Про-читання · “Перед Словом усі рівні. Слово не субординує й не субординується”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Є Правда правдива, а є…
Слово Просвіти, №29–30 за 2022 рік
Іван ПРОСЯНИК, письменник
З совіцької ласки кандидати та докторанти й по сьогодні підспівують цій безглуздості, доводячи, що слов’яни взагалі вторинний етнос, який запозичував і мову, і культуру, і бойове мистецтво то в греків, то в монголів, тов татар, то в турків. Найчастіше козаків виводять чи то від якихось кочових козогів, чи то від черкесів, зласкавлюючись їм на глиб сторіч лише в 500 років. Хоч ще давньогрецькі хроністи нарікали на войовничих козопасів, які влітку гуртувалися у військові загони, вправляючись у бойовому мистецтві, жили таборами без жінок, нещадно розоряючи грецькі колонії. Згадує козаків на Хортиці й візантійський імператор Костянтин Багрянородний, подорожуючи ранньокняжою Україною. Ось тому ґрунтовна наукова праця історика Тараса Каляндрука “Козаки. Слов’яни проти орди”, видрукувана у львівському видавництві “Піраміда”, докорінно змінює усталені сторіччями погляди на нашу історію, нищівно громлячи євроазійсько-імперський погляд на виникнення нашої держави й козацтва зокрема. Автор, відвідавши низку європейських й азійських держав, працюючи в університетських книгозбірнях, наводить разючі факти древніх витоків нашого арійського, за своїми коренями, народу. Власних, а не позичених, традицій, мови, бойового мистецтва. Відродження останнього в Україні сьогодні спричинило шквал брудної лайки, бо це ж відродження національного духу, а отже, й свідомості, бо ще давні воїни-русичі говорили: “Вбити ворога – найясніша жертва Богові!” А саме пробудження національної свідомості ворог і боїться, підцьковуючи слухняних їм “вчених” (бо ж українською “науковець”) на власний народ. Адже “старшой” спокійний лише тоді, коли українець виступає тяглом у його возі. Анекдотичним фактом розпочинається ґрунтовне дослідження автора: мовляв, назву козацького човна чайка запорожці запозичили з турецького каюк – судно. Хоча означення цього великого судна однозвучне з нашим ів чехів, і в словаків. До того ж, як підтвердження автентичности назви, ніс давньоруського човна у вигляді чубатої чайки наведено в книзі з мініатюри Радзивилівського літопису. Здавалося б, що ще потрібно! Дуже вдало Т. Каляндрук полемізує з істориком
Є. Синицею, який у книзі “Перунові діти” запевняє, що українці, в тому числі козаки, не мали своєї фльоти, заперечуючи тим самим “Літопис Руський”… “Ізяслав хитро був спорядив на море човни: гребці в них були невидимі.., а керманичів було двоє – один на носі, другий на кормі; куди вони хотіли, туди йшли, не обертаючи човнів”. А козацькі десанти, які чи не щороку палили передмістя Стамбула. Може, вони перелітали через Чорне море на шароварах, як у мультфільмах Дахна. До речі, слово шаровари зовсім не турецького походження, як пнуться довести деякі учьониє, а домашнє – скіфське. І такими прикладами власної нижчевартості книга просто рясніє. Наприклад, А. Желєзний у своїй псевдопраці “Походження українсько-російської двомовності в Україні” прямо пупа надриває, сердега, доводячи, що українську мову зіпсували поляки, щоб відірвати “хохлів” від “русскава міра”, нехтуючи тим, що такі самі слова є в чеській, словацькій, білоруській, хорватській, сербській мовах, мабуть, не відаючи: до середини VІ сторіччя (час аварської навали) ці народи мали спільні Подніпровські терени, а отже, й спільну мову. І ця могутня мова побутувала від Рейну й до Ра (Волги), її знали всі освічені люди ранньофеодальної доби. А російська й українська мови разюче різні за своєю духовною суттю. Слово Мати для українця святе. Московітське ж Мать – наймерзенніший матюк. І це справді російський народний винахід. Єдиний і неповторний у світі за своєю ницістю. “Коли ти сквернословиш – твоїми вустами говорить Сатана!” – наголошує національна мудрість. Ба ні! В Европі є ще один народ-сквернослівник – угорці. Бо ж це люди з одного кореня й з однієї території. Хоч як московські ніби-історики ставлять Залєсьє до Києва, це в них виходить, коби горбатого до стіни. Створюється враження, що наші “учьониє” просто мавпують ту писанину, яку їм підсовує “старшой”, чи то нехтуючи, а чи боячись заглянути в позасовєцькі документи. Наприклад, арабський мандрівник ІХ сторіччя аль-Масуді називає русів кузакана. Подорожуючи Індією, письменник і мандрівник князь Е. Ухтомський у своїй праці писав: “…недаремно в Індустані узвичаєно називати кОзаками тамтешніх сміливих кінних, а то й навіть піших воїнів( раджпутів”. Під козаками маючи на увазі кубаньців – нащадків Запорозької Січі. Т. Каляндрук розгорнуто дає порівняння наших давніх національних богів і сучасних небожителів Індії. А вони разюче схожі. А це підтверджує здогади вітчизняних академіків старої доби Красуського, Марра, Потебні, про розселення з Подніпровської рівнини аріїв ще в доскіфські часи на терени Індії, Малої Азії, Середземномор’я. Тотожні боги Вишній – Вішну. Яма. Макош. Сварог і бог – Творець Свараджа. Перун й Перджаня. Автор дуже тонко спостеріг подібність бойових мистецтв індусів й запорізьких козаків, згодом кубанських пластунів, а з цього однозначно випливає, що вони дуже давнього індо-арійського кореня, тобто виникли ще задовго до розселення з Подніпровської рівнини аріїв. А щоб це мистецтво виникло й розвинулось, потрібно було мати досить сильне й значне військове осердя хліборобської держави, яка, на мою гадку, існувала тут вже VI–V тисяч років до нашого часу. Чільний розділ праці присвячений детальній розвідці дражливої теми – походженню самоназви козаки. Т. Каляндрук не ставить чіткої крапки над “і”, даючи кілька версій, ніби запрошуючи читача до співпраці. Одна з них – ті, що ходять з косою – чубом як означенням військової людини. Відомо: косу носили наші опришки, збройовики Болгарії, Сербії, Хорватії, ті ж індуси – кшатрії, з косою зображений Перун на Радзивилівському літописі, князь Святослав носив косу – чубарочку. Друга версія: ті, що були озброєні косами. Справді, коси мали на озброєнні ще давні русичі. Татари сім тижнів (а Київ здався за 4 дні) не могли взяти Козельськ (Чернігівське князівство), як на косовицю українські богатирі вривалися в Батиєві лави, відтинаючи ноги і людям, і коням. Чотири темники-полководці так і не знайшли своїх синів серед гір конаючих трупів. Третій здогад: козак від того, що вдягався в шкіри дикої кози. Це за Д. Яворницьким, С. Мишецьким, О. Рігельманом. Усе розкладено чітко, без зубоскальства, ґрунтується на історичних фактах провідних науковців – як вітчизняних, так і зарубіжних. Але, на мою гадку, авторові дослідження особливо імпонує тема національних єдиноборств. Починаючи з княжих теренів і закінчуючи козацтвом, всуціль Другої світової війни. Тема козацького пластунства в совітські часи не просто замовчувалася, а була вкрай небезпечною, за неї можна було отримати в’язничний термін. На тебе одразу ж ставилося клеймо ярого націоналіста, та ще й буржуазного. Бо саме вони, буржуазні націоналісти, назвали свої скаутські організації “Пластом”, впроваджуючи й виховуючи молодь із суто українодержавницьких позицій. І цей рух, хоч і повільно, але все-таки шириться Україною. А це й вибиває ґрунт з-під ніг євроазійців, бо ж і назва, і формація піших розвідниківпластунів чітко простежуються лише у слов’ян і повністю відсутнє в кіннотників-кочовиків. Сьогодні в українському війську створюються єгерські підрозділи. Хоч єгер німецькою пластун-розвідник. Чого ми цураємося рідного? Адже воно святіше за чужинецьке. І буде святіше завжди. Та не лише у єгерів потрібно запровадити на клейнодах княжі та козацькі символи як пряму спадкоємність нашої древньої держави Русі, а повсюди, у всіх родах військ, що додало б моральної снаги й стійкости нашим витязям. І найвищий орден держави “Герой України” однозначно потрібно замінити на “Витязь України”, щоб підкреслити цей історичний зв’язок.
“Правда – Небесна істина, і вона одна-єдина. Тож за неправду ти в одвіті перед Небесами” – говорить давня українська мудрість. Проте вітчизняні історіографи не те що минулої, а до вторгнення “старшево брата” навіть вже новітньої доби, пишучи про минувшину України, дуже далекі від цієї істини. Ота боязнь, а раптом “старшой брат” (та він нам навіть не троюрідний) натупає, такою товстою кригою залягла в мозкові, що він відмовляється мислити суб’єктивно, рабуючи на догоду московським мітам. Однак тепер замість збанкрутілої ідеї “Всємірнаво каммунізма” кремлівські ідеологи пробують втелющити, найперш Україні, а потім і світові, гасла “Трєтьєво Ріма”, а чи “Євроазійства”, які, окрім стоптаних лаптів та батога, більше жодних цінностей не мають.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
