“...Одного бійся — рабства”. Д. Мережковський · с. 14сторінка оригіналу ↗
ВАСИЛЬ БАРКА — ПИСЬМЕННИК АПОКАЛІПТИЧНОЇ ДОБИ З нових видань журналу “Бористен”
Слово Просвіти, №30 за 2007 рік
Віктор САВЧЕНКО, м. Дніпропетровськ
Василь Барка — постать апокаліптичної доби, типова для української літератури початку-кінця ХХ століття. Найближчим аналогом йому був Іван Багряний. Ці двоє, по суті, є найвиразнішими з творчої інтелігенції нашої діаспори, що пережила тогочасне лихоліття, і не була розстріляна чи замордована в концтаборі. А головне — не зламалася. Доля В. Барки дещо світліша (якщо так можна сказати щодо тих часів) від долі І. Багряного. Принаймні він уник концтабору, фізичних знущань, утеч, яких уповні спізнав його побратим по перу. Колись, працюючи над “Антологією прози Придніпров’я”, я довго не міг збагнути, чому прозаїк Степан Чорнобривець після виходу у світ своєї першої книжки раптом зник із літературного процесу на цілих сімнадцять років. Як з’ясувалося, у 30-ті відстрілювали кожного, хто міг щось СКАЗАТИ. Зокрема розстріляли все керівництво новоутвореної Дніпропетровської організації Спілки письменників України. В. Барка, як і С. Чорнобривець, уник розправи тільки тому, що вчасно розгледів загрозу, яка йшла від СЛОВА. Після критики його першої поетичної книжки “Шляхи” (1930 р.), у якій йому закидали “буржуазний націоналізм” та “класово-ворожий світогляд”, В. Барка обрав шлях “добровільної поетичної німоти”. Більше того, на ціле десятиліття змінив життя: заглибився у наукову діяльність, став кандидатом філологічних наук, до того ж не в Україні, а в Росії. Але згадувати про перебіг біографічних колізій поета немає потреби. Про це чимало написали біографи, науковці й сам письменник. Мені хотілося б розглянути постать В. Барки як учасника великого апокаліпсису, що його пережило людство у ХХ столітті, надто український етнос, якому судилося опинитися в самому епіцентрі лиха. Титульним твором письменника є поема “Кавказ”. Це поетичний твір обсягом 770 сторінок. Цю книжку автор писав усе життя. Навіть у 2003-му, перед самою смертю (помер 11 квітня на 95-му році життя) під час інтерв’ю з шеф-редактором журналу “Бористен” Фіделем Сухоносом він вносив якусь правку в машинопис “Кавказу”. Книжку можна сміливо назвати епосом апокаліптичної доби, оскільки в ній охоплені всі сторони тогочасного життя, як і попередніх років, з яких, власне, і виріс апокаліпсис. Одразу хотілося б застерегти читача “Кавказу” щодо лексики, якою написано поему. На авторові, напевне, відбився мовний вплив Краснодарського краю та Ростова, де В. Барка формувався як письменник і вчений. Ідеться про певний набір “неходових” тепер слів, до яких треба звикнути. Як і до метафоричності, яка вимагає переходу читача від поверхового сприйняття вірша до заглиблення в його суть. Щодо поетичного стилю, то тут можна погодитися з науковим редактором видання професором А. Поповським: “Поетична палітра Василя Барки, хоч і сформована на класичних елементах різних стильових шкіл та напрямків, є все-таки цілком самобутньою, “барківською”… Наближення нещастя передбачало багато письменників ХІХ — початку ХХ століть. Це і Шевченко, і Міцкевич, і Лермонтов, і Мережковський, і Достоєвський… Відчував це і молодий В. Барка. Свідчення тому — подія, яку він використав у своєму творі і яка сталася за кілька десятиліть до того, як він про неї згадав, а головне, як він її витлумачив… Під час коронації Миколи ІІ, у момент сходження його на церковний поміст, цар спіткнувся і втратив свідомість. Це було знамення. А 18 травня 1896 року, в день урочистостей з нагоди коронації, сталася жахлива трагедія. На Ходинському полі ще з ночі зібрався півмільйонний натовп, очікуючи обіцяних подарунків. Та близько 6-ої ранку натовп раптом зірвався з місця і рвонув уперед так стрімко, начебто за ним гнався вогонь — задні тиснули на передніх, хто падав, того затоптували. Катастрофа тривала всього 10—15 хвилин. Коли люди отямили, вже було пізно. Загинуло 1282 особи. Цей феномен досі ніхто не може пояснити. Той, кому невідомо про Ходинську трагедію, сприйме розділи “Новопоставлений самодержець ІІІ” та “Знедолена сім’я” з поеми “Кавказ” як авторську вигадку. Насправді ж у цих розділах наведено не тільки факт трагедії, а й проекцію її на 1917 рік, коли збурився увесь люд імперії. І почалося все з оселі царя — Зимового палацу. Якщо для історика Ходинська подія — щось незбагненне, то для поета вона — тільки знак, передгроззя для всієї царської династії. Знак покути за всі гріхи роду царського. Ось приклад такого гріха: “Остання чутка: жах! Живого в мурі, Тюремного підзем’я, загорнули. І там помер, на ланцюгах іржавих — Прикутий! Нам і в похорон не проводжати. І де скелет? Не знати; в равеліні; Бо — тайна владності для підневільних. Синок росте, зоставсь пів-сиротою, Як в тіні: під неславою їдкою. За батька8бунтаря, мазепинця, блюзніра! — Вага безмірна”. Через двадцять три роки після Ходинської трагедії в липні, також 18, світ довідається про розстріл царської сім’ї. Припинила своє існування й династія Романових. Чи було відомо про те, хто прийде на зміну царату? Було. Зокрема в передбаченні Д. Мережковського, яке найточніше, як на мене, відображало саму суть тієї влади: “Не бійся жодних спокус, жодної свободи, не тільки зовнішньої, громадської, а й особистої, бо без другої неможлива й перша. Одного бійся — рабства, і найгіршого з усіх рабств — міщанства, і найпоганішого з усіх міщанств — хамства, бо раб, який став царем, і є хам, а оцарений хам і є чорт, справді страшний, страшніший від того, що його малюють, грядущий князь світу цього. Грядущий Хам”. В. Барка був один із небагатьох, хто в “Одкровенні св. Івана Богослова” розпізнав пророцтво на російську імперію. І не просто вгадав обриси передбачення, а й ідентифікував персонажі пророцтва — червоного звіра (дракона), лжепророка, Вавилонську розпусницю тощо з живими персонажами найбільшої за всю історію людства трагедії. “Від грудня, в стрій сімнадцятого — бойня; на многі люди, сказано назбройна, як бойня націй і осіб, як встружник — криваво з світу рвати безоружних”. До речі, поет розпізнав не тільки звіра, а також більшість із його семи голів (читай розділ “Галерея багряних звірів”). “Під чобітьми московськими розплющив — Цінник людей, аж нижчих від полушки. В терорі: мор і розстріли намножив, собі прибравши з ящура (дракон, змій апокаліпсису) вельможність. Спроверг країну в прірву, як підадську, з домови: звір! — аби держати владу. І лжепророк його, блюзнір біснистий, завзявся віру в світу відкаснити”. Ось цитата з наказу Леніна від 1 травня 1919 року: “В соответствии с решением В.Ц.И.К. и Сов. Нар.Комиссаров, необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно и повсеместно. И как можно больше”. Наказ №13 666/2. 1 травня, День, коли почалося нищення православ’я, “діти” Леніна святкують і донині. “Розвалювач Церков: на богоборстві, коли аж сотнею владик погробив; священства ж досі сотні тисяч вбитих! — їх: мучеників на червоній дибі… Їх стріляно, їх вішано при домі; їх збито в сніг, і холод доморозив; їх топлено в ставках, криницях, ріках; їх різано і колено штиками; їх в смерть прикладами покутували; їх шаблями порубано при людях”. До прочитання “Кавка-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
