Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Світ окупивсь словами золотими. Найзолотішими — із вуст Дніпра”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

З БЛОКНОТА ПИСЬМЕННИКА

Слово Просвіти, №30 за 2008 рік

Все решта — то вже розписанне: гербовість діб, років і зір. Єдиносутня першість — це бажaність, як нам зіницями зійтись… * * * Дощу так солодко сміялось на лівій грушці, на щоці, — нічого більш не зоставалось, долоні ставити, щоб сіль дощу не розмивала солі, яка гострилася в очах, та солов’їв аерозолі такий розвітрювали чад — легені в’яли, мерли руки, немов безлистим, восени, ми стоїмо на цілі луки самотнім деревом одним… * * * Спромоглося неба спромоглося світу доброго і світу злого за твоє лляне плетке волосся над яке немає золотого п’ятірнею вичешу всі брехні цілий світ світлішає від нього не плети і не закручуй всесвіт хай іллється вздовж крила мойого… * * * Ще нас нема, а ми — вже одне в однім — переболіли тишу зрад-розрад. Спасибі, зимо: вчасно ти, сьогодні, переболіла правду наших правд. Хоча й не вимела для мене права — найменшого, найтихшого із прав: світ окупивсь словами золотими. Найзолотішими — із вуст Дніпра. * * * Таких, як ти, мені уже не буде. Прости-прощай! Прощаючись, прости всевіччя світове і многолюдне: там не проб’ється голос золотий. Тебе там дрібно: лиш рука в долоні, та ще прощальні пальці — при моїх… Все найстрашніше сталося сьогодні: наївних літ одплаканий наїв. Сьогодні сталось. Грішний чи не грішний, сміявся, може, з тебе — не сміявсь, та все ж дозволь — хоч трохи, хоч півтрішки, лягти на плаху із твоїм ім’ям. БІЛЕ&БІЛЕ Одведись не дивись посунься калино губами біло-біло морозяно в світі чого ж ти дурієш од моїх віковічних очей приступися присядь я загадав тобі нині лапасту десятипалу сніжину чи хочеш і чорну на всі ж одинадцять одведись не дивись посунься губами сім синичок у кожному пальці твоїх рукавиць * * * Тиходощ, тихолист і німий тихоступ: їжака не почуєш переступ… Загадаю собі тиху осінь, просту — як оту, попід лісом, самотню березу. Їй припало дощів. Хуртовина мела. Насінинки, можливо, земля не хотіла. Але сталось — зосталось: усе ж прийняла, підкорилась, щоб так от вона золотіла — попід лісом, край поля, аж наче ніде: у зіницях-мачинах мені зажовтіла. Тихолист… тиходощ… і гніденьке-гніде при березі лоша мерзне радісним тілом…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин