Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Раз піднявши символ, мусимо бути гідними його слави”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ППРРААППООРР ННААДД ККИИЇЇВВРРААДДООЮЮ

Слово Просвіти, №30 за 2011 рік

Закінчення. Початок на стор. 1 Микола Щепець, член Президії, голова комісії з охорони навколишнього середовища та екології розповідає: — До нас заскочив стривожений заступник начальника міського Главка з громадського порядку підполковник міліції Володимир Шапошник. Видко, йому, українцеві, не хотілося брати гріх на душу. І він сказав, показуючи на вікна: “Погляньте он туди і гляньте он туди. Мені наказано за будь-яку ціну навести порядок. Ви — міська влада. Вирішуйте! Як скажете, так і буде”. (Тоді міліція була подвійного підпорядкування. — Авт.). А нас, членів Президії, залишилося лише п’ятнадцятеро, бракувало одного голосу. Тому виконуючий обов’язки голови Олександр Мосіюк, порадившись з юристами й депутатами, вирішив ухвалити так зване протокольне рішення. На ту мить напруга сягнула найвищої точки. На пам’яті ще свіжими були кровопролиття у Тбілісі, Баку, Душанбе. П’ята колона не дрімала. Необережний крок, зволікання, і національний вибух був би неминучим! Але за кілька хвилин Хрещатик, розквітчаний національними знаменами, із завмиранням, зі сльозами на очах, під звуки національного гімну і вигуки “Слава Україні!”, десятками тисяч пар очей супроводжував національний синьожовтий прапор. Він повільно, але впевнено здіймався в небо. Це було о 19 годині 24 липня 1990 року. З поверненням національного символу в Україну поверталася надія на незалежну, українську Україну. Україну, на олтар свободи якої покладено тисячі, мільйони жертв її кращих синів і дочок упродовж кількох століть неволі, фізичного і духовного нищення. Тоді Олесь Гончар запише у своєму щоденнику: “Над Київ- До нас знову приїхав Кіріл… Той самий Кіріл Гундяєв, що за сумісництвом є Патріархом Російської православної церкви. Сказавши так — не помилився. За численними свідченнями російської преси, з появою на московському церковному троні цієї особи за нею тягнеться шлейфом один ганебний скандал за другим. І так з початку 90-х, коли громадськості стало відомо про його активне співробітництво з КГБ. Тоді у ЗМІ просочилась інформація, що Кіріл має в органах кличку “Михайлов” і вже навіть митрополитом тривалий час виконував “делікатні” доручення “контори глибокого буріння”. На це можна було б махнути рукою: мовляв, хіба мало за совєтських часів серед рясофорних було сексотів? Але справа з архівами “контори” ще дужче підігріла інтерес до його сірої особи. Річ у тім, що преподобний, задіявши всі важелі впливу, почав активно скуповувати секретні документи. Насамперед ті, де був бодай будьякий компромат на своїх братів во хресті. Згодом, по смерті Алексія ІІ, під час виборів на Архієрейському Соборі нового патріарха, Кіріл віртуозно скористається секретною інформацією. І члени високосвященного зібрання, попервах покомизившись, змушені були проголосувати за нього. Навіть Володимир, Патріарх Української православською міською радою замайорів жовто-блакитний прапор! О 7-ій год. вечора освятили й підняли. Людей було багато, і молодь, і старші розуміють значення події. Щойно дзвонила Алла Платонівна [Бажан], бігала, каже, раненько дивитись, чи не зняли. Майорить! Хтось діждеться, що замайорить і над цілою Україною. Хтось дочекається…” Ця подія відбулася за рік до того, коли стяг підніметься й над куполом Верховної Ради. Нині можна було б сказати: таки дочекалися! Але кілька днів тому на прийомі в Київраді з нагоди цього знаменного дня довелося почути різні думки. Привітавши гостей, перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак зокрема зазначив: — Подія, річницю якої ми сьогодні святкуємо, справді легендарна. Я впевнений, що мине час і наші наступники скажуть — якби не піднявся у той день український прапор, то, можливо, не було б і вільної України. Це була справді надзвичайно важлива подія для нашої держави. Ми схиляємо голову перед тими людьми, які стали учасниками підняття синьо-жовтого стягу, за їхню мужність і мудрість взяти на себе таку відповідальність! Олександр Заєць, народний депутат України, учасник тих подій: — Підняття національного прапора стало переломним моментом у боротьбі українців за незалежність. Дуже важко тривала боротьба за національні символи. Ми проголосили незалежність лише 24 серпня 1991 року. І тільки 4 вересня підняли прапор над Верховною Радою. Але й сьогодні, на двадцять першому році незалежності України, ми не маємо закону, який би описував державні символи і регламентував їхнє використання. Ми роз- Фото Олеся Дмитренка робили і винесли на розгляд відповідний законопроект, але регіонали із комуністами відхилили його. Тоді ж, у 1990-му, народних депутатів Київради підтримував народ. Це був своєрідний вотум довіри. Вони справді того заслужили своєю чесною, безкомпромісною проукраїнською позицією, бо розуміли, що головне для них — захист інтересів киян. А відтак — і Української Держави. Надія Одарич, секретар постійної комісії з боротьби з організованою злочинністю: — Хочеться сказати щось приємне, але водночас і дуже тривожне. Згадаймо той час, коли нас, представників демократичного табору, абсолютно чесно, у рівній боротьбі з суперниками, було обрано до Київради. Здебільшого так відбувалося й у заступників пануючої на той час Депутати першого демократичного скликання Київради (1990—1994) під час святкування Дня прапора

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин