“Бог скрізь є, і щастя у всякому стані, коли входимо у нього із Богом”. Григорій Сковорода · с. 12сторінка оригіналу ↗
900-РІЧЧЯ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ
Слово Просвіти, №30 за 2008 рік
товерхого собору, згідно із сучасним календарем, — 24 липня. Дату заснування монастиря ігумен Феодосій Софонович пов’язує із Хрещенням Руси-України 988 р. Ось яку легенду записав він 1672 року в “Хроніці” (Глава 10. Про знищення Володимиром божниці в Києві. Про Хрещення руське. Про збудування церков): “В Києві Володимир звелів ідолів ламати і бити і божниці розкидати. А деякі нерозумні ідолопоклонці оплакували знищення своїх богів. Є давня легенда про те, як одного ідола волокли з гори топити в Дніпрі і били по череву, то біс в ньому кричав, лементуючи. Через те ту згори дорогу, що нижче монастиря Михайлівського, називали здавна “Чортове Беремище”, тобто “тяжкість чортові”, бо слово слов’янське “бремя” значить “тяжкість”. І коли того ідола потопили, то він плив униз, а невірні, йдучи берегом, плакали і закликали, кажучи: “Видибай, наш господарю боже, видибай”, тобто випливи. А той ідол “видибав” або виплив аж там на берег, де тепер монастир Видубицький, і названо те місце тим урочищем від “видибання” Видабичі або Видубичі. Але й там, коли невірні хотіли взяти того ідола, вірні, пробивши і камінь прив’язавши, утопили. І для того, повідають, перший при Володимирі митрополит Михаїл, посадивши ченців на горі недалеко від того Беремища Чортового, в своє ім’я церкву св. Михаїла збудував, що як з неба Святий Михаїл чорта скинув, так і тут він сам допоміг з гори чорта (що сидів) в ідолі збивати. А в Видубичах церкву Чуда Святого Михаїла збудовано також при Володимирові для того, щоб як у Хонах Святий Михаїл чудо вчинив, у річці невірних потопивши, так і тут чорта, що в ідолі видибав або виплив, допоміг у водах потопити” (переклад наш. — Л. І.) — за вид.: Феодосій Софонович. Хроніка з літописців стародавніх (Підготовка тексту до друку Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка.— К., 1992 — с. 67— 68). Деякі літописці вказують ще двох будівничих — князів Георгія і Михайла Володимировичів. Урочище Чортове Беремище — це, можливо, стародавній Боричів узвіз, що ним, згідно з літописом, волочили поваленого Перуна, капище якого було недалеко від теперішнього Михайлівського монастиря — цей узвіз ще існував на початку 1930-х років і проходив уздовж сучасної лінії фунікулера. Історики також припускають, що саме на Михайлівському пагорбі був колись священний Перунів гай, бо як пише літописець, там, де у давнину язичники приносили жертви бісам, нині “церкви стоять золотоверхії”. З XI ст. св. Архістратиг Божий Михаїл стає покровителем Києва і Київської землі, а отже, всієї Руси-України, покровителем князів, а згодом козацького війська, що стало у XVII сторіччі на оборону православ’я проти католицьких утисків. Ось чому саме Михай-
Фото Олеся Дмитренка лівський монастир за митрополита Іова Борецького, в час, коли українські ієрархи приєдналися до унії, став митрополичою резиденцією, твердинею православ’я в Україні. Михайлівський Золотоверхий монастир надзвичайно шанували в народі. Гетьмани, козацька старшина і навіть московські царі щедро обдаровували його. На початок XX ст. в ньому було майже 240 ченців і послушників, при монастирі діяла дяківська школа, в архієрейському хорі працювали видатні композитори К. Стеценко та Я. Ясиневич. 1937 року його зруйнували. Але через 60 він років знову воскрес, знаменуючи воскресіння не лише Православної віри в Україні, а й нашої державності.
СВЯТА ВЕЛИКОМУЧЕНИЦЯ ВАРВАРА — ЗАСТУПНИЦЯ ХРИСТИЯН З 1093 року в Києві княжив син Ізяслава Святополк (Михаїл). Після смерті першої дружини, дочки половецького хана, він одружився з грецькою царівною, донькою візантійського імператора Олексія I Варварою. За монастирським переказом, саме вона привезла до Києва як посаг мощі своєї небесної заступниці великомучениці Варвари 1108-го тобто, 900 років тому. Про це немає жодної літописної згадки, але ігумен Феодосій Софонович у своїй “Хроніці” наводить численні докази істинності цих мощей, зокрема, свідчення св. Макарія, Патріарха Антіохійського, який під час ігуменства (ігуменом монастиря його призначив 1655 р.
Київський митрополит Сільвестр Косов) перебував у Києві й приїхав до Михайлівського монастиря. “Він кланявся з вірою мощам святої Варвари, зі сльозами повідав нам, що місто Геліополь, де було замучено святу Варвару (306 р.), належить до його єпархії. Коли ж він розпитував про мощі святої Варвари, то [виявив, що] ніде на сході про них не чули: кажуть, що вони мають бути у нас. “Так, — каже, — ваша земля у нас не забувається, і я вірую, що саме це мощі святої Варвари, і так треба вірити”. Феодосій Софонович описав дива, які творилися від мощей св. Варвари у XVII сторіччі, зокрема, як одержав зцілення від неї чернігівський архієпископ Лазар Баранович та інші його сучасники. “Повість о преславних чудесах святої великомучениці Варвари” було написано 1669 року. Також про дива від святих мощей записував св. Димитрій Ростовський. Відомо, що гетьман Іван Мазепа подарував срібну позолочену раку для мощей св. Варвари, пізніше її замінили іншою, яку зробив петербурзький майстер на замовлення графині Анни Орлової. Цей фундуш, як пише історик Н. Сементовський, обійшовся у 43 тис. крб. сріблом і на нього було витрачено понад 24 пуда (прибл. 384 кг) срібла. Такі щедрі дари св. Варварі приносили не випадково — це свідчення численних чудесних зцілень. Н. Сементовський, описуючи історію мощей св. Варвари, наводить факти. Наприклад, 1710 року в Україні 10 місяців лютувала чума. Усі вулиці Києва і монастирі спорожніли, лише Михайлівський монастир епідемія оминула, і ніхто з братії не помер, хоч ворота монастиря були відчинені для всіх. Молитвами св. Варварі Михайлівський монастир врятувався і від чуми та холери 1770, 1830, 1853 і 1855 років. У зв’язку з цим склалася традиція щороку 4 (17) грудня, в день пам’яті святої великомучениці Варвари, урочисто обносити її мощі навколо Михайлівського монастиря з піснеспівами в присутності великої кількості прочан. На початку XVII ст. Київський митрополит Іоасаф Кроковський склав акафіст великомучениці та встановив співати його щовівторка перед літургією, що відбувається досі. Мощі св. Варвари перебували в Михайлівському Золотоверхому монастирі до зруйнування (серпень 1937 р.), тоді їх перенесли в Лавру. Під час війни вони зберігалися у Варваринській церкві, що розташовувалась у корпусі Київської духовної академії, а після війни були встановлені в Андріївській церкві, де перебували до 1960 року. Після закриття (1960 р.) Андріївської церкви мощі св. Варва-
Фото Людмила Іваннікової
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
