Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“...Здорову націю й просвічену державу можна побудувати лише на твердому фундаменті історичної правди”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ВОНИ СПАЛАХНУЛИ ЗІРКАМИ РІДНИЙ КРАЙ

Слово Просвіти, №30 за 2007 рік

На жаль, існує багато міфів про Другий гетьманат, поширених і в радянських історичних виданнях, і в інших, наприклад, у підручниках історії Михайла Грушевського. У цій статті внук останнього геть. мана України Павла Петровича Скоропадського Борис Данилович висвітлює приховувану десятиліт. тями правду про Другий гетьманат. Спрагле за правдою українське суспільство має сприйняти її для власного ж пробудження. Незабаром вийде книжка Б. Д. Скоропадського “Міфи та уроки Другого гетьманату”, призначена для нової української еліти, перейнятої ідеєю національного державотво. рення. З текстом книжки можете ознайомитися за адресою: http://sgd.in.ua/statti/knuha.html. ки повстання, шукаючи скрізь з усіх боків забезпечення успіху цієї справи, ініціатори руху ввійшли в переговори з представниками російської совєтської мирової делегації Раковським і Мануїльським для координації наших виступів під час повстання. Вони зобов’язувалися визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. Зі свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні…” У таких обставинах Гетьман зважився формально проголоG сити федерацію з Росією, споG діваючись, що Антанта обороG нить Україну від більшовиків, а він таким способом збереже укG раїнську державність, виграє час для сформування регулярG ної української армії, після чого зможе інакше говорити і з саG мою Антантою. 14 листопада було опубліковано акт про намір укласти з Росією грамоту про федерацію, яку Гeтьман завбачливо підписав лише своїм іменем — Павло Скоропадський (як приватна особа). Водночас було розпущено кабінет міністрів, який Антанта вважала пронімецьким, і призначено новий. Слід сказати, що грамота про федерацію з Росією ніяких практичних чи юридичних наслідків не мала, залишаючись декларацією намірів, адже реально при владі в Росії перебували більшовики. Цей політичний козир гетьманська влада вжила суто з тактичних міркувань, сподіваючись, що Антанта, бажаючи відновлення Російської держави, допоможе зміцнитися Україні. Грамота про намір федерації з Росією стала засобом антиG гетьманської пропаганди, а не причиною повстання. Ліві украG їнські партії отримали формальG ний привід для антиурядових дій. Прагнучи влади, вони підбурювали народ проти Гетьманату, не рахуючись із тим, що вони руйнують усе те, що досі було зроблено для України. Більшість людей до повстання залучили обманом, посиленим брехливими обіцянками дати землю як платню. Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь Нещодавно в Тернополі видано книжку Омеляна Станимира “Минувшина поселення Ладичин”. Це історія села Ладичин Теребовлянського району. Автор-краєзнавець, зокрема, показує, яку важливу роль у становленні національної свідомості ладичинців відіграла “Просвіта”. 1901 року в його рідному селі було засновано “Народну читальню”, яку 1903 року перейменували на “Читальню “Просвіти”. Її мета — поширення знань про рідний край, життя народу, пробудження людей до свідомого і національного життя. Згодом з’являються й осередки інших українських організацій: “Січ” ідейно й фізично готувала молодь до боротьби за визволення України; “Союз українок” виховував національно-свідоме жіноцтво; “Сільський господар”, “Згода”, “Поміч” сприяли прогре- Ще раз наголошую, що опублікування цього акту стало приводом і гаслом для повстання проти Гетьмана. В Україні розпочалася міжусобна війна, яка затягнулася на місяць. Тим часом німецькі війська залишали Україну, зі сходу почали наступати більшовики, а з заходу — поляки, і Гетьман, щоб зупинити братовбивство, відмовився від влади. Пізніше УНРівські діячі гірко шкодували з приводу своєї участі в цьому повстанні, й згодом багато зних стали на гетьманські позиції. Мало кому відомий той факт, що Євген Коновалець, будучи в еміґрації, прийшов до Павла Скоропадського і просив вибачення, що він так підвів його й Україну. Уряд очоленої Винниченком Директорії, який прийшов на місце Гетьманського уряду, не протримався в Києві й двох місяців. Почалася боротьба і проти Москви, і проти Польщі, яка затяглася до кінця 1920 року й закінчилася повною руїною української державності та поділом українських земель між сусідами: більшовицькою Росією, Польщею, Румунією й Чехословаччиною. ТРЕТІЙ МІФ: УКРАЇНІЗАЦІЯ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ? Гетьман Павло Скоропадський походив з давнього українського козацького роду, що три століття був тісно пов’язаний з історією України. Павло дитиною та юнаком провів дуже багато часу в маєтках свого діда в Тростянці, в атмосфері пошани до минулого, українських традицій і звичаїв. Дід чудово володів українською мовою, і давав дітям читати українські книжки; у маєтку часто гостювали відомі представники української інтелектуальної еліти, які вплинули на формування світогляду Павла. Любов до України і всього українського він проніс через усе своє життя. Відомо, що вже будучи Гетьманом України, Павло Скоропадський, вільно володіючи російською мовою, на переговорах з Росією брав із собою перекладача, а сам спілкувався українською. 1917 року, серед війни і розсивному господарюванню українських селян. У вересні 1914 року російські війська зайняли Ладичин. О. Станимир розповідає: “З самого початку окупації почалася русифікація. Забрали Яроша Михайла, голову “Просвіти”, який пропав без сліду. У читальні “Просвіта” було знищено книгарню, забрано портрети Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка і інші, знищили українську символіку, прапори, концертні костюми, однострої, було обмежено викладання в школах української історії, літератури, звільнено викладачів. Прислано нових російських викладачів, вчителів. Під виглядом боротьби з мазепинством нищили все українське, насаджували все російське: мову, культуру, православну російську церкву. Російські солдати почали крадіжки птиці, овець, коней”. У 1921 році “Просвіту” відновили. Її очолив А. Скакун. При “Просбрату в країні, Павло Скоропадський створив Перший Український Корпус, бачачи силу й організованість українського елементу армії та його патріотизм. Восени цей корпус відстояв Київ проти більшовицької навали. Цієї ж осені українське Вільне Козацтво обрало Скоропадського своїм Отаманом. Пізніше він змушений був відмовитися від командування своїм корпусом — для того, щоб його зберегти. Це сталося через політику Петлюри, який бачив небезпеку в зростаючій популярності Скоропадського, тому саботажем та агітацією намагався цей корпус розвалити. Склавши командування корпусом, Павло Скоропадський і далі займається організацією Української Народної Громади, одним із головних завдань якої є українізація суспільства. Будучи Гетьманом України, Скоропадський доклав чимало зусиль до розбудови й відновлення всього українського, повернення до своїх коренів, бо вбачав силу народу в його духові, адже чим сильніший національний дух народу, тим сильнішим і здоровішим він є. За недовгі сім з половиною місяців було зроблено дуже багато: відкрито курси українознавства для вчителів, утворено національні нижчі школи, відкрито 50 нових українських державних середніх шкіл, засновано два державні українські університети в Києві та Кам’янець- Подільському і третій приватний у Полтаві, українізовано Київський, Харківський і Одеський університети та Політех у Києві, засновано Головне Управління Мистецтва і Народної Культури, Український Національний Архів, Бібліотеку, Музей, галерею образів і різьб, національну оперу, драматичний театр, державну капелу, Кобзарську школу, Симфонічну школу, засновано Українську Академію наук. Як бачимо, третій міф про начебто “неукраїнськість” Павла Скоропадського суперечить об’єктивним фактам — так само, як і два попередні міфи. Українці повинні про це знати, бо здорову націю й просвічену державу Третього гетьманату можна побудувати лише на твердому фундаменті історичної правди. віті” діяв гурток “Рідна школа”: “Все більше молоді гуртувалося навколо товариства “Просвіта”, збагачували свій кругозір про наш край, народ, його боротьбу за свою волю”. У 1939 році Ладичин зайняли радянські війська. Товариство “Просвіта” й інші українські організації було заборонено: “Література читальні була знищена, символіка, національні вишивки, костюми забрані і пропали назавжди. Вчителів у школі було замінено”. Після відступу радянських військ у 1941 році ладичинці знову відновили “Просвіту”. У 1942—1944 роках “Просвіту” очолював Профорій Іванович Ярош. У 1944 р. його засудили на 17 років каторжних робіт і вислали до Північного Сибіру. Того ж року Ярош помер, не витримавши неймовірно жорстокої каторги в районах вічної мерзлоти. О. Станимир пише: “І ще одна зірка спалахує у небі, щоб освітлювати шлях до волі”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин