Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Щоденник спротиву Гаряча тема · с. 2сторінка оригіналу ↗

Україна починається з нас

Слово Просвіти, №30 за 2012 рік

Надія КИР’ЯН Фото автора З дня нібито ухвалення закону Ківалова—Колесніченка (насправді, заявляють депутати, закон ухвалено не було, бо не було представлено навіть його тексту, голосували невідомо за що) наша редакція потопає у зливі заяв, звернень до найвищого керівництва держави, рішень, ухвал демократичних громадських, партійних організацій з різних областей України, навіть з-за кордону, відгуків громадян, небайдужих до долі мови, а отже, й долі держави. Усі обурені тим, що відбулося. Ось характерний відкритий лист президентові України В. Януковичу від представників українських організацій Росії. Його підписали 57 представників громад Москви та області, Санкт-Петербурга, Новосибірська, Владивостока, Ярославля, Тюменської, Самарської, Нижньогородської, Мурманської, Архангельської, Саратовської, Воронезької, Омської, Калінінградської, Волгоградської, Калузької областей, Хабаровського краю, Красноярського краю, Краснодарського краю, Ставропольського краю, Республіки Карелія, Республіки Комі, Республіки Саха-Якутії, Республіки Північна Осетія, Башкортостану та ін. Шановний пане Президенте! Нелегітимне ухвалення Верхов! ною Радою України сумнозвісного закону “Про засади державної мовної політики” — це крок назад у розбудові і зміцненні української державності, що веде до роз’єд! нання суспільства і розколу країни. Українці Росії, як і всі зарубіж! ні українці, прагнучи зберегти ук! раїнську ідентичність, не можуть зрозуміти і сприйняти того фак! ту, що в Українській державі, яка відзначила 20!річчя незалежності, українська мова, українська куль! тура, українська ідея досі в реаль! ності не є головними гуманітарни! ми цінностями. Чому державна українська мова ніяк не стане в державі Україна соціально!еконо! мічною категорією, одним з визна! чальних критеріїв життєвого стандарту її громадянина?! Як то є, скажімо з російською мовою в Росії, польською — в Польщі, ес! тонською — в Естонії і т. ін. Невже українські можновладці не розуміють, що без належної під! тримки та справжнього відрод! ження державної мови Україна — це нетривкий сурогат. Слова “нетривкий” і “сурогат” — обидва ключові. У Росії немає українських шкіл, українських засобів масової інфор! мації, і схоже на те, що їх, можли! во, і не буде. Крім об’єктивних при! чин, у людей є невигадливе питан! ня: а навіщо? В 1991—92 рр. укра! їнці Росії масово повели своїх дітей до українських недільних шкіл, які тоді повсюди виникли в Росії, як гриби після дощу. Бо постала дер! жава Україна з державною україн! ською мовою (до речі, затвердила українську мову державною Вер! ховна Рада радянського зразка). Батьки, вважаючи себе українця! ми, не відриваючи себе від України, думали про дітей, сприйняли дер! жавну українську мову як один із чинників життєвого стандарту в державі Україна. Сьогодні ж бачимо, що в Украї! ні все йде до того, що там можна жити, робити кар’єру без знання української мови. Яскравим прик! ладом цього, зокрема, є незнання державної української мови одним з найвищих посадовців України (який, можна сказати, освятив ухвалення одіозного закону). Як це впливає на імідж України — пи! тання риторичне. Якщо в Україні принижується статус української мови (а це оче! видний факт), то як нам тут збе! регти українство, виховувати на! лежність до нього у дітей? Щоб ді! ти не соромились українських ко! ренів, щоб не знічувалися від глуз! ливих поблажливих вигуків при по! відомленні, що хтось вивчає укра! їнську мову. Явлена творцями закону тур! бота про статус російської мови в Україні є надуманою, якщо враху! вати статистичні дані щодо засо! бів масової інформації, друкованої продукції в Україні, реального ста! ну викладання у вищих навчальних закладах і т. ін. У національно! культурній, побутовій царинах про утиски російської мови годі каза! ти, не говорячи вже про не зайве для законодавців порівняння стану російської мови в Україні зі стано! вищем української мови у Росій! ській Федерації, де вона фактично позбавлена будь!якої державної підтримки, зокрема, в мас!медіа. Згідно з російською приказкою, при будь!якій роботі треба сім ра! зів відміряти, а потім один раз від! різати. Пане Президенте, ми згодні з Вами, що треба провести ретель! ну експертизу закону. Звичайно, краще це було б зробити перед його ухваленням. Горезвісний каток — це не той інструмент, який можна застосовувати в такій чутливій духовній сфері, як мова українсько! го народу, яку століттями в умо! вах Російської імперії забороняли і викорінювали. Українці — люди толерантні, і помилки можуть пробачити за на! явності бажання їх виправити. Пане Президенте, просимо Вас проявити державну муд! рість, відхилити цей заснований на скороминущій політичній кон’юнктурі неправедний і хибний закон, підтвердити відданість українській державі, українській ідеї, українським цінностям, і під! твердити соборність, цілісність України”. Свої аргументи проти сумнозвісного закону, який провокує мовні конфлікти і веде до руйнування української державності, наводять у відкритому листі до Президента В. Януковича та голови Верховної Ради В. Литвина керівники Рівненських обласного, міських та районних відділень Всеукраїнського об’єднання ветеранів та Спілки офіцерів України (усього 26 підписів). Рада Галицького районного об’єднання “Просвіти” м. Львів надіслала лист із підтримкою вимог протестувальників біля Українського дому, висловлює вдячність батькам молодих людей, які виховали патріотів, а також стурбованість використанням силових структур у протистояннях із мирними громадянами. Письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Василь Захарченко, посилаючись на Відкритий лист глав Церков і релігійних організацій України Президенту України Януковичу В. Ф. із закликом не підтримувати “вибухонебезпечний” мовний законопроект №9073, пропонує провести загальноукраїнський молебень: “Молімось! Молімось у церквах, удома, на майданах і перехрестях вулиць за Україну, за рідну мову, в якій наше буття, за спасіння від смертельного супо! стата. Молімось, і Небо нас почує, як чуло й оберігало нас тисячі й тися! чі років до цього”. Василь Непийвода з Коломиї звертається до депутатів Верховної Ради від Івано-Франківської області з пропозицією відреагувати на звернення позачергової сесії Івано-Франківської обласної ради до народних депутатів від області та до Міністерства юстиції й ініціювати “за систематичні антиконституційні дії зняття з державної реєстрації Партії регіонів, Комуністичної партії України, Народної партії”. Від обласних партійців-регіоналів, що представляють Коломию (це М. Вишиванюк, Б. Гдичинський, З. Митник) громада очікує на вихід з Партії регіонів, якщо для них честь і гідність дорожча за “корито”. М. Заремба з Павлограда долучається до дискусії, наголошуючи на давній і славній історії нашого народу, його мови й культури: “Скільки за довгу історію нашої землі до нас приходило завойовників, скільки проходило через нашу територію всіляких орд — і всі вони або розчинялися серед нашого люду, або безслідно зникали. Чому ж так виходило? Та тому, що все чуже й неприродне для нашої землі не приживалося на ній. За тисячі років українська мова відшліфувалася до досконалості, як грані дорогоцінного алмаза”. І робить цілком слушний висновок: “Якщо кожний українець пишатиметься тим, що він народився на цій землі і в нього є безцінне багатство — Українська мова, тоді нам ніщо не загрожуватиме, і ми будемо впевнені в своєму майбутньому”. До цього ж закликає і Лука Семенів: “Нині кожен свідомий українець повинен зрозуміти — Україна починається з нього, він зобов’язаний відстоювати ці рубежі — свою мову, культуру, традиції. Він повинен знати свою історію і виховувати в дусі свідомого українства своїх дітей. Це не є посягання на чуже — це збереження і належне шанування свого. Скажи собі: Україна починається з мене і закінчується мною”. Киянка Валентина Коноваленко з родиною, як і інші наші Лідія РИБЕНКО Коли — все відчутніше — вловлюєш запах пожежі і, вухо приклавши, вже чуєш двигтіння землі – пообіч страху спроможися й зведи собі вежу, щоб зуби зламали об неї земні королі. Не з цегли, не з каменю, не зі слонової кістки – єдино із духу, із того, що животворить. Фортеця моя не хитнеться від чорної звістки, що от ніби вже і надходить рокована мить. Не вірю! Бо знаю: орда хоч і сильна та дика, спроможна вона тільки нищить і тільки палить, і їй не відоме бажання творити велике, що нас — автохтонів — виводило завжди з імли. Та ми — корінні. І цілує земля наші п’яти. Вона пам’ятає увесь наш святий родовід. І вежі із духу ніяким ординцям не взяти. Були ми і є, і пребудемо тисячі літ. І виведе й нині. Хоч битва — в духовному полі. Слова чужинецькі, ординські — підступні, як тать, – впиваються в мозок з ефіру, з екранів, щоб волю і дух наш приспати, зігнути і переламать. Автохтони

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин