Арт!калейдоскоп · “Коли війна щодня змінює людські долі, особливого значення набувають речі, які вдалося зберегти”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Життя після ядерної катастрофи
Слово Просвіти, №29 за 2026 рік
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках відбулася прем’єра вистави “Володар мух” за твором Вільяма Голдінга. Рекомендований вік для перегляду – від чотирнадцяти років.
Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Валерії Ландар
“Людське єство – тонка і крихка матерія, що приховує свавільні, часом агресивні та руйнівні тваринні стихії, – зазначається на сайті театру. – Культура, створена суспільством, намагається приборкати їх, але раптом людина залишається без цього контролю... Компанія дітлахів врятувалася на безлюдному острові після ядерної катастрофи. Вони залишилися без дорослих. Як складуться їхні стосунки в таких обставинах? Чи здатні вони захистити себе від руйнівних стихій? Чи вистачить сили втримати людську гідність?..”. – Театр на Липках дуже гостинний, тут гарна людська і творча атмосфера, – зазначив режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Сергій Маслобойщиков. – Але, головне в театрі – можливість реалізувати свої творчі плани, імені приємно, що мої пропозиції збіглися з бажаннями театру. Особливо це стосується зацікавленості театру торкатися складних тем та різних форм театрального видовища. Я давно вже мріяв про постановку “Володаря мух”, тим більше, що роман Голдінга не легкий для інсценізації – в тому і був певний виклик для мене. Здалося, що саме ТЮГ – найбільш придатне місце для реалізації цього задуму. Адже головні герої
Світлана ПРУГЛО, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства Фото Юрка Пошивайла
У час, коли війна щодня змінює людські долі, особливого значення набувають речі, які вдалося зберегти. Не просто вціліти, а знайти свій дім! Саме про це нова виставка “Вони там, де чекали”, що експонується в Музеї мистецької родини Кричевських – просторі, де пам’ять про українське мистецтво не лише зберігають, а й рятують. В одній виставковій залі зібрано безцінні картини, які потнепростого, дорослого роману – діти. Крім того, переважно підліткова аудиторія глядачів – дуже важливий адресат, якому необхідно долучатися до дорослих тем, а не консервуватися в розважальному інфантилізмі. Втім, це вистава і для дорослих. Репетиційний процес запам’ятався дуже приємним спілкуванням з молодими акторами і акторками. Вони завзято працювали, дехто навіть з фанатизмом. Всім ми отримували задоволення. Іноді було не легко, але натхненно і радісно. Ця маленька інтрига, з різними складами: чоловічим і жіночим, виявилася цікавою не тільки для глядачів, а й для виконавців, адже одразу викликало суперництво між дівчатами та хлопцями. Я дуже задоволений акторським складом, а головне – їхніми ансамблями і тим як актори тримаються одне за одного. Вважаю, що вони талановиті та рапили до музею вже під час повномасштабного вторгнення. Це роботи представників родини Кричевських, їхніх друзів, учнів, людей одного мистецького кола, чиї долі та творчість тепер особливо гостро відчуваються крізь призму війни. Кожна з цих картин має власну історію повернення або порятунку. Одні твори передали нащадки мистецької династії. Інші музей отримав у дарунок від людей, які хотіли, аби роботи залишилися в Україні й були доступні для наступних поколінь. Деякі полотна вдалося придбати, інші – буквально виміняти чи врятувати завдяки випадковим зустрічам, довгим перемовинам і людській довірі. Але всі ці шедеври мали одну дорогу додому – в Україну! До Опішного! “Багато картин доводилося доставляти з-за кордону різними шляхами – і ми стикнулися з чималою кількістю труднощів. Добре, що на кожному етапі були друзі та знайомі, які сприяли вирішенню цих питань, але завдання все одно було непростим.
перспективні особистості. Сценографічне рішення мінімалістичне та умовне. Це простір утворений лише одним предметом – парашутом пілота, шо катапультувався з підбитого літака, на якому летіла ціла компанія школярів-хористів. Але цей простір здатен змінюватися, ставати хвилями моря, пісочними барханами, хмарами, і лісом... і всім тим, на що спроможна фантазія глядача. Шкільні костюми та вишукані циліндри перетворюються на дикунські барабани, а порвані панчохи на звіроподібні маски, тростини на зброю... В основі музичної концепції використані класичні твори для дитячого хору. Всі вокальні партії актори виконують наживо, завдяки заняттям із хормейстеркою Тетяною Кисилевською. Вони дуже талановиті! Вважаю, що немає в світі такого режисера, який би відповів, що абсолютно задоволений своєю роботою. Завжди вимоги випереджають результат. Але я дуже задоволений процесом постановки і творчим спілкуванням. Звичайно, цю роботу можна було б продовжувати безкінечно, але завжди треба колись зупинятись і ставити крапку, хоча, для
Наприклад, картина Миколи Кричевського, яку ми придбали на аукціоні у Франції, добиралася до музею кілька місяців. Із самої Франції вона виїхала досить швидко, усі супровідні документи були в порядку, але вже з нашого боку довелося чимало попрацювати. Була проведена мистецтвознавча експертиза в Національному художньому музеї України, яку підготували й передали на митницю. Однак, оскільки це відбувалося далеко, нам запропонували зробити експертизу ближче – тож ми повторно організували її у Львові. Після цього, разом із численними додатковими бюрократичними процедурами, картина нарешті пройшла митницю. І врешті ми побачили її у стінах нашого музею. Були й роботи, які з’являлися у нас майже спонтанно – про які ми навіть не здогадувалися. Це ставало справжнім сюрпризом і неочікуваним дарунком. Наприклад, картина Олени Кричевської, яку подарував нам наш великий друг і меценат Олексій Петренко. Це перша і, на сьогодні, єдина робота Олени Кричевської у нашій колекції. Загалом із 2022 року до нашого музею потрапили 16 картин. Усі вони нині експонуються на окремій виставці, тож поба-
Вони там, де чекали Виставка унікальних картин, що знайшли свій дім у Музеї мистецької родини Кричевських
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
