“Чи збудуємо державу без мови та історичної пам’яті?” · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЛУКАРЕЛЛІ НЕ ХОЧЕ ОБРАЖАТИ НАШУ КРАЇНУ. ТОМУ ШТУДІЮЄ… РОСІЙСЬКУ!
Слово Просвіти, №30 за 2007 рік
вишуканої у плані культури й виховання донбасівської публіки. Ось і все. Але, висловивши надію, що керівництво донецького клубу “розбереться” з бразильським легіонером, ведучий програми запропонував нам свою, куди “глобальнішу” версію негарного вчинку перспективного футболіста. Виявляється, не тільки Матузалем, а й грузин Каха Каладзе, і серб Горан Гавранчич, і нігерієць Джуліус Агахова, і багато-багато інших іноземців спали й уві сні бачили, щоб назавжди залишити осоружну, негостинну, відсталу в усіх відношеннях… Україну. Тож думай, обивателю-вболівальнику, воруши мізками і не помились, кидаючи до урни бюлетеня, якщо не хочеш, щоб матузалеми тікали з України. Перехід на “позитив” — презентацію Крістіано Лукареллі в Донецьку — було здійснено не менш віртуозно. Апофеозом на його прес-конференції, що викликав серед журналістів бурю овацій, стала заява про бажання спуститися до шахти і поспілкуватися з людьми мужньої професії. Але як поспілкуватися? Мови Данте і Петрарки вуглекопи у школі не вивчали. І тут Крістіано робить ще одну заяву, яка спричиняє не тільки бурхливі оплески донецьких репортерів, а й гідний подиву коментар телеведучого “вік-енду”. Італійський голеодор негайно сідає за вивчення російської мови. Мабуть, тренування відсуне вбік, аби досконало опанувати великий і могучий. Але це ще не все. Журналіст вимовляє фразу, яка сама по собі нічого особливого не являє, але, зважаючи на те, що Донецьк — це територія України і що державною мовою 10 стаття Конституції цієї самої України визначає мову українську, то вона призводить кого до відвисання щелепи, кого до хапання за серце, а кого до стискування кулаків: “Это чтобы не оскорблять чувства людей, живущих в СТРАНЕ, куда он прибыл для работы”. Якщо цю ідею, а головне, її мотиви озвучив сам Лукареллі, то не можу не довести до його відома, що громадян України він образив цинічно і жорстоко, а своїм завзяттям в освоєнні російської мови догодив громадянам зовсім іншої держави і, можливо, її “п’ятій колоні” в Україні, яку реґіонали завжди підтримують і до виборів, і після них. Якби ж то і в Росії до української мови й українців ставилися з таким-от трепетним благоговінням! Однак автори одного з нескінченних московських телесеріалів — “Адвокат” — щиро вважають, що українською мовою, навіть її азами, не обов’язково володіти акторові, який за сценарієм виконує роль етнічного українця і з якихось міркувань цю свою мовно-етнічну належність хоче підкреслити. Адвокат Зорін в одній із серій має зустріч і розмову в барі-кафе чи то з офіціанткою, чи то з власницею — це не суттєво. Як хотів наголосити автор серіалу (але, на жаль, зробив це вкрай невдало!), вона — уродженка України. Можна лише уявити, як важко було цій жінці (з усього видно, питомій росіянці) вичавлювати з себе жахливо спотворені, транскрибовані на рязанський копил українізми. Вона не робила, а “рабіла”, бачила такого-то не о такій-то годині, а “ґадінє” і все у цьому ж дусі. Режисер показав не українку, яку доля закинула до “білокам’яної”, а москвичку, яка (чому — не зрозуміло) удає з себе “хахлушку”. Тут варто звернути увагу на одну суто філологічну проблему. Щоб передати мовними засобами етнічне походження людини, треба підкреслювати не стільки лексичні особливості її говору, скільки фонетичні, інтонаційні. Якщо хтось говорить: “демонстрація”, “інавгурація”, “форум” і “кворум”, то це ще не означає, що перед нами житель стародавнього Риму. Українське коріння Михайла Горбачова нів кого не викликає сумніву не через те, що він вживає в мові українізми (певне, будь-який росіянин у побуті вимовляє слово “бублик” чи “вареник”), а завдяки його “г” в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
