Читацьке віче · “Прагнемо максимально віддалитися від зросійщення, у тому числі в топонімах”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Вулицям – імена українських міст
Слово Просвіти, №29–30 за 2022 рік
Петро АНТОНЕНКО, м. Чернігів
Деколонізація. Перейменовуємо вулиці, площі, позбавляючись одіозних назв і кількасотлітнього колоніального статусу України, пов’язаного насамперед із Московією, Росією. Це продовження декомунізації – позбавлення наслідків комуністичного, тоталітарного режиму СРСР. Цей процес почався понад два десятиліття тому, значно прискорився після ухвалення Верховною Радою у 2015 році кількох законів про декомунізацію. За ці два десятиліття населені пункти України перестали рясніти іменами Леніна, Свердлова, Урицького, Дзержинського, Калініна та інших. Нині ж прагнемо максимально віддалитися і від зросійщення, у тому числі в топонімах. У Чернігові при міськраді створено робочу групу з перейменувань, у складі представників влади, істориків, громадськості. Вона працює у двох напрямках: перший – йдеться про вулиці, назви яких варто змінити, другий – готує та підбирає їм нові назви. Напрацювання групи виносяться на міську раду, яка й ухвалює рішення про перейменування. 28 липня сесія міської ради ухвалила перше таке рішення, перейменувавши 15 вулиць і 5 провулків. Робота триває за активної участі самих мешканців міста, які жваво обговорюють тему у ЗМІ, інтернеті. Перед тим, як поглянути на карту Чернігова, озвучу одну пропозицію. Пропоную, щоб у кожному обласному центрі України вулиці були названі на честь інших обласних центрів країни. Тепер – про Чернігів. Ось топоніми міста станом на 5 серпня, тобто вже після згаданого перейменування. У Чернігові близько 400 вулиць, 100 провулків, три проспекти. Щодо останніх: до двох існуючих – Миру і Перемоги – додався проспект імені Левка Лук’яненка, в який було перейменовано вулицю Рокосовського. Наш земляк, видатний українець, свого часу, між двома ув’язненнями, мешкав на цій вулиці. Так от, у Чернігові вже є кілька вулиць, названих на честь обласних центрів України: Київська, Житомирська, Львівська, Одеська, Сумська, Харківська, Черкаська. Додаймо аж три “кримські” вулиці, причому серед них нема на честь столиці автономії – Сімферополя, а є Кримська, Севастопольська, Керченська. Що ми маємо? Охоплено 8 областей з 24-х інших областей. Третина! Це не годиться, адже зараз особливо ми маємо говорити про єдність України. Серед кількох сотень вулиць міста, в тому числі десятків, що аж просяться до перейменування, не знайшлося місця нашим обласним містам, зокрема, Чернігову, місту-герою Миколаєву, багатостраждальним Херсону, Дніпру. А кому знайшлося і поки що є місце на карті? Навіть після 8 років фактичної війни, агресії Росії,
навіть зараз (!) у нас і далі “живуть” вулиці з іменами на честь російських міст. Це Костромська, Курська, Орловська. Тепер – про Білорусь, з якою сусідить Чернігівщина, а саме – з Гомельською областю, одним із плацдармів, з якого 24 лютого орди орків кинулися на Київ. Але обламали зуби об Чернігів. Білорусь, скажемо прямо, безпосередньо бере участь у війні Росії проти України. Тим не менше, в Чернігові досі є вулиці Мінська, Брестська, Мозирська (на честь райцентру Гомельської області). Хтось може заперечити, мовляв, варто зачекати з перейменуваннями, може, “все колись владнається”. Але знову скажемо відверто: Білорусь, як і Росія, – відтепер наші вороги надовго... Ще одна тема для перейменувань. Оскільки Чернігів – столиця Сіверського краю, варто б мати вулиці на честь населених пунктів саме Чернігівщини. Кілька таких вулиць є: Бобровицька, Городнянська, Ніжинська, Ріпкинська, Любецька, Сосницька, Седнівська. Але скільки б ще можна закарбувати в назвах, з нашою багатющою історією: Новгород-
Сіверський, Прилуки, Батурин! А за рахунок яких вулиць їх називати? По-перше, у місті й далі чимало вулиць з назвами персонажів того таки комуністичного режиму, нехай і меншого калібру, ніж згадані одіозні. Це персонажі радянських вигадок, історичних міфів, є топоніми на честь російських діячів. Довкола цих імен особливо багато дискусій. А що, як сказати так: це, може, й достойні люди, але до чого тут Україна? Нехай в Росії і називають їхніми іменами вулиці міст і сіл. Також є категорія назв, пов’язаних із міфом про “увагу радянського ладу до людини праці”. Це вулиці Будівельна, Господарська, Заводська, Залізнична, Індустріальна, Інженерів, Механізаторів, Нафтовиків, Промислова, Робітнича, Текстильників, Трудова, Ударна, Фабрична, Цегельна. Є аж чотири (!) вулиці на честь радіозаводу, колишнього гіганта радянської оборонної промисловості: Радіозаводська, а також окремо 1-ша, 2-га і 3-тя Радіо-заводські. Є ще одна категорія назв, де міській владі, видно, просто не вистачало фантазії, а “приклеїли” назви вулиць до якихось реалій. Відтак, у нас є вулиці Берегова, Висока, Гориста, Дачна, Довга, Загородня, Крайня, Кругова, Лісова, Лугова, Межова, Низова, Нова (геніально проста назва!), Озерна, Північна, Підвальна, Підгірна, Піщана, Польова, Пригородна (чому тоді вже на Приміська?) Річкова, Тиха, Тополина, Урожайна, Соснова, Широка. Нарешті, є категорія назв ліричних і водночас безликих: Бузкова, Вишнева, Волошкова, Зелена, Каштанова, Кленова, Надії, Привітна, Світанкова, Сонячна, Сунична, Яблунева, Березова. Як бачимо, змінювати є що і є на що. Слово за громадянами, мешканцями міста, фахівцями і зрештою – за міською владою.
Полтавський офіс УІНП
Центральна площа Чернігова і центральна вулиця – Проспект Миру
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
