Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Готується 16-томне академічне видання творів Лесі Українки, але коли воно побачить світ — не відомо”. До джерел · с. 7сторінка оригіналу ↗

Запрошуємо в Колодяжне!

Слово Просвіти, №30 за 2013 рік

— Саме з Колодяжного Лариса Петрівна Косач пішла у широкий світ Лесею Українкою, бо під віршем “Конвалії” підписала: “1884 рік, село Колодяжне, Леся Українка”. А конвалія у нас росте біля сірого будинку батьків. Будинок називається сірим, бо віконниці і веранда в нього сірого кольору. Таким його збудували Косачі. Щоправда, нині він “пересипаний”, тобто реставрований. Є фотографія Лесі з родиною на веранді цього будинку. Будинок із південного боку має два поверхи. На другому поверсі — невеличка кімната (6 кв. м.) — робочий кабінет Олени Пчілки. А на першому поверсі вітальня, робочий кабінет батька, спальня і кухня Косачів. Тут є їхні речі — стіл, стільці, самовар, шкатулка, весь посуд у буфеті, етажерка, плахта, вишита сорочка (її Ольга Косач-Кривенюк вишила для свого чоловіка). Родина мала велику бібліотеку, зокрема, й 86 томів енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона, які теж є експонатами музею. Усі експонати дібрано за спогадами і фотографіями. Косачі були дворянами середнього достатку, але жили по-народному просто й скромно. Петро Антонович працював головою з’їзду мирових посередників, тобто юристом, займався селянськими питаннями. Щороку в родині святкували день народження Тараса Шевченка. Зі стіни знімали портрет, ставили на стіл, прикрашали рушником, поруч запалювали свічку. Михайло із Лесею читали гостям “Кобзаря”. Також у сірому батьківському будинку відзначали різні релігійні свята. І у нас ця традиція збереглася. Щороку з учнями місцевої школи ми проводимо “Різдво у Косачів”, “Великдень у Косачів”, інші свята. Меморіальна експозиція музею представлена у двох будинках: Лесиному будиночку — “білому”, побудованому 1890 року для старших дітей як літературне шале-флігель, і батьківському будинку — “сірому”, спорудженому Петром Косачем, батьком поетеси 1896 року. Меморіальні будинки є пам’ятками історії, в них відтворено обстановку, яка була за життя поетеси. — Леся Українка — Велика жінка України, одна з найвидатніших жінок людства, одна з наймогутніших людських душ, яка перемогла недугу плоті, відкинула розпач, не піддалася зневірі і була наймужнішою з усіх мужчин. “Лесин білий домик” — “літературний” літній флігель, де троє старших дітей жили і займалися творчістю. Але фактично в ньому більше жила Леся, бо Михайло з Ольгою вчилися в гімназії. Тому його назвали “Лесин білий” і ми цю назву зберегли. Балкон цього будиночка Леся називала сонячним солярієм. Наверху був невеликий шар піску, що нагрівався від сонця. Цим піском вона осипала хворі руки й ноги — так лікувала свій туберкульоз у нашому Колодяжному. У будинку дві кімнати — голуба й рожева. Своєму дядькові Михайлу Драгоманову (брату мами) Леся призналася в листі: “Ніде мені так добре не працюється, як у моїй рожевій хатинці з білими меандрами”. Голуба кімната — вітальня. Із тих часів тут зберігся камін, дзеркало та Лесин рояль. Вона на ньому грала, але в 19 років зрозуміла, що не зможе бути музикантом. Три роки тому обласна рада виділила кошти і Наталія Свириденко та Ярослав Пінчук з Києва реставрували цей музичний інструмент. Родинні Косачівські речі нам подарував зять Ізидори Косач — найменшої сестри Лесі — Олександр Петров. Вони зберігаються в нашому музеї з 1965 року. Родина Косачів подарувала нам чимало речей. У нас є узори, зібрані Ольгою Косач на Київщині, Полтавщині й Катеринославщині. Родина подарувала їх за умови, що ми видамо їх окремою книжечкою. Ми це зробили, об’єднавшись із Київським музеєм, в колекції якого три узори, а у нас — сім. Окрім того, ми видали ще чимало книжок — “Народні пісні з голосу Лесі Українки”, першу збірку, перші переклади… Зараз готується 16-томне академічне видання творів Лесі Українки, але на відміну від наших проектів, коли воно побачить світ — не відомо. У Колодяжному Леся Українка написала багато поетичних творів, які увійшли до скарбниці української та світової літератури. Літературна експозиція розміщена в спеціальному приміщенні, побудованому 1980 року. У літературному музеї в чотирьох експозиційних залах зібрано документальні матеріали та експонати, які розповідають про життя і творчість Лесі Українки. Садибу придбав батько письменниці Петро Антонович Косач 1868 року. — Наприкінці травня 1882 року Косачі переїхали на постійне проживання до села Колодяжного під Ковелем. Із листів дізнаємося, що Леся Українка, яка мешкала тут з деякими перервами до 1907 року, знала всіх його мешканців, побувала чи не в кожній хаті. Колись на садибі була ще й третя дерев’яна будівля — старий дім Косачів, який належав дядьку Григорію Антоновичу Косачу і стояв на місці нинішнього літературного музею. У роки війни цей будинок було зруйновано. Наш музей — найстаріший. Адже в Києві музей відкрито 1965 року, в Новограді-Волинському — 1970-го, в Ялті — 1980-го, а наш — 10 липня 1949 року. Хоча ще 1937 року, як тільки помер останній власник цієї садиби Микола Косач (похований на цвинтарі у с. Колодяжному), Союз українок Галичини почав збирати кошти для її викупу у селян… 1978 р. на території музею-садиби Лесі Українки розпочали спорудження приміщення літературного музею. Восени 1980 р. у новобудові відкрилася перша літературна експозиція. А “сірий” будинок доповнив меморіальну частину. Оформляли літературний музей львівські художники на чолі з Романом Батогом, які продумали все — від світильників, рам до рушників. Зараз діє експозиція 1991 року, друга за ліком. Тож у літературному музеї маємо виставковий зал, великий конференц-зал, де проводимо свої заходи, робочі і фондові кімнати. Родина в Колодяжному мала 4 га саду, 500 га землі і три житло- 1 серпня 2013 року виповнюється 100 років від дня смерті Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач) — видатної української поетеси, драматурга, громадської діячки. З нагоди цієї пам’ятної дати Волинський краєзнавчий музей провів низку науково-освітніх заходів, серед яких: “Лесині дні в навчальних закладах міста”, “Дні музею в таборах літнього відпочинку” та інші. Нині у музеї експонується фотодокументальна виставка “Леся Українка і Волинь”, на якій представлені світлини, що засвідчують доленосний період життя письменниці — її перебування в м. Луцьку та с. Колодяжному. 1—2 серпня у Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відбудеться цикл заходів “Музей збирає друзів”, присвячених пам’яті видатної землячки. А сьогодні знайомимося власне з музеєм, який розташований на садибі Косачів у с. Колодяжному Ковельського району Волинської області. Про музей розповідає його завідувач Віра Михайлівна Комзюк — заслужений працівник культури України, кавалер Ордена Княгині Ольги третього ступеня, почесний краєзнавець України, лауреат премії ім. Петра Тронька НСКУ. Віра Михайлівна — невтомна трудівниця, яка уже 34 роки свого життя віддала музейництву, утвердилась як першокласний дослідник-науковець, експозиціонер, досягнула визнання в Україні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин