правди, знань і науки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
