«Просвіта» сьогодні · с. 6сторінка оригіналу ↗
КОЛИ СЛОВО — ЗБРОЯ
Слово Просвіти, №30 за 2004 рік
Нещодавно в м. Городок Львівської області на запрошення Товариства “Просвіта”, Спілки політв’язнів, відбулася зустріч мешканців міста з лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, довголітнім в’язнем сталінських тюрем і концтаборів Іваном Федоровичем Гнатюком.
їни — й тепер за Україною тужу”, або: “Ми зубожіли духом, як раби, безсилі встати й випростати душі”, або: “На чорнім ринку вроздріб Україну розпродують під іменем її”, або: “Співці на жебрах. Слово — на хресті, Правдива слава й честь — у забутті. А на престолах — блазні та варяги”. Чи це не гіркі реалії нашого сьогодення?! З особливою силою звучав голос поета, коли він звертався до молоді: “Любіть рідну мову, слово, пісню, бо саме завдяки цій духовній силі, силі батьківських традицій, — наш народ вижив. Вижив наперекір тому, що віками не мав своєї держави, власного війська, жив в оточенні жорстоких і ненаситних ворогів. Вони й сьогодні є, такі ж, як 200, 300 років тому. Нині як ніколи гостро стоїть питання, чи житиме українська нація, чи ні. Але це залежить не тільки від наших слів, а й від дій. Тож мусимо бути одностайними у своєму виборі нового Президента України. У нашого народу є єдиний, Богом даний кандидат — Віктор Ющенко!” Поет Іван Гнатюк може бути прикладом українського героя-патріота. Цей літній чоловік, в очі якого не раз зазирала смерть, і нині знаходить силу для творчості, для зустрічей із людьми — живе реаліями нашої держави, мріє і вірить, що побачить Україну насправді вільною і незалежною. Йде
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
