Фестивалі · с. 11сторінка оригіналу ↗
«ШЕШОРИ’2004» — УКРАЇНСЬКИЙ АКОРД «МУЗИКИ СВІТУ»
Слово Просвіти, №30 за 2004 рік
“Древа” Євген Єфремов. Звучало багато гуцульської танцювальної музики у виконанні Космацької капели (с. Космач Косівського р-ну Івано-Франківської обл.), родинного гурту Тафійчуків (с. Буковець Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.) та ансамблю народних гуцульських інструментів із Рахова Закарпатської обл.
Офіційну програму першого фестивального дня завершив київський гурт “ДахаБраха” (зі староукраїнської — “давати і брати одночасно”). Художній керівник колективу визначив його жанрову специфіку як “етнохаос”. Ясна річ, назва більшою мірою іронічна, ніж оригінальна. Традиційний український мелос доповнено звучанням буддійського ґонґа, індійських барабанів-табла, маракасів, російських тріскачок і академічної віолончелі. Поєднання досить незвичне, а між тим, цілком органічне, як на відчуття. Вечірня програма другого та третього днів фестивалю була побудована виключно на сучасних напрямках етнічної музики. Загалом виступило чотирнадцять команд, у тому числі чотири зарубіжні: “Cankisou” (Чехія, Брно), “Оркестр Святого Миколая” (Польща, Люблін), “Yoki” (Росія, Москва), “Yerba mater” (Польща, Варшава) — плюс Ґреґ Долан з Ірландії, чий виступ відбувся спільно з київським гуртом “Yo’гурт”. Слід сказати, організаторам удалося залучити все, що є цікавого в українській “world music”: “Бурдон” (Львів), “Гайдамаки” (Київ), “Карпатіан’s” (Київ), “Очеретяний кіт” (Вінниця), “Перкалаба” (Івано-Франківськ), “Пропала грамота” (Кам’янець-Подільський), “Татхагата” (Київ), “CoMaha” (Київ). Щоправда, помітною була відсутність “ВВ” і “Мандрів”. Досить цікаво було спостерігати, як реагують на фестивальні події місцеві мешканці. Вони підтягалися на сільський стадіон (де відбувалося музичне дійство) неквапно, повагом, не поспішаючи долучатися до танців і гульок. Ті, хто мешкає поближче, виходили зі своїми стільчиками, всідалися прямо на полі, розкривали парасольки і незворушно, наче зі старих світлин, споглядали за тим, що відбувалося навколо. Цікаво, що перший (фольклорний) день фестивалю місцева молодь практично проіґнорувала. Під запальні гуцульські мелодії з ентузіазмом танцювали виключно кияни й іноземні гості. “Туземці” потягнулися на фестиваль лише на другий день. А це може означати, що фольклор скоро цілковито втратить свою природну нішу і перекочує в міське середовище. То вже буде нова традиція, яка збагатиться надбаннями інших етнічних культур. Кульмінацією фестивалю стала купальська ватра, якій не завадив рясний дощ, що падав упродовж вечора. Навколо вогню остаточно зникли перепони між профі й аматорами, учасниками та глядачами. Свято плавно вийшло з-під влади офіціозу й улилося в дивовижну атмосферу купальської ночі, в якій вигадливо перемішалася нестримна карнавальна стихія з містеріальним ладом, буйна молодеча енергія та невгамовність із зощадливою до рухів і жестів архаїкою. Але, очевидно, саме з такої суміші можуть вирости досить
Адже ідея заходу належить екологічній організації — інформаційному центру “Зелене досьє”, що працює в Києві вже протягом 10 років і об’єднує людей різних уподобань та професій, що піклуються про збереження навколишнього середовища. Власне, саме з екологічної акції — організації європейського молодіжного табору “Екотопія” рік тому — розпочалася співпраця “Зеленого досьє” з громадою села Шешори і адміністрацією Національного природного парку “Гуцульщина”, на території якого розташоване село. Це партнерство передбачає боротьбу зі стихійними сміттєзвалищами, протидію несанкціонованим вирубкам лісів, формування екологічної свідомості. У рамках фестивалю “Шешори’2004” відбувся Міжнародний “круглий стіл” з питань упровадження Карпатської конвенції. Екологічний лікнеп відбувався іна стадіоні, де проходило музичне дійство. Учасників фестивалю та місцевих мешканців навчали елементарно не смітити та сортувати побутові відходи, для чого на полі було розміщено спеціальні контейнери. А розпочинався і закінчувався цьогорічний фестиваль екологічним десантом на береги річки Пістиньки, де місцевими мешканцями та стихійними відпочивальниками регулярно накопичуються купи сміття. Щоправда, нині кількість шукачів драйву і пригод перевищує число тих, хто розуміє і здатен підтримати контекст фестивалю, але, очевидно, що в майбутньому організатори подбають про ретельнішу підготовку публіки, яку вони вивозять у Карпати. Поки ж ця ситуація мені нагадала один із об’єктів Шешорського лендарту після рясного купальського дощу. Один із художників розставив на каменях прямо посеред річки Пістиньки дорожні знаки, а по кам’янистих берегах понаводив червоною фарбою вигадливі фігури, — ніби на дорозі після ДТП. Напевне, той Хтось, для кого вони призначалися, не дуже-то зважав на них. Після дощу ж знаки й зовсім зникли під бурхливими перекатами. Стихія. Етнохаос... Проте саме з них народжуються нові форми мистецтва й життя.
Микола СКИБА Фото автора
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
