Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Завдяки освіті людина здобуває не лише нові знання й професію, а й упевненість у власних силах”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

“Книгороздуми” і не тільки…

Слово Просвіти, №29 за 2026 рік

обов’язково продовжить читання. Наприклад, наведу уривочок – Гюдрун Скреттінг, “Три чоловіки для Вільми”: “До цього роману я жодного разу не стикалася з норвезькою літературою і у Норвегії теж ніколи не була (хоч завжди дуже хотіла)… Бо стиль роману доволі незвичний. Тут багато чорного гумору, дивне, з огляду на наші традиції, ставлення до релігійних питань та й до способу життя загалом. А ще з роману я довідалась про синдром Туретта, теорію мікромортів та космічні зонди “Вояджер”, що несуть інформацію про нашу планету до інших галактик. Усе це збільшило кут мого світобачення…”. А я додам від себе: відкриття для авторки є частково і нашим відкриттям. Адже пересічному читачеві всі книги перечитати неможливо, а цікаві факти із книг ніби “нанизуєш” собі в коралі світоглядного багажу. Любов Галини Новосад до книг – це своєрідне плетіння ниточки до серця читача. Це виявлені емоції, погляди, роздуми… Кожна прочитана книжка зачіпає “за живе”. А ще спостерігаємо за багатством словникового запасу авторки – у кожній анотації можна виписати для себе відшліфований епіграф, як показник глибокого мислення. Повертаючись до “Книгороздумів”, наприклад, Дмитро Кешеля, “Доживемо до зеленої травички”: “волею долі” Г. Новосад випало написати передмо- Галина Новосад (ліворуч) і Мирослава Олійник ву до цієї книжки. Ілюстрації виконав художник Тарас Данилич. “Доживемо до зеленої травички” – це, по суті, сиквел славнозвісного роману “Родаки”. Ми знову маємо змогу зустрітися з головним оповідачем закарпатської саги – маленьким шибайголовою Митриком, його бабою Марькою на прізвисько Фіскарошка та дідом Мішком, якого всі звуть Соломоном. Всі вони й далі творять закарпатську швейкіаду, у якій надзвичайно тонко переплелися народний гумор, сатира, комедія, фантасмагорія із високою поезією, глибокою філософією і людською драмою…”. Як і сам Дмитро Кешеля, так і Галина Новосад вміють лаконічно подати зміст та головний лейтмотив твору. Наголошується також на мові твору – “це щось особливе і неповторне!”. Оригінальною є й анотація на “Ангели в намистах” (збірка короткої прози) Олени Лотоцької. Книга мовби продовжує тему попередньої книжки – розмаїття української національної ідентичності. “Неначе бальзам на душу лилися мені зі сторінок книжки ці словесні перли та фонетичні передзвони” – пише пані Галина. І хоч їй були знайомі говірки поліського гомону, читання виявилося фантастичним. Привідкривається й завіса історії: вкінці Другої світової війни, в результаті пакту Молотова- Ріббентропа, було депортовано українців так званого Закерзоння (Лемківщина, Холмщина, Надсяння, Підляшшя, Любачівщина). На прикладі свого містечка Дубровиця авторка доносить до читача, як переселенці заговорили різними говірками – не тільки в просторі села чи міста, а й в одній хаті. Адже життя продовжувалося, молоді люди одружувалися й родини перемішувалися. Так-от, “оповідання Олени Лотоцької – це унікальний лінгвістичний орнамент. Вони несуть в собі особливий дух Полісся. Мову, якою розмовляють герої її творів, можна порівняти з первозданністю неповторної поліської природи, що вражає своєю свіжістю та

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин