Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЄВІ УЖИНКИ

Слово Просвіти, №30 за 2004 рік

ЮВІЛЕЙ На життєвому шляху кожного з нас зустрічаються люди, яких потім усе життя тримаєш на споді теплої пам’яті. Про таку людину — чесного й невтомного трударя, мудрого сім’янина, ветерана Другої світової війни — хочу розповісти читачам. Славний життєвий рубіж відзначає 17 липня цього року Середюк Володимир Іванович, мешканець села Хотівка. У нього — ювілей, йому виповнюється 90 років. Володимир Іванович — шановний у селі чоловік, його поважають як людину щедрої душі, яка все життя сповідує справедливість і добро. Ювіляр вважає, що йому поталанило з народженням. І тому, що прийшов він у цей світ у розпал літа, коли колосяться і зріють врожаї. І тому, що народився в працьовитій хліборобській родині щирих українців на щедрій, мальовничій волинській землі напередодні свята Святого Володимира. Отож і колоситься його життєва нива добірним врожаєм, кожна зернинка якого — то конкретна справа, що проростає в людських серцях добром. За своє життя ювіляр не одну борозну зорав, не одне поле засіяв… Все життя не ділив свій час на роботу й відпочинок: була тільки заповзятлива робота. Збудував хату, виховав у повазі до людей своїх дітей, плодоносить сад, який дбайливо зростив наш ювіляр. “До цього часу ношу осколок біля серця. Коли лікарі роблять рентген-знімок, то говорять: “У ЗУСТРІЧ Вірші Гнатюка, здається, можуть зробити набагато більше, аніж сотні пустослівних, велеречивих віч, мітингів. Особливо — в тривожний час напередодні президентських виборів. 75-літній поет, фізично ламаний тюрмами та численними недугами, — духовно міцний, як криця. Своє страдницьке життя він порівнює із хресною дорогою України. Іван Гнатюк пройшов через концтабори, карцери, одинадцять разів його заарештовували, десяток — піддавали катуванням, але він не зрікся ні своїх віршів, ні обраного шляху. У доробку поета з Борислава — понад 20 поетичних збірок. Уся творчість його, від першої книжки “Паговіння” й до “Хресної дороги”, інших збірок останніх років, — це воістину поезія серця, яке вщерть наповнене любов’ю до України, вірою в її воскресіння. Під час зустрічі в Городку Іван Гнатюк раз у раз читав свої вірші, де кожна фраза проймає до глибини душі: “Я в Києві — столиці Укра- ДОСВІД Автобус за якихось шість нічних годин домчав мене до столиці Прикарпаття. Очікування зустрічі з зеленими Карпатами і просвітянами Івано-Франківщини геть позбавило мене сну. вас у грудях знаходиться металічний предмет” (зі спогадів В. Середюка). Пам’ять про Другу світову війну — старі рани, ордени й численні медалі. “Проти нас стояли німці і власовці… В атаку вів нас капітан (певно, був зі штрафників). Не добігши до німецьких траншей, він впав мертвий. Я біг поряд із ним… Зав’язався рукопашний бій… Ми залягли в німецьких окопах… Біля мене, на бруствері, лежали кілька залишених німцями гранат — ними я відбивався під час контратаки… Із 180 осіб залишилося нас живими троє солдат і молодий лейтенант…” — згадує колишній фронтовик. У дитячі та юнацькі літа Володимир Сердюк був активним членом української освітянсько-патріотичної організації “Просвіта”. Досі він як дорогі реліквії береже тогочасні просвітянські журнали та брошури. Із тих далеких часів пан Володимир несе в душі патріотичний вогонь, любить по-синівському рідну землю. У Хотівку він закоханий, все тут рідне й миле його серцю. Волинська земля завжди давала йому дужі крила для життєвого польоту. Навіть на фронті Хотівка снилася молодому солдатові щоночі вишневими садами та квітучими чорнобривцями, пшеничними ланами й ніжними українськими солоспівами. І справді, рідне село ювіляра розташоване ніби в центрі духовного світу. Від Хотівки порівняно недалеко стоїть велична всесвітньо відома Свято-Успенська Почаївська лавра. У дитинстві наш ювіляр тягнувся душею до святині із золотими куполами, разом із рідними відбував там прощі. Та ще всі хотівчани щоднини любуються виглядом Божої гори, яка втішає зір своїм зеленим вбранням і лікує людей водою зі свого джерела. Окрім цього, поруч розташоване село Онищківці з джерелом святої Анни, до якого лине люд із півсвіту за зціленням. Як бачимо, ювіляр має підстави гордитися своєю малою батьківщиною, обрамленою святими місцями. Наш ювіляр — активний прихожанин сільської церкви Успіння Божої Матері. Хотівчани зуміли збудувати її самотужки в часи войовничого атеїзму, в кінці 40-х років минулого століття, — якраз тоді, коли церкви повсюдно закривали або руйнували. Хто побував на службі в цьому храмі, той підтвердить, що тут завжди легко й сонячно, — душа ніби очищається, світлішає, облагороджується, а думка переноситься в якийсь таємничий світ. Усі прихожани гордяться своїм храмом, адже це — їхнє велике духовне надбання. Володимир Іванович свято сповідує християнські цінності та традиції. Разом зі своїм товаришем Петром Олексюком приїздив улітку 1988 року до Києва на святкування 1000-ліття Хрещення Київської Русі. Атеїстична влада робила все, щоб поменше людей потрапило на церковні урочистості з цієї нагоди, було виставлено численні міліцейські кордони. Але друзі-волиняни виявили тверду наполегливість і таки зуміли відвідати й Володимирську гірку, і Володимирський кафедральний собор. РЕҐІОН

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин