Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Глибше коріння в минулому — більша можливість зберегтися”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ПОТАШНЯНСЬКІ ПЛЕНЕРИ

Слово Просвіти, №30 за 2007 рік

ри, Словаччина, 1991 та 2007 рр.) та інших мистецьких центрах. Нині Прокіп Колісник — член Національної спілки художників України, Асоціації письменників України, Унії словацьких художників та Спілки українських письменників Словаччини. Але душа зажди тяглася до рідного краю, до тих порослих споришем стежок, які топтав давнимдавно “малими босими ногами”. Тому зусиллями Прокопа 2004-го року в рідному селі було реалізовано творчий проект “Поташня”, в рамках якого під егідою Міністерства культури і туризму тут засновано “Музей культури села” та “Галерею Прокопа Колісника”. Для цих культурно-мистецьких установ відреставровано приміщення старого кам’яного поміщицького будинку в центрі села, поблизу місцевої школи. До речі, Прокіп розробив і герб Поташні, який затвердили місцеві органи влади та державна Геральдична комісія. Герб увінчує пам’ятний меморіальний знак при в’їзді до села та фасад сільського музею. На ньому у вигляді колоподібного вінка зображено коровай, на якому виліплено пшеничне колосся й дубове листя — символи гостинності й водночас незламної мужності односельців, хліборобів і воїнів з діда-прадіда, руками та зусиллями яких квітне століттями цей чарівний куточок старовинної подільської землі. Під короваєм розташовано розписний глек — символ с т а р о в и н н и х культурно-ремісредаючи до нього старовинні ікони, вишиті рушники, зразки кераміки, документи та фотографії. По суті, це музей образотворчої культури, широкопрофільний, наближений до краєзнавчого: тут органічно сусідять етнографічні, історичні та мистецькі експонати. Окремою складовою музею є “Галерея Прокопа Колісника”, куди художник подарував кілька десятків своїх першокласних творів, пов’язаних із його дитинством, із мешканцями Поташні, з засадничими духовними та світоглядними принципами митця. Можна лише позаздрити відвідувачам музею, які мають можливість бачити полотна свого знаменитого земляка. Живопис Прокопа не залишає байдужими не лише односельців, а й рафінованих шанувальників живопису, які приїздять сюди звідусіль. Висока живописна культура, глибина образів, символіко-метафоричне мислення митця, що бере початок від національної історії та міфології, й водночас — сміливе експериментування з формою та націленість у майбутнє — ось риси, які вирізняють неповторний індивідуальний мистецький почерк майстра. Він однаково успішно працює в різних жанрах, створюючи високохудожні пейзажі, натюрморти, портрети, реалістичні, історичні та символічні картини. Ці твори об’єднує могутній живописний темперамент художника, із характерним видовженим імпульсивним мазком, напруженим поєднанням кольорів, якимось органічно-містичним настроєм його світобачення. І це не випадково, адже Прокіп є першокласним іконописцем, автором багатьох освячених ікон, перед якими моляться віруючі в багатьох куточках нашої планети. Зокрема в його рідній Поташні в місцевому старовинному Свято-Дмитрівському храмі, який дивом оминула чорна рука більшовицького богоборства, є ікона на честь Святого Димитрія Солунського. У музеї запам’ятовуються проникливі, глибоко психологічні образи найближчих Прокопу людей — матері Марії Матвіївни, батька Миколи Антоновича, бабусі Єфросинії, сестер Оксани та Зінаїди, дружини Власти, сина Віктора, доньки Ярини, а також кілька автопортретів самого митця — піднесено-урочистих, як на сповіді. Та, образно кажучи, вся творчість майстра є сповідальною, вражаюче щирою і серйозною, безкінечно далекою від таких поширених у сучасному мистецтві явищ, як формально-технічне штукарство чи поверховий епатаж. Коліснику притаманні епічність мислення та справжність у всьому — в житті, мистецтві, ставленні до людей та до своєї професії, яка дає можливість розповісти іншим те, що бачить його духовне око. Прокіп — фундаментальний і надійний, як скеля, тому так багато людей тягнеться до нього, стає його друзями на все життя. Це не лише колеги-художники, а й поети, музиканти, бізнесмени, словом, усі, кому не байдужа українська культура. Особливо яскраво це проявилося в започаткованих Прокопом Колісником у 2004-му році Поташнянських пленерах, які вже вчетверте провадяться тут улітку під гаслом “Поташня — чарунка Поділля”. Цей пленер має свої особливості, які помітно відрізняють його від багатьох інших, широковідомих в Україні та за її межами подібних мистецьких акцій, як-то — Седнівського, Хортицького, Чугуївського, Севастопольського, Гурзуфського тощо. Цей пленер збирає не так уже й багато, порівняно з іншими, митців, але всі вони є однодумцями, яким болить доля українського села, які прагнуть зберегти для нащадків неповторний дух давнього національного етно-космосу. Тому для них дуже багато важить живе спілкування з Прокоповими односельцями, які гостинно запрошують художників до своїх обійсть, відчиняють перед ними двері рідних хат, частують молоком і джерельно-криничною водою, розповідають про давно минуле й про наболіле сьогодення. Важливе місце в структурі пленерів займають творчі дискусії на обійсті Прокопа, де нині живе його мати, де в батьківській хаті акумульована енергія роду, де кожен предмет нагадує про незнищенну і водночас загадкову сутність людської особистості. Ще одне завдання переслідують учасники пленеру: у вік техногенних катастроф, уніфікації мислення, нівелювання духовних запи- “Благодать над Поташнею”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин