Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
20-ліття Незалежності “Нам потрібна віра в силу національного духу”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

НА МЕЖІ СТОЛІТЬ

Слово Просвіти, №30 за 2011 рік

і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні”, як це передбачено Стратегією національної безпеки України, коли в комунікативному просторі нашої держави домінують російські електронні та друковані засоби масової інформації, функціонують чужоземні спеціальні інтернет-проекти, книжкова, кіно-, відео та аудіопродукція… Маю великі сумніви щодо впровадження цієї, затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 р. №105/2007 “Стратегії національної безпеки України”. Думаю, найближчим часом її переглянуть і там ми вже не прочитаємо: “2.8. “Посилюється негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України, що загрожує розмиванням суспільних цінностей і національної ідентичності”. Зрозуміло, чому ця Верховна Рада не схвалила розглянутого на парламентських слуханнях 6 жовтня 2010 р. проекту “Стратегії гуманітарної політики сучасної України”, бо в основі цієї стратегії — національні базові цінності та загальнонаціональні пріоритети. А це багатьом народним депутатам не подобається, хоча на словах вони за динамічну трансформацію нашої країни, за формування нової суспільної солідарності. Але досвід оновленої Європи, світовий досвід переконують, що модерна суспільна солідарність формується на основі культури як системи ціннісних орієнтацій, “вирощених” на національно-духовному ґрунті. Щодо питань освіти, на яких Ви як викладач університету наголошуєте, то тут постає і проблема формування національної еліти — інтелектуальної, духовної, що дає суспільству енергію державного самоздійснення. Формування національної моделі економічного розвитку може здійснюватися тільки на суто національних і ментальних чинниках власного народу. Науковці Гарвардського університету дійшли висновку, що причини успіхів Китаю слід шукати у конфуціанстві. Ті країни, які використовували для свого розвитку, зокрема економічного, чинники ірраціональні, передусім культурно-релігійні, досягали колосальних успіхів. На цій основі можлива реалізація національної доктрини освіти. Фінансування освіти повинно здійснюватися як стратегічної галузі, тобто не менше 10 % ВНП або 8 % ВВП. Так само і щодо науки. Наукова творчість не лише потребує вільної особистості, а й формує її — робить її духовно зрілим, відповідальним за суспільство громадянином. — Освіта і наука тісно пов’язані між собою. Одним із яскравих доказів на користь цього є посилення ролі та значення наукових досліджень у провідних університетах, розвиток тут власних наукових шкіл. Так, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка збережено традицію низки наукових шкіл, які успішно працюють протягом багатьох років. Важливою умовою модернізації освіти є міжнародне співробітництво вищих навчальних закладів. Та повернімося до сьогоднішньої духовної ситуації. Мені здається дуже важливим пізнати дух часу і поєднати його з нашою споконвічною православною вірою. Саме відсутність у суспільній свідомості глибокої, “вирощеної” на духовних “дріжджах” християнської традиції і національних цінностей віри, була однією з основних причин поширення настроїв безнадії і розгубленості перед обставинами життя, втрати надії на справедливість, а отже, втрати гідності. Про це Ви, Миколо Григоровичу, пишете у своїй книзі. Справді, нам потрібна віра в силу національного духу. Національна єдність мала б стати основою духовного відродження людини. Тоді буде реалізовано людиноцентричну модель розвитку українського суспільства. Актуальним завданням нині є витворення цілісного культурного організму, про що писав І. Франко ще 1905 року і на чому Ви наголошуєте у своїй книзі “Він знав, “як много важить слово…” — В ідеалі держава — це культурний організм, який треба формувати, підтримувати його життєдіяльність передусім постійним плеканням мови, культури, традицій, цінностей свободи і демократії. Творити національно-культурну і політичну єдність українського народу, заряджати суспільні настрої і почуття енергією державного та особистісного самоздійснення. До речі, наша молодь це дуже добре усвідомлює. Президентський фонд Леоніда Кучми “Україна” у лютому 2011 р. оголосив конкурс: “Україна: 20 років незалежності” для студентів до 25 років. Із 1100 учасників конкурсу, які представляли 119 вищих навчальних закладів із 26 регіонів України, на запитання: “Який вплив має національна ідея на розвиток України?” 