Музика · “Бере до рук інструмент — і відбувається диво зцілення”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
СПІВАЙ, МОЯ МАНДОЛІНО
Слово Просвіти, №30 за 2009 рік
Євген БУКЕТ
Ой, як же було ізпрежди віка, Ой, як не було неба і землі, А тільки було синєє море, На тому морі горіли огні, Коло тих огнів сиділи святі. Радять радоньку, кого в море послать. А святий Петро говоре на то: Та достань, Петро, жовтого піску, Та посіємо по всьому світу, Щоб уродилось небо і земля, Небо зорями, земля квітами. Ой дай Бо..(же)! Бабусі із заснованого в жовтні 1975-го в селі Грузькому на Київщині фольклорного колективу “Живиця” навіть не здогадувалися, що через тридцять років пісні, які вони весь цей час співають зі сцени сільського Будинку культури, стануть першорядними в жанрі сучасної інтерпретації української традиційної музики, яким нині захоплюються багато естрадних “зірок”. 2001 року в світ вийшов компакт-диск “Ой, як же було ізпрежди віка” — традиційні пісні Правобережної Київщини”. Записи, що ввійшли до альбому, було зроблено в селах Макарівського (Комарівка, Ніжиловичі, Грузьке, Козичанка) 1994 року та Києво-Святошинського району (с. Лука) 1997 р., розташованих у межиріччі Дніпрових приток Тетерева й Ірпеня. Науковці називають ці землі “перехідною зоною”, адже вони — на межі двох великих фізико-географічних ареалів:
Олена ШУЛЬГА
Геолог-геофізик за фахом, Віталій Васильович змалку кохається в музиці. Мама, яка вчителювала на Житомирщині, вміла грати на багатьох інструментах, співала у церковному хорі. Саме від неї й прийшло захоплення мандоліною — вона давала синові перші та єдині в його житті уроки музики. Знається на співі й сестра пана Віталія Аріадна. Батько, Василь Юхимович Дарибогов, історик за фахом, був директором семирічної школи, в якій навчалися діти репресованих селян. На початку 1930-х поліські селяни повстали проти колгоспів, розібрали майно й вирішили господарювати одноосібно. Тоді їх заслали до Сибіру, а оскільки декларували, що діти за батьків не відповідають, малечу не зачепили — організували школу-комуну. Школі належали пасіка, кілька гектарів землі. Батько Віталія добре знався на сільському господарстві, вміло керував школою, дбав про дітей. Усередині 1930-х Василя Юхимовича звинуватили у шкідництві й націоналізмі, ув’язнили в тюрмі містечка Іванополя (раніше його називали Янушполем, тепер Чуднівський район Житомирщини). Наприкінці війни совіти мобілізували 48-річного чоловіка на фронт, де він і загинув. Із передової Василь Дарибогов писав ніжні листи дітям, у яких висловлював непереборне бажання бачити їх, спілкуватися, передати батьківське тепло й любов. Панові Віталію боляче згадувати повоєнне, напівголодне дитинство без батька. Здобувши вищу освіту, працював у Каховській гідромеліоративній експедиції, у Заполяр’ї, й увесь цей час не розлучався з улюбленим інструментом.
Чи чули ви, як співає мандоліна? Кажуть, що лицарі епохи Відродження під балконами прекрасних дам співали в супроводі саме цього інструмента. Один із виконавців на мандоліні, музикант-аматор Віталій Дарибогов стверджує, що на цьому інструменті можна зіграти будь-яку мелодію.
Нині Віталій Дарибогов мешкає у Новій Каховці на Херсонщині. Мандоліну, на якій грає, виміняв у товариша-колекціонера на два інструменти — домру і мандолу. В ансамблях не грає, здебільшого для себе, для друзів. Часто приїжджає в Київ до сестри, зупиняється на вулицях, у підземних переходах і грає для душі. Тоді навколо нього збираються гурти слухачів, бо в репертуарі — “Цвіте терен”, “Два кольори”, “Ой, не ходи, Грицю”, “Сіла птаха білокрила на тополю”, “Беса ме мучо”, “Амурські хвилі”, “Чардаш”, “Повій, вітре, на Вкраїну”, “Журавлі” на слова Богдана Лепкого, “Червона калина”, “Наливаймо, браття, кришталеві чари”, “Турецький марш” — мелодії на різні смаки, на всі віки. Пан Віталій стверджує, що мандоліна лікує: коли він почувається не дуже добре, бере до рук інструмент — і відбувається диво зцілення. Музикант записав кілька дисків у домашній студії Олега Бута, керівника київського гурту традиційної музики “Буття”, проте пе-
Фото Ксенії Гладишевої реконує, що грати не перед мікрофоном, просто так — значно цікавіше, бо кожна мелодія — імпровізація, а електроніка не сприймає живої душі, тому під час запису щось втрачається. Попри це, диски Дарибогова придбав академік Української міжнародної академії оригінальних ідей Віктор Гаврилюк, відомий у нашій країні й за кордоном своїми нетрадиційними методами лікування, музикотерапією, щоб використати їх у роботі. Пан Віталій намагається продавати свої диски, але успіхи, як сам жартує, в цьому бізнесі незначні. Тож погожого літнього дня Віталій Васильович грає на вулиці для душі. Віталій Дарибогов співає в хорі імені Сте-
Колишній очільник “Братів Гадюкіних” “Кузя” (Сергій Кузьмінський, який тепер ставить електронні досліди під творчим іменем “Qzzaargh”) створив обробку колядки на диску “Giedi Prime Orchestra” з назвою “As It Was from the Ancient Times”. Студія звукозапису “Атлантіс” у серії “Сучасна інтерпретація традиційної української музики” випустила кілька компакт-дисків різних виконавців. “Аби МС” в альбомі “Зелене” цієї серії представили два варіанти колядки — “Дай-бо”. А заслужений діяч мистецтв України Юрій Дерський представив її в альбомі “Весільні”. Грузецькі жінки також зуміли зберегти пісню, що в давнину супроводжувала ритуальні дії дівчат, щоб причарувати хлопців, — “Ой не ходи, Барабашу”. Її переспів зробила група “Papalotl”. Обробки веснянок “Да весняночко-пеняночко” і “Вилети, гулю, вилети” у виконанні “Живиці” увійшли до альбому “Зелене”, а також до диска “Коралі” клавішника гурту “Друга ріка” Сергія Гери. 2003 року презентацію диска “Ой, як же було ізпрежди віка” в Грузькому організували дві громадські організації “Молода Просвіта” і “Грузецьке земляцтво імені Івана Бондаренка”. Учасницям колективу тоді подарували аудіокасети, придбані коштом земляцтва. Це була важлива подія в селі. Раділи і 2004-го, коли Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка перевидало цей диск у серії “Етнічна музика України” з назвою “Коровай”. Хто міг тоді припустити, що лише за кілька років пісні з цього диска набудуть такої популярності! Думаю, що й надалі інтерес до автентичної української пісні невпинно зростатиме, але окрім популярності самих пісень, хочеться, щоб таку саму популярність мали й колективи, які їх виконують, як, наприклад, ансамбль “Живиця”.
пана Олійника Новокаховського заводу “Електромаш”, яким керує Ніна Шевелева. Нині хор невеликий — 20 осіб, але приходять молоді хлопці, які люблять співати. У репертуарі хору — українська й світова класика, народні пісні. Із приводу сьогодення пан Віталій скрушно хитає головою: “Нині в Новій Каховці майже ніхто не розмовляє українською мовою. Коли був перепис населення, мій старший син записався росіянином, але молодший твердо тримається своєї національності, він — українець. Ми часто сперечаємося зі старшим. Але моя дружина була росіянка з Ленінграда, тож переконати його тяжко”. Віталій Дарибогов поділився мріями: він прагне знайти послідовників у Новій Каховці, щоб передати своє мистецтво, і… поїхати в Париж. Мрія відвідати столицю Франції з’явилася тоді, коли віднайшлася двоюрідна сестра пана Віталія Мішель. Мішель — це донька батькового брата Анатолія, який у 1920-ті потрапив у Польщу як артист, а в 1930-ті — у Францію. Там він одружився, облишивши надію повернутися у підрадянську Україну. 2007 року Мішель приїздила в Україну, щоб уклонитися предківській землі, відвідала село Чорну Хмельницької області, звідки родом її батько. Вона філолог, тож почала вивчати українську мову. “Мішель так кумедно вимовляє наші слова, — сміється Віталій Васильович, — але дуже старається, думаю, невдовзі розмовлятиме українською”. Француженка за вихованням, Мішель залишила батькове прізвище, і хоч воно незвично звучить в іншомовному середовищі, пишається, що походить із давнього слов’янського роду, а коріння її — понад Бугом.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
