Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Світ окупивсь словами золотими. Найзолотішими — із вуст Дніпра”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті ««У ГЛИБИНІ ВІКОВОЇ АЛЕЇ»», с. 1

«У ГЛИБИНІ ВІКОВОЇ АЛЕЇ»

Слово Просвіти, №30 за 2008 рік

Закінчення. Початок на с. 1. Ці рядки написала російський ландшафтний архітектор, котра довгі роки боролася за збереження і відновлення унікального природного середовища. Вона знала історію розквіту і розграбування Качанівки, коли паркову скульптуру італійських майстрів у 20-ті роки минулого сторіччя розбивала “пролетарська молодь”, а в найближчих селах і до наших часів знаходили безцінні раритети з колекції Тарновських. Та бачила вона, як і в часи вже незалежної України гинули рідкісні дерева від сокири браконьєрів і свої “Вересневі тези” закінчувала словами: “Років через 50 люди, може, й не знатимуть, як виглядав цей маєток. Майбутнє настає. Треба поспішати захистити, зберегти…Тому я повертаюся в Качанівку. Всупереч усьому…”. Романтикою відчуттів, які подарувала нам тоді Качанівка, перейнятий і наш телевізійний фільм. І мені хотілося нинішню статтю завершити схоже — про дуб, схожий на Шевченковий, на кострубатому гіллі якого я пов’язала прозорий шарф і телеоператор Михайло Лебедєв через нього зняв пейзаж, бо в історії Качанівської садиби були романтичні драми з високими почуттями і дуелянтами. Про пізнього осіннього метелика в альтанці Глинки (коли я потім побувала на батьківщині Шопена, де туристи слухають його фортепіанні етюди з вікон батьківського будинку, подумала, що записи музики з “Руслана і Людмили”, як і романси, створені в Качанівці, могли б слухати наші екскурсанти). Місця, де змішано подих кількох епох. Він бентежить вразливих… …Коли наша виїзна редакція “Слова Просвіти” поверталася з Качанівки — (значний відтинок дороги до заповідника так само невпорядкований, як і 13 років тому), ми зустріли, під’їжджаючи до столиці, численну кавалькаду дорогих авто. Була п’ятниця і до власних маєтків поспішали сучасні герої. Там також облаштовують скульптурою парки, а в домашніх галереях опиняються рідкісні полотна з державних музеїв. Колись Василь Васильович Тарновський змушений був продати Качанівку, щоб зберегти безцінну колекцію старожитностей. Позбувся маєтку, і подарував колекцію з Шевченкіаною Чернігівському Губернському земству. Хто із нинішніх дорівняється цій постаті? На місці Шевченкового дуба давно вже нічого не росте, ніяке дерево не перевершить його крону. У людей інакше. Могутню осяйну енергетику совісті мають прості і зовні непоказні: сухорлявий учитель із Прилук, тоненька шляхетна Анна Олехно, яка не пережила розорення Качанівки і повернулася до Санкт-Петербурга. Але залишила нам свої “Тези…” про романтичний пейзажний парк, який втілив поетичні ідеали дев’ятнадцятого сторіччя. Мені вона подарувала ручку — гусячу пір’їну. Це спонукає бути відповідним до місця, епохи і моральних заповітів. Валентина ДАВИДЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин