“Нерішучі владарі, щоб уникнути небезпеки в дану хвилину, найчастіше погоджуються на нейтралітет — і переважно гинуть”. Мак’явелі · с. 3сторінка оригіналу ↗
ГАЛИЦЬКИЙ ДЕГРАДАНС У ГУМАНІТАРНІЙ ЦАРИНІ
Слово Просвіти, №30 за 2008 рік
Ірина ФАРІОН Який був сенс апелювати до колишнього міністра освіти й науки Ніколаєнка чи віце-прем’єра з гуманітарних питань Табачника? Тоді окремі й сукупні галицькі демо-ліберальні виважено-розважливі, розсудливі і „стратегічно” мудрі діячі потрясали заявами-зверненнями, аби усунути цих помилок природи з посад. Водночас відсортована львівська інтелігенція піснями, віршами, картинами та квітами вітала яйцеповерженого Януковича — від такого лакейства вивернуло щонайменше півкраїни. Про регіональну вотчину не йдеться: більшість із них зупинилася в просторі й часі — на це немає жодної ради, крім як виплекати батогом і медяником (себто жорстким обов’язком і обмеженим правом) нове покоління сходу і півдня України. Настали часи неповносправної кааліції, якій для продуктивних дій хіба п’ятого колеса до воза не вистачає. Годі теревенити про їхній олігархічний статус. Безідейні завжди намагаються високими ідеями приховати ницість своїх прагматичних потреб. Отож, одне із завдань — віднайти гуманітарну ширму, за якою все по-старому, а то і гірше тектиме каламутною совковою колоніяльною рікою. І найліпший, як з’ясувалося, матеріал для такої ширми — галичани: віцепрем’єр з гуманітарних питань, міністр освіти і науки, міністр культури і туризму — Васюник, Вакарчук, Вовкун — себто три галицьких ВВВ. Перший, наче страус, заглибився в посаду так, що його ніхто, хіба, крім Президента, і виявити не може. Бо де ж перебував цей посадовець, коли Єкатєрінє Второй пам’ятники в Одесі та Севастополі воздвигнули та ще й постамент фальсифікаторові виборів-2004 Ківалову звели; може, бодай по-страусячому звомпив, коли здеградовані донецько-луганські лєвчєнкі вивергали мовно-шовіністичну гарячку; чи, може, відвоював хоч клапоть втраченого інформпростору, що зомбує українців не лише на двоязичіє, а перетворює їх у біомасу попсових споживачів? Звичайно, потуги міністерства культури і туризму про обов’язковість перекладу та дублювання фільмів державною мовою на цьому тлі назвати можна подвигом. ВО “Свобода”, з ініціятиви
Роман КОЛОДІЙ, член правління Мукачівської районної організації товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Я — просвітянин із певним стажем. Всеукраїнський культурологічний тижневик “Слово Просвіти” читаю систематично, третій радіоканал слухаю регулярно. Про нашу солов’їну мову, мабуть, списано десятки тонн паперу, випущено в ефір сотні передач, а солов’їну засмічували і продовжують засмічувати іншомовними словами, навіть інколи доходить до абсурду. Наприклад, під час дублювання російських фільмів українською мовою (телесеріал “Кадети” та інші) слово “тем более” перекладають українською “тим паче”. Цей російський вислів настільки “в’їввідомого спортового журналіста Андрія Мірошниченка, виявила своїм багатотисячним Маршем українського глядача якнайпалкішу підтримку такого гідного чину міністерства. Отож, не всі галичани, як казав великий В. Стефаник, змнєкли. Однак спинюся на найнебезпечнішому галицькому типі, який, у принципі, є сфокусованим образом збанкрутілої політсили — „Наша Україна”, від якої вже й сам Президент відхрестився. Основна ідеологема цих політичних аутсайдерів — зі всіма жити дружно (хіба, крім ВО “Свободи”), себто тупий демо-лібералізм, який значний прошарок галичан видає за виваженість, мудрість і майже, як у Януковича, стабільність, спокій і злагоду. А ще — смішне і містично-сакральне — схід і захід разом, — начебто треба наголошувати на природній спільності голови та шиї… Це їх і розчавило: “Хто з всіми добрим хоче буть, / Той швидко втратить добру путь”, — мав рацію великий галичанин Іван Франко. Бандитів таки треба було посадити у тюрми — тоді й закон був би для всіх. А так бандити у парламенті — а „Наша Україна” поза виборцями у серці України — Києві. Усе логічно і справедливо. Дзеркалом такої роздвоєної політики у святая святих мовній царині стали дії теперішнього міністерства освіти. Моя епістолярна одісея як депутата Львівської обласної ради і заступника голови комісії з питань освіти й науки з цією установою розпочалася відтоді, як ще за міністра Ніколаєнка було дозволено вступне тестування до вишів мовами національних меншин, хоч, зрозуміло, що суть то в однійGєдиній постімперській меншині — російській. Тоді Львівська обласна рада одностайно підтримала мою апеляцію до Генеральної прокуратури, аби припинити наругу над 10 статтею Конституції України про державність української мови — єдиної перепустки до вишу. Однак коли довелося на сесії робити таке саме звернення до Генпрокуратури щодо дій нового міністра І. Вакарчука (з огляду на його Указ від 21 січня 2008 року №33, де в пункті 7.2. зазначено: “Для учасників зовнішнього незалежного оцінювання, які здобували середню освіту мовами національних меншин, за їхнім бажанням [для чого їм Конституція — вони мають власне бажання!!! — Авт.] у перехідний період (у 2008—2009 рр.) [так ніби громада отупіла й не розуміє, що тоді ні цього міністра, ні цього уряду вже не буде] тести перекладають відповідною мовою (за винятком тесту з української мови та літератури [за логікою рабів і це треба перекласти. — Авт. !!!]”, його однопартійці патетично закликали з трибуни облради до „виваженості і мудрості” (так у них називають політично доцільне нехтування засадничою статтею Конституції) і не проголосували за звернення до Генпрокуратури. Натомість ВО “Свобода” на апеляції до Президента України і до Генпрокуратури отримала відповідь від директора Українського центру оцінювання якости освіти пана І. Лікарчука: “На виконання статті 10 Конституції України тести для проведення зовнішнього незалежного оцінювання випускників загальноосвітніх навчальних закладів укладаються державною мовою. У цій же статті Конституції України задекларовано також вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. Тому було прийнято рішення про переклад [цікаво, чиїм коштом? — Авт.] тестів мовами національних меншин, якими здійснюється навчання в загальноосвітніх навчальних закладах України. 2008 рік — це перший рік запровадження обов’язкового зовнішнього оцінювання для бажаючих [замість охочих — Авт.] вступити до вищих навчальних закладів України. Переклад тестів буде здійснюватися лише в перехідний період, тобто впродовж 2008—2009 років”. Ця розлога цитата — не просто типовий зразок роздвоєного мислення чиновників, але й суперечність у головній тезі. Яка тоді логічна потреба перехідного періоду, якщо право тестуватися мовами нацменшин, за логікою чиновника, виписане в цитованому другому реченні 10 статті Конституції? Так потрапляють у логічну пастку люди, що заблукали у власних переконаннях і світоглядових цінностях — і найважливіше у чинних законах. Їм би варто було звернутися до спадщини наших предків, які ще в передмові до Литовського Cтатуту ХVI сторіччя (тодішньої Конституції) цитували Цицерона: “Ми є невільниками закону задля того, аби свободою користуватися могли”. Нагадаю Закон “Про мови…” (ст. 28): „…в усіх групах з російською мовою навчання та неукраїномовних навчальних закладах, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, забезпечується вивчення української мови”. Це означає, що кожен випускник середнього навчального закладу зобов’язаний належно володіти державною мовою. А ті, що її не вивчили, не можуть бути студентами щонайменше з двох причин: а) вони або розумово відсталі; б) або політично упереджені. Як наслідок таких амбівалентних дій галузевого міністерства і бездіяльності Генпрокуратури на Заході України лише у Львові виявилося 82 охочих протестуватися російською мовою з математики, з історії України — 22, зі всесвітньої історії — 1; були такі й на Тернопільщині — 11 — з математики, 4 — з географії, 7 — з історії України, 4 — зі всесвітньої історії, біології, основ правознавства, 3 — з основ економіки, 2 — з хімії. На Франківщині понад двомстам вступникам надано можливість тестуватися угорською та румунською мовами. Цікаво, чи вступили б українці до московських, угорських і румунських вишів, тестуючись українською мовою? Чи не тому з цією гнило-ліберальною, псевдодемократичною владою і відгодованим регіональним спрутом ми щонайменше чотири роки вступаємо у чергову пастку? Не секрет, що найвищі державні інституції — це, за незначними винятками, увінчання глупоти нижчих чи підлеглих інституцій. На жаль, моя депутатська практика не спростувала цієї тези, про що йтиметься вже у другій сюжетній лінії моєї освітянської одісеї, що зійшлася в одній кульмінаційній точці з позицією міністерства освіти. Безпрецедентне рішення методичної ради Національного університету “Львівська політехніка” скоротити курси гуманітарних наук — історії України, культури, філософії, ділової української мови, політології, соціології — навпіл, зоставивши всього лиш 16 го-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
