Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сорочинський · с. 15сторінка оригіналу ↗

«ГИЙ! ДАВНО БУЛИ МУЦНІ ЛЮДЕ: ЄДЕН ПОНЮС БИ ДВА ВЕРБЛЮДИ…»

Слово Просвіти, №30 за 2004 рік

ХРОНОЛОГІЧНЕ УЗАГАЛЬНЕННЯ Потяг зупинився в Мукачевому — столиці закарпатської опозиції, місці постійного бунту проти Ужгорода з часів князя Ракоці. Нещодавно містечко прославилося репетицією “прозорих” виборів мера. По гарячих слідах закарпатці добряче “відгуморили” на тему “прозорості”. Фольклор пішов гуляти в народ. Але рухаємось далі. Минаючи мукачівський замок, глибоко вдихнемо і забудемо видихнути. На мить… Телевізійні антени, що наїжачилися на його баштах, не псують середньовічних асоціацій. Шосе, обабіч виноградники, в очах багряниться від традиційних закарпатських черепиць: минаємо села. На Ужгород! “Деца у нотаря”, перший ковток тисівського коньяку, Чучка, спека, лоскітливий запах ковбасок, спини та тіні кельнерів, ще трошки коньяку, перегони карпатських гумористів, “Троїсті музики”, лабіринти місцевої говірки, напруга, профіль Подерв’янського, “кожа, як у Бога”, ще більша спека, “я піднімаю цей погар…”, Штефко Оробець з відеокамерою, “це ваша жінка чи любаска?”, блідий, неусміхнений Дудар, “заткайте цього Тібора!”, гуморист кисло посміхається, будь ласка, ще ковточок “Тиси”… Кельнер гарячим воском пливе над головами… Все тільки починається… “ДЕЦА У НОТАРЯ” Задля бодай зеленого уявлення про “Карпатський словоблуд—2004”, маємо детальніше розповісти про місце проведення фестивалю. “Деца у нотаря” — ресторан Павла Чучки. А ще краще — корчма. Чучка — головний організатор та натхненник “Карпатського словоблуду”. Кількома роками раніше народ хапався за животи від його переспіву класиків літературного жанру на закарпатський копил. Нині люди, роззявивши рота, блукають “Децею”. Подивитись тут є на що. Перебравши паленки та сливовиці, можна й заблукати… Оригінальні альтани, в котрих пані-панове мають можливість забарикадуватися поміж тарелів, карафок і, сидячи на старих дерев’яних бамбетлях, “терти” щось своє. Любителі повного інтиму мають шанс навіки щезнути під палубою піратського вітрильника “Весела Єржа”. На борту — лаконічний життєпис старого пірата, вочевидь, теж карпатського словоблуду. Людям без почуття гумору в Чучки робити нічого. Блукав тут такий. Так нічого й не второпав, ані в галереї соромітського живопису, ані на цвинтарі. Різний народ лежить там під пікантними епітафіями… “Від вірної вдови”, “Пив і не закусував”, “Чесні вибори—2004”, “Втікав, не розрахувавшись, помер від сорому”… Про цього останнього пан Чучка розповів детальніше. Був то конкретний чиновник пана Кучми. Щось таке людиноподібне з Адміністрації. В основі ресторану — давній будинок. У позаминулому столітті він слугував за помешкання реальному нотареві. Лишень не подумайте, що то якийсь музика чи продавець нотних зшитків. Нині це називається пісним словом “нотаріус”, а “децу” пояснюють, як сто грам. Нотар той був мадяр, і жінка у нього була мадярка. Будьте певні, що їхні світські вечірки з театральними образками теж провадилися зовсім не українською. Бо України тоді не було… Тепер будинок нотаря перебрав пан Чучка і зробив усе можливе, щоб “Деца” стала явищем української культури, а не банальним “наливайком”. ПАВЛО ЧУЧКА Не втримаюсь — і таки скажу пару слів про знаменитого переспівника лермонтівського “Бородіно”. Хочу — і край. Надто вже він сподобався мені… Зрештою, не було б Чучки, то не балакали б ми тепер ані про “Децу у нотаря”, ані про фестиваль… “Гий! Давно були муцні люде: єден понюс би два верблюди. То були хлопи не такі, як ви. Несеренчлива у ніх доля, не вильо їх утікло з поля, киби не цісарьова воля, не зухабили би Москви”. Чучка — закарпатський унікум. Поет, бізнесмен, політик, корчмар, мовознавець. Він з цим усім якось мляво погоджується, бо вважає себе, перш за все, інтелігентом. “Моє кредо: кожен має сходити з розуму по-своєму. Головне, щоби від цього не страждали інші. Коли пишу, то сміюся. І хочу, аби сміялися інші. Якщо людям не буде весело, писати перестану… А інтелігентом себе вважаю тому, що найголовнішою частиною мого тіла лишається голова”. Дизайнерські знахідки, як от “Весела Єржа”, соромітська картинна галерея, гойдалки, клітки з рідкісними голубами — усе то те від Чучки-молодшого. Так усі називають Павла, аби не переплутати з Чучкою-батьком, професором-мовознавцем. Він не надто толерує синівське хобі. “Сказав, що пишу дурниці. Мої “гузиці” явно не в його смаку… Він і “Децу у нотаря” висміював, і не ходив до корчми три роки. Лише тепер почав зрідка заглядати — то цвяхи візьме, то якийсь інструмент”. КАРПАТСЬКИЙ СЛОВОБЛУД Ну, а тепер, як казав Остап Бендер, “ближче до тіла”. Міцна дерев’яна сцена, вибудована спеціально для фестивалю, витримала чимало. В тому числі й самого Чучку-молодшого, котрий урочисто і водночас просто відкрив фестиваль. Представив гостям та учасникам поважне журі “Карпатського словоблуду—2004” і його голову Леся Подерв’янського, відомого в Києві та поза межами майстра “поблудити” словесами. Аудіозаписи з його п’єсами презентували тим гостям, які мали щастя в лотереї. Поруч на лаві “присяжних” примостилися Юрій Винничук, Євген Дудар і Діана Клочко. Посьорбуючи, хто пиво, хто коньяк, виставляли бали героям першої номінації. Мала назву “Явління автора народу”. Перед “лагідні” очі журі являлися різні “люде”. Гуцули, поляки, словаки, серби… І все то різними мовами та говірками. Для непідготовлених напруга на мізки — шалена! Свої люди в корчмі на цю дефініцію не зважають. Пхе, знайшли від чого шаліти… Звичайний русинський “вавилон”. У цьому авторському конкурсі відразу виділилися фаворити: Горняк Змагалися весільні старости. Під гарячим сонцем Закарпаття того було забагато. Розглядати його як засіб підвищення кваліфікації та обмін досвідом весільних старост я би не поспішала. Надмір графоманії та мінімум серця й автентики звели цей конкурс “на пси”. На дно весільного “погару” брязнула товста зелена муха. Здохла вона від банальщини. ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ ТА ОКТАВ, “ІТОГІ ПАДВЄДЬОМ…” Не так уже й складно прослідкувати хід думки організаторів фестивалю. Залюблені у русинство, вони хотіли, щоб “Карпатський словоблуд” вибухнув феєрверком мови. Багатої, смачної, дотепної, іронічної. Такої, якою вона є на цій надзвичайній землі. Але одна справа, коли ти п’єш цю невимушену автентику і чудуєшся її непередбачуваності, і зовсім інша, коли людей скликали “шуткувати” та ще й змагатися між собою. Мабуть, Чучка “енд компані” підозрювали й прозирали крізь час оте провисання між правдивим і вимушеним. Їхнє прагнення піднятися вище звичного шароварно-галушкового гумору до рівня інтелектуальної української фіглі зависло на рівні прагнення. Кум, кума, самогон, гречка… Зрештою, про всі ці нездорові тенденції Чучці було відомо: “Закарпатець сміється дуже обережно. Закарпатський гумор не переростає у сатиру! Ця скутість характерна для колонізованої людини. Угорці чи поляки мають багато вільніший, розв’язніший гумор. Пригадую, як у 1981 році державне угорське телебачення показувало коміка Гофі Гейзу, задниця якого була обвішана комуністичними медалями і спрямована у телекамеру”. Тож не дивно, що “найліпшим карпатським словоблудом—2004” став Микола Горняк зі Словаччини. Ментальність, “панімаєш”… НЮАНСИ, АЛЕ СУТТЄВІ 1. Чучці було не до гумору. “Козачки” від президентської Адміністрації та сатрапи у вигляді податкової, пожежної та санінспекції постійно кружляли, мов падальники, у передфестивальні дні. Жарти жартами, але в повітрі густо запахло передвиборчою “драчкою”. Варто трохи кивнути оком, як обабіч шосе побачиш ющенківські рекламні щити, облиті смолою. Відомо, як дуріє на Закарпатті львівська податкова. “Барін” У славному місті Ужгород відбувся фестиваль гумору та сатири. Місце зустрічі гостей та учасників — “Деца у нотаря” — етнографічний ресторан Павла Чучки. Цього разу там зустрілися “словоблуди” з різних реґіонів карпатської України. Фестиваль, організований господарем цього неординарного ресторану, так і називався “Карпатський словоблуд”. Решта — в матеріалі нашого спецкора Уляни Глібчук.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин