Від першої особи · с. 3сторінка оригіналу ↗
ЮРІЙ КОСТЕНКО: «ВСІ, ХТО ПРОТИ ВЛАДИ, — НАШІ СОЮЗНИКИ» Голова УНП вважає, що Віктор Ющенко переможе ще в першому турі президентських виборів і сформує свою більшість. Бо політика, як і альпінізм, — командна гра.
Слово Просвіти, №30 за 2004 рік
“НАША ТАЄМНА ЗБРОЯ — ЦЕ ВИБОРЦІ”
— Бурхливий старт виборчої кампанії не залишає ілюзій щодо застосування адміністративного тиску і брудних технологій проти лідера “Нашої України”. Крім “ходіння в народ” і роз’яснювальної роботи, блок уже встиг виробити інші засоби протидії? — Засоби, на які будемо опиратися, — це сам виборець і його позиція, інших у нас немає. Якоїсь таємної зброї ми не можемо застосовувати, бо діючий режим витворив таку цинічну систему фальшування виборів і пресингу, що протидіяти цьому може лише власне український громадянин. Наша стратегія — якомога більше виборців залучити до активної позиції. Якоюсь мірою це виправдало себе під час висування Ющенка кандидатом на посаду Президента. Уперше на вулиці Києва вийшла така велика кількість киян, якої не було з початку 1990-х. Це вселяє надію: як би не застосовувала влада адмінресурс, гроші, ЗМІ, — “народний телефон” — це найкраща зброя. — Яким Ви бачите сьогоднішнього виборця? Купленим, байдужим? — Виборець сьогодні не байдужий. І сьогодні принципово інша ситуація, порівняно з тією, що була в 1999-му. Тоді говорили, що влада виграє, демократичні сили були розпорошені, ми не мали потужного лідера. А тепер влада вже отримала поразку завдяки тому, що опозиція об’єдналася. Уперше українському виборцеві продемонстровано, що демократи вміють не лише сваритися за булаву, але й об’єднуватися задля досягнення мети. Це потужна психологічна акція, яка вселяє надію, що владі не вдасться сфальшувати вибори. Більше того — маємо унікальну можливість перемогти в першому турі. Сьогодні про це говорять із певним скепсисом. Але згадаймо 1991 рік. Березень: 74 % — за Радянський Союз, грудень: 92 % — за незалежну українську державу. Це зробив один і той же виборець завдяки небаченому раніше психологічному підйому. Якщо всі виборці в об’єднанні Ющенка і Тимошенко побачать свою силу, це зможе дати результат, про який я говорив. Хоча, як політик із досвідом, що весь час спілкується з виборцями, можу сказати, що вони такої ж упевненості наразі не мають. — Може, й через те, що кандидат В. Ющенко — самовисуванець? Що сьогодні є одним із головних арґументів опонентів блоку. — Сьогодні в Україні політична структурованість суспільства не дозволяє мати партійного кандидата. Не буду глибоко аналізувати причин цього, скажу тільки, що діюча влада розвивалася на давньому принципі “розділяй і владарюй”, а не на принципі розвинутих демократій — політичної консолідації суспільства. Тому сподіватися на те, що за таких умов партія чи навіть блок партій отримають перемогу над діючим режимом, — або велика політична наївність, або нерозуміння того, що відбувається. Протидіяти цьому може лише народний кандидат. Ющенка підтримують не лише політичні сили, а й народ. Політична відповідальність народжується з політичних можливостей. У нас є хоч одна партія, що має більшість у Верховній Раді? Ідеологічної більшості нема йне було. Є лише блоки, об’єдані поривом любові до Президента. Ющенку потрібно буде формувати більшість, тобто коаліцію, для реалізації програми, з якою він переможе на виборах. Тут уже треба буде йти на переговори і певні політичні поступки. Далі буде парламентська кампанія 2006-го, вибори на пропорційній основі, тоді й формуватиметься ідеологічна більшість — у реґіонах, у Верховній Раді. Тоді можна буде говорити про партійного Президента. Через п’ять років він ітиме на вибори від партії або коаліції партій. Це та модель розвитку української політичної системи, яка обов’язково буде реалізована. — Президентові Ющенку, крім більшості, буде потрібна й конструктивна неліва опозиція. Забігаючи наперед, Ви бачите в цій ролі УНП? — Це надумана схема, — щоб політична партія, засновник виборчого блоку 2002 року, стала опозицією Ющенку, чия політична програма найбільше віддзеркалює положення Української Народної Партії. Я пам’ятаю 2000 рік, коли виник касетний скандал і коли багато моїх колег вимагали переходу в опозицію до влади. Але саме тоді ми несли відповідальність за Ющенка, його уряд, і це був би політичний нонсенс, — щоб партія ставала в опозицію до свого Прем’єр-міністра. Тоді треба було, щоб Ющенко йшов у відставку, й ми разом переходили в опозицію. Що й відбулося у квітні. Просто так бавитися у ці слова неможна. До того часу, поки Ющенко буде працювати над реалізацією своєї програми, участь у розробці якої брав і я, ми будемо його підтримувати. Об’єктивною опозицією Ющенку стануть ліві партії — їхня ідеологія суперечить програмі Ющенка. І, звичайно, опозиційними до нового Президента будуть адміністративні партії, які підтримують сьогоднішню владу.
“ПОТЕНЦІЙНІ ДРУЗІ — І КІНАХ, І МОРОЗ”
— Серед сьогоднішніх кандидатів і сил, що їх підтримують, Ви бачите потенційних союзників Ющенка? — Я вже можу назвати таким союзником А. Кінаха, який висувається із програмою, близькою до нашої. Він зробив багато заяв щодо неприйнятності політичної й економічної моделі, яку реалізує діюча влада. Потенційним союзником може бути й той же Чарновецький, який теж не сприймає методів влади стосовно підприємництва та бізнесу. Навіть Мороза міг би назвати нашим союзником, — хоча б у частині проведення чесних виборів. Бо, попри різні ідеології, всі ми зацікавлені, щоб в Україні працював демократичний, а не кланово-тоталітарний режим. Крім влади, ми можемо вважати всіх своїми союзниками, навіть політичних опонентів. — Їх часом не поменшає, завдяки заяві керівника виборчої кампанії О. Зінченка про початок реприватизації після перемоги лідера “Нашої України”? Чи не зашвидко вона прозвучала? — Реприватизація — це світовий досвід. Якщо ті чи інші об’єкти власності, що перейшли у приватні руки, не давали головного — економічного зростання чи
Пам’ятаю, як пані Вітренко казала в 1999-му: завтра я — Президент, і завтра їм пальці в двері повкладаю, вони всі гроші повернуть. Перепрошую, але це — брехня. Бо у світі немає жодного прикладу, коли б той, хто вкрав гроші, потім, навіть через пальці у дверях, повернув би їх. Але в державі, що дбає про своїх громадян, злодія змушують вкладати кошти в її економіку. Після приватизації “Криворіжсталі” я був у Кривому Розі, і знаєте, не бачив там походів робітників на вулицях і не чув: “Ґвалт! У нас забрали нашу власність!”. Я спілкувався з робітниками, вони кажуть: нас не цікавить, чи це державна власність, чи приватна. А цікавить, щоб була більша заробітна плата, і замість одного робочого місця було три. Бо в мене підростають ще два сини, і їм треба десь працювати. Саме ці питання має вирішувати власник — чи це буде держава, чи підприємець. Популісти є і в нашому середовищі: мовляв, прийдемо до влади, то одних обріжемо, а інших наріжемо. Я не приймаю цього, це повторення того, що в Україні вже було. Влада, яка прийде, має встановити єдині правила економічної поведінки, коли всі рівні перед законом — і бомж, і Президент. За таких умов власність — державна, приватна чи корпоративна — починає працювати в інтересах держави.
“ПОЛІТИКИ, ЙДІТЬ У ГОРИ!”
— Ще одне питання на тему інтересів держави. Як колишній міністр екології і ядерної безпеки, що Ви думаєте про новий план об’єкта “Укриття” на Чорнобильській АЕС?
— Це дуже невдалий проект, якому я протидіяв, коли вів переговори з представниками “великої сімки”. Його реалізація лише приховає чорнобильські проблеми, по суті, не вирішуючи їх. Це така собі театральна декорація, за якою не видно бруду й інших проблем. “Саркофаг” — це, в першу чергу, проблема величезної кількості ядерних матеріалів (за різними оцінками, їх там існує до 200 тонн). З ними відбуваються дуже складні фізико-хімічні процеси — до чого вони можуть призвести, не може спрогнозувати жоден науковий колектив. Друге: величезна кількість радіоактивних матеріалів, які можуть бути або викинутими в повітря, або потрапити в підземні води. Третє: пожежна небезпека, нарешті, нестабільність конструкції. Вирішення всіх цих проблем вимагає розробки нових технологій. Наприклад, вилучення ядерних матеріалів. Це проблема з проблем, її в світі не вирішував ніхто, коли йдеться про таку кількість і про вилучення з таких завалів. Коли будували діючий саркофаг, його розраховували на 50 років, а він почав руйнуватися вже через 10. На підтримку цієї конструкції з кожним роком потрібно все більше коштів, — там було декілька тисяч квадратних метрів щілин. Неможливо спрогнозувати, скільки коштів потрібно на спорудження нової оболонки, щоб вона була безпечною. Я розумію, чому на це пішов Захід, — йому вигідно сказати: таким чином чорнобильські проблеми вирішені, і до нас більше з цією проблемою не звертайтеся. На це Захід витратив усього 1 млрд. доларів. А реальна вартість вирішення — 300— 500 млрд. — Повертаючись до виборів. Восени влада збирається-таки реалізувати політичну реформу, яка зведе нанівець повноваження Президента, — хто б ним не був. Опозиція має плани, як цьому запобігти? — В усьому світі Конституція — це довгострокові правила гри, до її змін ставляться дуже обережно. Їх дозволяють собі лише ті лідери чи сили, що мають високий рівень довіри. Так робив генерал де Голль чи Лех Валенса. Ау нас влада йде з політичної арени і влаштовує масштабні зміни напередодні виборів. Демократичний світ подібного не сприймає. Ми будемо протидіяти усіма способами, щоб цього не відбулося. Досі в історії України чотири спроби змінити Конституцію були невдалими, думаю, що й п’ята буде такою ж. Хоча зараз кидаються шалені кошти — депутатам обіцяють по три мільйони доларів за голосування на користь реформи. Це ціна одного голосу, яку заплатять грошима, вкраденими в українських громадян. За нашими підрахунками, владними структурами сьогодні щоденно привласнюється 20 мільйонів доларів. — Як альпініст, що Ви порадили б політичним однодумцям і опонентам? — Хоч раз сходити в гори. Альпінізм — це командна гра, навіть ті, хто йде в гори поодинці, використовують командні принципи. Сходження обов’язково потрібно робити командою, алея, наприклад, не з усіма на нього йду…
z
Людмила ПУСТЕЛЬНИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