84,6 % опитаних відповіли: “Відсутність національної ідеї гальмує державне будівництво”. Такої високої одностайності у відповідях не набуло жодне із запропонованих учасникам конкурсу питань. Щодо національної ідеї, то її життєдіяльність можлива за умови поєднання з ідеями свободи слова, демократії, соціальної справедливості та безпеки. Наше найближче завдання — формування і зміцнення української держави на основі колективної культурної ідентичності, національної єдності та інтеграція до європейської спільноти як континентального інтегрального простору. Тут важливе врахування інтересів усіх верств населення, охоплення усіх сфер життя. Загалом державна ідеологія є системою саме гуманітарних пріоритетів для формування нових структур суспільної свідомості, оновлення ментальності нації в її національно-культурній, політичній єдності, духовній суверенності. Не повинно бути розриву між економікою і культурою, політикою і культурою. Для кожного типу державності потрібен певний тип культури як системи духовних пріоритетів, ціннісних орієнтацій суспільства. Нам потрібно активізувати процес піднесення національної свідомості, ініційований гуманітарними інститутами НАН України. Науковці-гуманітарії вже виробили систему ціннісних орієнтацій для суспільства. — Тут слід пам’ятати, що духовне життя пов’язане з релігійними цінностями. Архетип Сина Божого, який був розіп’ятий з волі Божої за гріхи людства, за гріхи кожної людини, вселяється в колективне позасвідоме і починає визначати пошук істини людиною Його розуміння світу, Бога і її самої, людини. Ви дуже добре у своїй книзі говорите про так зване “європейське переживання України”, виступаючи при цьому прихильником національної держави, яка має майбутнє в умовах формування мультикультурних і мультиетнічних суспільств. — Так, нам слід пристосуватися до глобалізації. Гуманітарний потенціал нації у ХХІ столітті буде чи не головною продуктивною силою у виборі геоекономічної й геополітичної моделі майбутнього, у формуванні нової парадигми розвитку цивілізації. Тому збереження національної сутності, національної ідентичності, культурно-духовної своєрідності є суттєвою складовою державної політики, політики гуманітарного розвитку суспільства. Нам потрібно зайняти своє місце у процесі глобалізації. Україні необхідна національна стратегія культурного розвитку, спрямована на духовне єднання з Великою Європою, а для цього слід переглянути всі законодавчі акти про культуру, оскільки вони не відповідають умовам ринкової економіки. Інтенсивна міжкультурна комунікація, яка є закономірним результатом глобалізації, не лише призводить до уніфікації культурних форм, до стандартизації способів життя, гомогенізації, а й стимулює розвиток національних культур як репрезентантів національних держав, передусім нових, які виходять на світовий цивілізаційний простір і намагаються відкритися як унікальні культурні системи. Транснаціональні процеси згубно впливають на несформовані культурні організми, які ще не встигли виробити стійкий імунітет супроти мультикультуралізації та стандартизації, що їх продукує та поширює глобалізація. Тому молоді державні системи прагнуть захистити суспільство за допомогою посилення культурної ідентичності, відродження в людині почуття належності до певної культурної традиції, до особливої — національної — системи цінностей. Водночас молоді держави, зокрема й Україна, усвідомлюють, що глобалізація стимулює не лише пошуки засобів національного і культурного самовизначення, а й формує тим самим розмаїтість світової культури на базі модерних культурних інфраструктур. — Ви цитуєте дуже глибокі слова французького філософа Бернара-Анрі Леві про те, що “Європа — це не місце, а ідея”. — Так. Нам потрібне не лише пізнання заради пізнання, а передусім задля співпереживання долі інших народів, насамперед тих, хто багато десятиліть був там, у невідомості, в закритості, за “залізною завісою”. Особливо вражаюче це співпереживання виникло у душах європейців (і не тільки європейців, згадаймо японців із їхнім трагічним досвідом переживання національного шоку від ядерного знищення Хіросіми і Нагасакі, а тепер — страшного землетрусу, цунамі й руйнації атомної станції “Фукусіма”) унаслідок Чорнобильської катастрофи. Глобалізація передбачає вироблення транснаціональної спільності інтересів, цілей і цінностей, проте це не повинно неминуче призводити до асиміляції національних культур, розчинення їх у якійсь штучно витвореній єдиній світовій культурі як конгломерату різних культурних систем і моделей. Національні культури — це живі організми, “вирощені” на благодатному етнічному ґрунті, тому руйнування етнічних центрів здатне загальмувати розвиток національних культур. Досягти інтеркультурного консенсусу можливо за умови толерантного вирішення проблеми відмінностей між культурами. Слід визнати, що в супранаціональній інтеграції основною політичною “дієвою особою” повинна залишатися національна держава, якій саме національна культура забезпечує оригінальне цивілізаційне обличчя. ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин