Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
20-ліття Незалежності · “Наша мета — українська держава зі своїми національними пріоритетами”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

«ІСТОРІЯ ДАЛА НАМ ШАНС»

Слово Просвіти, №30 за 2011 рік

вибори вже у Блоці “Наша Укра& їна”. Отже, блоки, об’єднання… — Усі розуміли, що розрізнені ми лише допомагаємо нашим опонентам — олігархічним кланам і червоним. Тому 2002 року й було проголошено утворення Блоку “Наша Україна” на чолі з Ющенком, який досить довго йшов до цього. На виборах ми отримали найкращий результат, мали найбільшу фракцію. Але коли таке широке об’єднання різних політичних сил зіштовхнулося в парламенті з екстремальними ситуаціями, воно почало розпадатися. Почали спрацьовувати особисті амбіції, різні ідеологічні вподобання. Наступне політичне об’єднання — Блоку Юлії Тимошенко і “Нашої України” також підтвердило цю сумну традицію, коли одна з політичних сил може протягом дня перейти барикаду й опинитися в союзі з учорашнім опонентом. Пам’ятаєте, як після Помаранчевої революції і парламентських виборів 2006 року ці дві політичні сили говорили про тісну співпрацю. Але восени 2008 року, здавалося б, непримиренні політичні опоненти в парламенті — Партія регіонів і БЮТ — порозумілися в протистоянні проти Ющенка і прийняли стільки антиукраїнських, відверто узурпаційних законів, щоб ці дві політичні сили могли домінувати. Потім 2009 року вони зійшлися на тому, щоб створити нову Конституцію “на двох”. — Чи не ця роз’єднаність де& мократичних, державницьких силі стала основною причиною удару по ідеалах Майдану? Ми підій& шли до ще однієї ключової точки нашої новітньої історії — Пома& ранчева революція і наступні 5 років помаранчевої влади. — Майдан був невідворотним, режим Кучми допік народові. Але що було далі? Річ не тільки в роз’єднаності державницьких сил, зловісну роль тут зіграла совєтська, совдепівська ментальність, яка навіть у патріотів у глибині жевріла і жила. Багато людей думали, що дуже швидко вирішаться всі проблеми в державі. Обере народ українського президента, мудрого керівника, месію, і він усе вирішить. На Майдані щодня лунали такі приємні гасла: “Бандити сидітимуть у тюрмах”, “Багаті поділяться з бідними”. На початку Помаранчевої революції я мав коротку розмову з Віктором Ющенком. Сказав йому, що мене дуже непокоять ці гасла, які приємні на слух, але виконати їх йому буде дуже важко. Адже ще півтора року після президентських виборів працюватиме стара кучмівська Верховна Рада, яка в’язатиме по руках і ногах, буде Кабмін, сформований цією Радою, стара система прокуратури, міліції і найстрашніше — судів. І ми знаємо, що кожен бандит, злодій у Верховній Раді має свого високопоставленого мента, свого високопоставленого прокурора, має свого суддю. Так і сталося. Корпоративна солідарність старої совєцької системи, номенклатури живуча й сьогодні. І почалося розчарування, знайшли винуватця в особі Ющенка. Щодо другої причини невдачі помаранчевої влади. Віктор Ющенко не зрозумів, що самому йому не під силу змінити державу, тим більше, що конституційні повноваження президента було значно зменшено з 2006 року. Для справжнього реформування потрібен був український парламент, український уряд. Тільки тоді можливо змінити, скажімо, правоохоронні органи, які настільки корумповані, що це не піддається осмисленню. А якщо ми уважно подивимося на парламенти часів президентства Ющенка, мусимо визнати — Рада завжди була антипрезидентською. — Силам Майдану, на жаль, не вдалося виграти перші після революції парламентські вибо& ри 2006 року. — А потім війна між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко лише дратувала й розколювала суспільство. І на президентських виборах 2010 року ми побачили результат: саме вона стала основною причиною поразки. А виграла Партія регіонів. — Але ж обидві частини полі& тичних сил Майдану декларува& ли патріотизм? — Звичайно. І Блок Юлії Тимошенко, лідерка якого позиціонувала себе як великий патріот, націоналістка. В українськості ж Віктора Ющенка я не сумніваюся, хоч маю інші претензії до нього. Щодо його абсолютно патріотичних виступів і про мову, і про Голодомор, і про ОУН-УПА, європейський вибір, НА- ТО — я підписуюся тут під кожним словом. Але, на превеликий жаль, суспільство за 70 років комуністичного панування настільки скалічене, національна свідомість у більшості людей настільки затоптана, що сподіватися на те, що гарна промова, гарні тези стануть реальністю, занадто мало. Помилкою президента Ющенка було і те, що він спробував працювати зі старим парламентом, а це була марна трата часу. Маючи тоді колосальну підтримку суспільства, йому треба було вийти зі зверненням до українського народу і пояснити, що потрібні позачергові вибори парламенту. Україна після Майдану мала бути абсолютно оновлена. Вийшло інакше. А Юлія Тимошенко вже почала працювати на наступні президентські вибори. Інформація, яку я маю, дає всі підстави твердити, що і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко — це два проекти Кремля. Вони й були реалізовані. Такий факт. Напередодні останньої нашої президентської кампанії президент Росії Медведєв виступив зі зверненням до українського народу. І заявив, що українсько-російські відносини повністю зруйновано з вини президента Ющенка. Відтак голосуйте за будького, тільки не за цього націоналіста, неонациста Ющенка, і тоді буде все гаразд. — Такі заклики цілком можна назвати втручанням іноземців у нашу виборчу кампанію, вибор& чу агітацію, що категорично за& боронено. — А я тоді подумав: чому до переліку наших кандидатів, небажаних Москві, Медведєв зарахував лише Ющенка і більше нікого, зокрема Тимошенко? І ось другий тур, куди пройшли Янукович і Тимошенко. Цього разу Москва навіть не натякнула, за кого голосувати... ЗАГУМІНКОВА ДУХОВНІСТЬ? — Ви один із кількох депута& тів Верховної Ради, які є депута& тами парламенту всіх шести скликань. Можете ретроспек& тивно поглянути на наш парла& мент, його депутатський корпус за ці два десятиліття? — У мене в пам’яті, в душі, на серці зарубки кожного скликання. Верховна Рада 1990 року — це Рада ще Радянської України. Але там була вже група українських патріотів, демократів, які сформували Народну раду. І цей парламент прийняв унікальні документи. Ця Рада почала працювати 15 травня 1990 року, а вже за два місяці, 16 липня, прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Трохи більше як через рік проголошуємо Акт державної незалежності України. Ось ці два видатні акти надають особливого значення тій Раді. Хоч поряд із нами працювала комуністична еліта: перші, другі секретарі обкомів, райкомів, міськкомів. Але це була справжня еліта, з ними можна було авторитетно вести якусь дискусію. Не ця, даруйте, комуністична шпана, що нині засідає в шостому скликанні, малограмотні, статисти для голосування, для проголошення певних промов, коли їх напишуть і проплатять іноземні, насамперед російські спецслужби. Вони лише озвучують те, що хоче Москва. Колись мені здавалося, що кожне нове скликання парламенту буде дедалі більше українське, і відтак Україна швидко перетвориться на національну демократичну державу. Та процес пішов в абсолютно зворотному напрямку. Подальші скликання ставали, на мій погляд, дедалі більше непрофесійними, неукраїнськими. У стінах Верховної Ради політичні бої з комуністами — В усіх каденціях парламен& ту Ви працювали і зараз працю& єте в Комітеті з питань духов& ності і культури. Які проблеми, больові точки у цій сфері? — Культура, за недоброю традицією радянських часів, постійно залишалася на загумінках і в часи незалежної України. Нам не щастило на міністрів культури, які ще й безкінечно змінювалися. Фінансування культури знову було на залишковому варіанті. Атаки відвертих антиукраїнських сил на нашу мову, культуру тривали. Навіть за часів Ющенка ми не збирали рясних врожаїв на ниві культури. Коли ми на своєму парламентському комітеті розглядали питання використання коштів на культуру, то фіксували дикі речі. Наприклад, якщо 2008 року в бюджеті на підтримку державної української мови було закладено близько 40 мільйонів гривень, то станом на грудень, на кінець фінансового року, Кабмін Юлії Тимошенко використав 1 мільйон 200 тисяч гривень. 2009 року ми отримуємо дуже тривожні листи з Національного музею Шевченка в Каневі. Руїна, коштів бракує, ніхто нічого не робить, хоч наближаються Шевченківські ювілеї. Ми звернулися до прем’єра з вимогою негайно завершувати роботи по музею. Там потрібно було всього 26 мільйонів гривень. І ось кошти, передбачені Держбюджетом, надійшли лише наприкінці року і, звичайно, не були реалізовані. — Ви ще й наш колега&жур& наліст, свого часу були редакто& ром рухівської газети “Час”. Яким бачите наш український медіа&простір? — Імпульс для розуміння, що таке незалежні, незаангажовані ЗМІ, часткова відсутність цензури — усе це дали події Помаранчевого Майдану. Журналісти відчули подих свободи. І це не може цілковито зникнути сьогодні. Хоч частина медіа зробили реверс назад, і ми бачимо заангажовані коментарі на багатьох телеканалах, радіо, в газетах. Але все-таки працює й вільна преса, зокрема й ваша газета “Слово Просвіти”, яка відстоює просвітянські ідеї, порушує проблеми, які хвилюють людей. Але на загал ситуація не радує. Демократичні сили, на жаль, не мають можливості підтримувати засоби інформації, а їх треба підтримати. Хочу дорікнути тій частині журналістів, які не можуть викорінити з себе елемент самоцензури. Мені довелося вчитися на факультеті журналістики в часи, коли українська преса почала пробиватися крізь асфальт комуністичної цензури. Мене 1969 року Чорновіл залучив до підпільного видання “Українського вісника”. І ми розуміли, яка може бути “платня” за таку роботу з боку влади. ТЯГАР МИНУЛОГО — Ще одна дуже суперечли& ва в суспільстві тема — люстра& ція. Ваше бачення? — Ми забарилися з нею. Її треба було провести на початку нашого 20-літнього шляху. Але тоді цей процес ввести було неможливо, бо Україною і далі керувала номенклатура, яка сама повинна була підлягати люстрації. А сьогодні люстрацію треба проводити частково. Всі наші проблеми зумовлені тим, що за 20 років ми не провели процедури декомунізації, десталінізації України. Коли на 20-му році незалежної держави в центрі столиці з’являються портрети Сталіна, і Хрещатик замаяний червоними прапорами, коли Верховна Рада приймає закон про червоний прапор, то, як кажуть, приїхали. Через таку Верховну Раду реально неможливо законодавчо заборонити комуністичну партію, символіку комуністичну і фашистську, зняти всі символи комунізму, зняти цих бовдурів періоду Леніна—Сталіна, які стовбичать по всій Україні, ввести відповідальність за пропаганду ідей комунізму і сталінізму, як це зроблено в багатьох державах. Ми маємо прийняти закон, який би забороняв займати державні посади функціонерам колишньої компартії, тим, хто працював зі спецслужбами і, звичайно, самим працівникам тих служб. Люстрацію варто проводити і в громадських організаціях, партіях, бо коли партію уособлює колишній полковник КДБ, то це наруга над пам’яттю патріотів. Та це вже питання до самих партійців, — Нам не оминути такої над& звичайно важливої й серйозної теми, як об’єднання національ& но&демократичних сил. — Ситуація надскладна. Люди за ці 20 років розгубили оптимізм, і їхні сподівання перетворилися на глибоку зневіру і скептицизм щодо політиків. Я категорично не сприймаю ідеї всезагального, всесвітнього об’єднання десятків партій, бо воно нічого не дасть. Кожен має провести для себе переатестацію партій, які називають себе національно-демократичними, патріотичними, визначитися, чи можна об’єднуватися з цією партією. Вдягти вишиванку — мало. Замість величезних об’єднань треба почати з реального об’єднання двох-трьох партій, лідери яких не мають у своїй біографії фактів зрадництва. А людям треба сказати чітко: це об’єднання робиться, щоб врятувати Україну. Що наша мета — українська держава зі своїми національними пріоритетами. Ми маємо будувати Україну, за яку склали голови мільйони людей. Ми їхні боржники. — Ви зараз у партії “За Укра& їну”, яку очолює В’ячеслав Ки& риленко, молодий, перспектив& ний політик. Ваша партія готова до такого об’єднання? — Ми готові. Проводимо консультації, щиро говоримо, чого хочемо. Гадаю, найближчим часом обставини підштовхуватимуть політичних лідерів до такого об’єднання. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО Фото з архіву Я. Кендзьора

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин