Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Цікаво знати “Я дуже шаную Малу академію наук України”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

УУллььррііхх ВВААЛ ЛЬЬТТЕЕРР:: «Україна — космічне майбутнє Європи»

Слово Просвіти, №30 за 2012 рік

— Пане Вальтере, згідно з інформацією на сайті NASA, Ваш “космічний фах” — Payload Specia- list. Що це значить? — Під час космічних польотів хтось із членів екіпажу керує кораблем, а хтось виконує певні завдання, технічні або наукові. Я займався наукою. Для цього до корабля приєднується спеціальна кабінка — космічна лабораторія, де космонавти-науковці можуть проводити дослідження. За один політ ми здійснили 88 дослідів! Що це були за досліди? Власне, з усіх можливих галузей науки. Фізика, матеріалознавство, біологія, медицина, астрономія… Їх запропонували вчені з різних куточків світу. Наш політ так і називався: “Космічна лабораторія” (STS— 55). 1993 року екіпаж із семи осіб (німців було двоє) вирушив у космос на шатлі “Коламбія”. Я був у космосі 9 днів. — А які наукові галузі цікавлять особисто Вас? — Взагалі я фізик. Диплом захищав у Кельні, потім писав наукову роботу з фізики твердих речовин. Працював у наукових лабораторіях у Сполучених Штатах. Простими словами пояснити, які саме дослідження я проводив у космосі, складно, скажу лише, що йшлося про магнетики. Те, чим я займаюсь тепер, аж ніяк не пов’язане з тими дослідженнями. Нині я не фізик, а інженер, викладаю космічні технології в Мюнхенському університеті на факультеті механіки. — Як науковці потрапляють до космосу? Має ж бути певний відбір? — О, дуже просто! Ми подаємо заявку до NASA, нас обирають, ми відлітаємо. Утім, звичайно, ще довго визначають, які саме досліди проводитиме в космосі конкретний учений, потім тривалий період підготовки, у моєму випадку — три роки. Уявіть, усе це — заради тижня у космосі! Цей тиждень визначив моє подальше життя… — У дитинстві Ви мріяли про космос? — Звісно, ні. Були 1960-ті, німці до космосу не літали. У світі було лише дві космічні держави — Сполучені Штати і СРСР. Не було навіть про що мріяти… Та коли я почув, що Німеччина заявила про намір узяти участь у космічній програмі, то одним із перших подав заявку. Тепер у нас є власний Космічний центр із відділеннями у Штутгарті, Брауншвайгу, Геттінгені, Кельні й Оберпфаффенгофені. У Кельні міститься Європейський тренувальний центр для космонавтів, створений 1990 року. А надсучасні німецькі супутники нині запускають ракети українського виробництва “Дніпро”. — Повернімося до Вашого дитинства. У ті часи космос був доволі популярною темою. Перший супутник, перша людина у космосі, перші кроки Місяцем… Діти захоплювались космонавтами, хотіли бути на них схожими. Нині — зовсім інша картина. Чому космос перестав бути модним? — Справді, це було щось нове, це захоплювало. Можливо, саме тому у космонавтів було тоді стільки фанатів. Нині ж космос пов’язаний з наукою, а наука — це копітка праця, не кожному до душі. Авжеж, якщо ми долетимо найближчим часом до Марса, як тоді, у шістдесяті, до Місяця, то космос знову стане надзвичайно популярним. Я не вважаю, що космос аж такий нецікавий молоді. У мене чимало студентів, усі вони дуже вмотивовані, талановиті й хочуть працювати. І постійно запитують: як потрапити до космосу? Хтось скаже: та це ж дрібка людей, що вони можуть? Але не треба багато людей, оця дрібка й “штовхатиме” галузь. — Ваша участь у проектах Малої академії наук України — це спроба підвищити зацікавленість дітей і молоді космічною галуззю, відродити колишнє захоплення мужністю космонавтів. Я правильно розумію? Чому Ви погодилися взяти участь у цьому проекті? — Відколи я став космонавтом, вважаю своїм обов’язком працювати з дітьми, давати їм підстави цікавитися космосом. А задуманий українськими колегами проект, по суті, спрямований на те саме, отже, цілком природно, що ми поєднали зусилля. Німецький музей — найбільший науковий музей Європи, Оберпфафенгофен — дуже цікавий космічний центр; показати дітям, які ще не визначились, ким будуть, якою стежкою підуть, ці дві, без перебільшення, наукові перлини, — велика і потрібна справа. Зокрема для України, мешканці якої, на жаль, не можуть похвалитися великими можливостями подорожувати світом. Цілком може бути, що ця поїздка визначить подальшу долю дітей і хтось із них стане космонавтом або працюватиме в аерокосмічній галузі! Тим паче, що це талановиті діти, які писали роботи з фізики, математики, інших точних наук. Для них це справді великий шанс. Я дуже шаную Малу академію наук України за цю роботу. — Колись Україна була важливою частиною космічної надпотуги — СРСР. Тут проектувались і будувалися ракети й супутники, тут народжувалися майбутні конструктори і космонавти. Нині частка України у світовій космічній галузі дуже незначна. Чи стане Україні сил, на Вашу думку, повернути собі втрачені рубежі? — Звичайно, я ще дуже мало знаю про Україну, але мій досвід доводить, що у країнах, які міцно стають на ноги — скажімо, в Індії та Китаї — космічна галузь розвивається і посідає одне з пріоритетних місць. Тому якщо Україна хоче бути шанованою в світі державою, вона змушена буде піти таким самим шляхом. — Яка держава, на Ваш погляд, є нині “найкосмічнішою”? — Дуже важливо, щоб народи світу дивились уперед, у майбутнє, щоб вірили в краще майбутнє. Саме такі народи, такі держави можуть називатися “космічними”. Озирнімося, які країни майбутнього ми побачимо? Це насамперед Сполучені Штати, Китай та Індія. — А Євросоюз? — На жаль, якщо не рахувати Україну, європейські нації старіють. А старим людям майбутнє нецікаве. Їх більше хвилює минуле. Саме в цьому, на мій погляд, українці дуже відрізняються від інших європейців. Ви дивитесь у майбутнє, у краще майбутнє. Це я спостерігав під час захистів дослідницьких робіт учнів — членів МАН. — Отже, підсумовуючи, чи можна сказати, що Україна — це майбутнє Європи… принаймні в аерокосмічній галузі? — Так! Розумієте, навіть у такій технологічно розвиненій державі, як Німеччина, хоч і достатньо вмотивованих студентів для розвитку аерокосмічної галузі, все ж решті суспільства до космосу байдуже. А в Україні є й вмотивовані діти, молодь, і великий загал людей, яким не байдуже. Космічні подорожі — справа молоді. Спілкувався Іван РЯБЧІЙ 1 2 0 3 0 Погодьтесь: нечасто Україну відвідують іноземні космонавти. Зазвичай зустрічі й перемовини щодо аерокосмічної галузі відбуваються за зачиненими дверима, а журналісти й громадськість отримують лише ретельно виважені крихти інформації. У цьому сенсі нам неймовірно пощастило: ми спілкувалися зі справжнім іноземним космонавтом у неформальних умовах. Пан Ульріх Вальтер — один із небагатьох космонавтів німецького походження. Живе і працює у Мюнхені. У космос літав як науковець лише раз — 1993 року, але у космічній галузі працює вже понад два десятиліття. До України пан Вальтер приїхав на запрошення Малої академії наук України у рамках розбудови амбітного двостороннього проекту — Німецько-українського дитячого аерокосмічного університету. Діти 13—16 років, які виявили особливі здібності у математиці й природничих науках, отримають можливість відвідати космічні центри і наукові музеї Німеччини й України, поспілкуватися з однолітками зі схожими зацікавленнями, а також зустрітися з космонавтами і науковцями. З українського боку проект патронує член Спостережної ради МАН, перший український космонавт Леонід Каденюк, з німецького — Ульріх Вальтер.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин