Абетка відомих імен · “Книги з ілюстраціями Владислава Єрка вийшли у 19 країнах світу, майже всі вони були відзначені різноманітними преміями”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Владислав Єрко: “Я досі вчуся малювати”
Слово Просвіти, №29–30 за 2022 рік
Владислав Єрко – легендарний ілюстратор, чиїми роботами захоплюються малеча й дорослі, визначний майстер української книжкової графіки, лише одна участь якого у створенні книги гарантує її успіх, незалежно від тексту.
Ярослава РІЗНИКОВА
Так сталось, що корінний киянин Владислав до семи років виховувався у бабусі в селі Пірнів, що на Десні. Там і було закладено його життєве й творче підґрунтя. “Мене всі любили, я всіх любив, не було поганих або злих людей, навколо бігали кури, коти, всяка живність, воно все було шалено красивим і цікавим. Вражень щодня було стільки, що не впхати в голову”, – згадує художник. Потім переїхав до Києва, де, як згадує ювіляр, мама дуже сумно сказала: “Якщо ти хочеш, щоб тебе не вважали селюком і дивилися нормально, то мусиш спілкуватися російською”. Це були тогочасні київські реалії. Тоді, щоб бути справді українським патріотом, треба було бути дуже мужньою людиною. Поряд зі мною таких людей було двоє чи троє – вони розмовляли українською мовою, були справжніми інтелігентами. Незважаючи на те, що хлопець малював змалечку, у дитинстві йому не вистачало сміливості думати, що він може стати художником. Закінчивши школу, він налаштувався стати звичайним радянським робітником – будівником комунізму. Але заводські реалії, стосунки та пиятика в колективі настільки злякали його, що він все-таки, зрештою, вступив до Торгівельного училища на факультет “Декоратор-оформлювач вітрин”, де, за словами Єрка, два роки навчався “писати цінники та будувати піраміди з консервних банок”. Потім була армія та п’ять років навчання в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова, де зайнявся плакатом. Вже на другому курсі він отримав першу міжнародну премію, а на третьому – став членом Спілки художників. Він довчився до кінця, але диплом не захистив, мотивуючи це невідповідністю рівня викладання. “Я знав, що відбувається у світі, бачив каталоги з книжкових чи плакатних виставок, бачив свій рівень і розумів, чим він кращий за рівень тричі заслуженихперезаслужених художників”, – розповідав Єрко в одному з інтерв’ю. Ще поруч була Художня академія, куди він часто бігав до своїх друзів і ловив іншу атмосферу, інший рівень. Там постійно хтось тобі щось відкривав у живописі, для кожного було справою честі підтягнутися до рівня товариша, студенти між собою ділилися набутими знаннями, навичками. Саме цього й прагла душа молодого художника – пошуку себе, своєї манери письма, активної самореалізації, долання внутрішніх та зовнішніх бар’єрів. А бар’єрів тих в радянські часи, до яких у Єрка ставлення вкрай негативне, було вдосталь! “Кінець сімдесятих-вісімдесяті роки, то це взагалі зона порожнечі, обмеженості й неймовірного несмаку. Я не зла людина, але я настільки не любив і не люблю совок, радянські видавництва з їх старими крабами-редакторами!...” – ділиться спогадами художник, згадуючи як за надуманим приводом була відхилена видавництвом “Веселка” його курсова робота після першого курсу. На початку 90-х зовнішні цензори щезли – одні вже пішли, інші ще не з’явились, і кожен художник мав змогу самовисловлюватись і чинити як вважав за потрібне. Однак не кожен зміг витримати тиск історичних подій, соціальних, ідеологічних потрясінь та депресивність економічного життя. На той час у Владислава Єрка вже була сім’я, і хоча питання матеріального благополуччя стояло досить гостро, він все ж вирішив не кидати професію ілюстратора задля пошуку іншого заробітку. “У мене було завжди відчуття, що якщо я відірвусь від того, чим займаюся, на рік або на два, то вже ніколи не повернуся – як деякі мої друзі...”. І, незважаючи на відсутність диплому, талант Єрка пробиває собі дорогу – поступово з’явилась велика кількість замовлень на ілюстрування як дитячої книжки, так і літератури для дорослих – і це виявилось єдиним, чого він насправді прагнув. “Найкраще, що може бути у світі, – це сидіти під лампочкою і малювати якусь ілюстрацію. А потім наступну, наступну… Час від часу я пробував зайнятися якимись вільними жанрами, але щоразу повертався до ілюстрації. Це просто необхідність. Я – тільки ілюстратор, і не більше. Це природа, гени, біохімія чи ще щось – знаю лише, що воно моє”, – твердить він. Нині його репутація серед видавців фантастично висока, шанувальників свого таланту має стільки, що йому може позаздрити будь-який інший митець, та й повагою колег також анітрохи не обділений. Але до цього часу він постійно працює над собою: “Я досі вчуся малювати, і мені це учнівство, що затягнулося, дуже подобається. Я відчуваю, що я потрошку змінююся...”, – каже графік і додає, що митцю завжди хочеться бути найкращим, намалювати так, аби його роботою зацікавилися. Книги з ілюстраціями Владислава Єрка вийшли у 19 країнах світу, майже всі вони були відзначені різноманітними преміями. Найбільшим визнанням і популярністю серед його робіт користуються ілюстрації до українського видання серії книг Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, до серії романів Карлоса Кастанеди та Пауло Коельо (ілюстрації до книг Коельо видавництво “Софія” навіть випустило окремим альбомом, пояснюючи це тим, що “при багаторазовому збільшенні в ілюстраціях Єрка проступають все нові й нові деталі”). “Снігова королева” Андерсена з ілюстраціями художника, випущена видавництвом “А-Ба-Ба- Га-Ла-Ма-Га”, завоювала Гранпрі на Всеукраїнському конкурсі “Книжка року–2000”. У 2005 р. вона вийшла англійською мовою двома виданнями і увійшла до трійки кращих різдвяних продажів у Великобританії, а у США одержала титул “Найкраща дитяча книжка–2006”, а також медаль Фонду Андерсена. 2004 року ілюстрована Єрком книга “Казки Туманного Альбіону” цього ж видавництва здобула перемогу на Всеукраїнському конкурсі “Книжка року”. У 2008 році оформлений ним новий український переклад трагедії Шекспіра “Гамлет” Юрія Андруховича, що став першою дорослою книгою “А-Ба-Ба-Га-Ла- Ма-Ги”, був удостоєний Гран-прі Львівського Форуму видавців. Взагалі співпраця з цим найстарішим дитячим видавництвом незалежної України і його очільником Іваном Малковичем стала для художника знаковою – тут він проілюстрував понад 15 книг. “Але Малкович – не лише мій видавець, а й хороший друг і навіть хрещений батько. І вдруге українською мовою я почав спілкуватися саме після знайомства з Малковичем. До того ж я не знайшов іншої людини, яка б настільки підживлювала мене, а я – його”, – ділиться художник. Крім добрих друзів, щасливим Владислава Єрка робить безліч простих речей – музика, гарний фільм, спілкування з рідними, а головне – можливість творити. Саме це, на переконання художника, може захистити і врятувати абсолютно від усього. І таке ставлення до життя просочується у всі його роботи, зчитується глядачем та наповнює серця світлом і передчуттям дива.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
