Гаряча тема · “На сцені театру панують низькопробні комедії, без уваги залишається якісна українська та зарубіжна класика”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Конфлікт у Білій Церкві
Слово Просвіти, №30 за 2013 рік
Унаслідок конфлікту, який спалахнув у Київському академічному обласному музичнодраматичному театрі ім.Саксаганського 21 червня 2013 р., актори, вокалісти, режисери, звукорежисери та директор з творчої діяльності написали заяви про звільнення. Колектив (загалом 10 осіб) заявляє про грубе порушення прав співробітників театру з боку його керівництва і просить захисту, направивши листи депутату Верховної Ради України Богдану Бенюку та голові Національної спілки театральних діячів України Лесю Танюку.
Тетяна ВИГОВСЬКА, м. Біла Церква
“Унаслідок комерційної спрямованості театру, — заявляють підписанти, — колектив працює ненормовану кількість годин. У гонитві за грошима перепрацювання серед творчої групи є нормою. Щоб це приховати, в театрі ведеться два табелі обліку робочих годин: один, в якому вказано восьмигодинний робочий день, в бухгалтерію, а інший, який висвітлює справжню картину, призначений особисто для директора В. Ускова. Перепрацювання іноді сягають 47 годин на місяць, ніяк не оплачуються, так само не оплачується велика кількість третіх викликів, що є грубим порушенням колективного договору (п.6.6 “Адміністрація виплачує артистам за третій виклик денну заробітну плату на основі детальної записки завтрупи та наказом директора”).” “Грубим порушенням прав є видача відгулів у наказовому порядку, а не за потребою працівника, — йдеться в листі. — Виробничі травми так само не документуються і не оплачуються. Більше того, їх ретельно приховує директор. Усі ці кричущі порушення замовчуються колективом зі страху потрапити в немилість директору, який відразу апелює звільненням і позбавленням квартир, вдаючись до образ із вживанням нецензурної лексики”. Творчий колектив засвідчує, що профспілка не захищає його інтереси, тому що підконтрольна керівництву. “Голова профспілки — наближена до директора людина”, — заявляють підписанти листа. Також вони повідомляють, що художня рада театру не здатна самостійно приймати рішення: “Яскравим прикладом цього є нарада художньої ради в цьому сезоні з приводу присвоєння театральної премії “Браво”. Художня рада ухвалила рішення про присвоєння премії “Краща вистава” постановці “Останній строк” (реж. В. Є. Петренко). В’ячеслав Валентинович Усков ігнорує рішення худради і привласнює нагороду, віддаючи її виставі “Нелегалка”, режисером якої є сам”. Звільнені працівники не задоволені й репертуарною політикою театру: “Репертуар нашого театру задихається від великої кількості неякісної, другосортної драматургії. З подачі В’ячеслава Валентиновича на сцені театру панують низькопробні комедії, без уваги залишається якісна українська та зарубіжна класика”. Натомість, за словами творчого колективу, директор змушує безкоштовно розважати його знайомих та родичів на корпоративах: “Пріоритетним напрямком роботи театру є численні “халтури”, а саме: виїзні мобільні групи, що обслуговують пиятику, або дні народження представників керівних посад, церкви, преси та родичів самого В. В. Ускова”.
Також екс-саксаганці впевнені, що директор забезпечує посадами своїх родичів та протеже: “Безліч родичів Ускова займають посади в театрі. Головний балетмейстер (Д. Фрідинський), чиї професійної якості не відповідають займаній посаді, близький друг і протеже Ускова. Колектив неодноразово звертався до директора з проханням про зміщення його з посади, та все марно. Основними претензіями колективу до Д. Фрідинського, крім непрофесіоналізму, є саботування роботи режисерів. Через один із таких конфліктів колектив театру втратив двох режисерів і завідувача режисерської частини
Коли Ускова запитали, чому його театр проігнорував Шевченкові дні, то почули, що на їхнє проведення “не було вказівки з Києва”… І це каже керівник театру імені Панаса Саксаганського, якого навіть жандармські погрози чи штрафи не могли зупинити перед вшануванням нашого Кобзаря… Але Ускову не до нашого генія, йому ближче до душі крамарство, тобто комерціалізація, бізнес на культурі. Тому найголовніша його мета — розважити публіку в будь-який спосіб, заманити її до театру будь-чим. Заради цього він готовий потурати ницим смакам, вдаватися до примусу, нав’язуючи квитки студентам, і навіть глумитися над національною гідністю, примушуючи актрису розгулювати у костюмі Катерини ІІ по нашому місту — місту козацької слави, якому імператриця стільки лиха завдала, як і Запорозькій Січі… Тож важко сказати, чого в позиції Ускова як директора театру більше: жадоби до дзвінкої копійки чи знущання і спотворення нашої мови, чи незнання нашої історії, національних традицій. Через кілька днів після круглого столу до міськрайонного об’єднання ВУТ “Просвіта” і до редакції нашої газети надійшов лист від працівників театру. Виявляється, питання, які порушили на зустрічі, були лише вершиною білоцерківського театрального айсберга. У листі автори скаржилися на те, що пан Усков постійно ображає і принижує режисерів і акторів. Результатом такого стилю керівництва стало звільнення 15 працівників протягом лише останнього місяця. В матеріалі Тетяни Виговської, що з’явився у міській газеті, звільнений Сергій Клочко так передає директорський монолог: “…Ви всє бєздарності, тупіци, пішитє заявлєніє по лічному желанію, іначє уволю по статьє”. Багато співробітників театру так і зробили — “за власним бажанням”. Напевно, й справді творчій
(Тараса Мазура, Наталію Слепченко, Володимира Воробйова)”. Підписанти просять народного депутата та голову Національної спілки театральних діячів розібратися в цій ситуації і сприяти вирішенню конфлікту. Під листом підписалися: А. Коломієць, актор 1 категорії, С. Лозовий, актор 1 категорії, С. Клочко, артист-вокаліст вищої категорії, А. Мацкевич, артист-вокаліст 1 категорії, Н. Гаєвська, директор з творчої діяльності, К. Шамшина, актриса драми 2 категорії, В. Сова, звукорежисер, Є. Краєвський, звукорежисер, В. Лесик, звукорежисер, А. Власюк, начальник радіоцеху.
людині важко увійти в роль, коли директор дотримується думки: “Для мєня тєатр — ето іскусство наряду с охотой і рибалкой”. Чи не тому був змушений піти з театру талановитий молодий режисер Тарас Мазур? Зателефонувала йому до Севастополя, де він уже має посаду режисера у драматичному театрі. Тарас відповів, що “зараз зітхнув з полегшенням”, бо працює у колективі, де його шанують, а його нинішній керівник — справді професіонал. Але піком директорського свавілля став день народження онучки пана Ускова, про що написали у своєму листі до редакції працівники театру. Режисер, актори у костюмах казкових героїв та інші працівники були змушені безкоштовно розважати пана директора, пані заступницю (яка є його дружиною), гостей аж до четвертої ранку! Причому головним стимулом стала директорська погроза звільнення за непослух. Серед задіяних у шоу були улюблені глядачами актори: Ганна Кузьмінова, Світлана Бочкова, Олександр Поліщук, Ганна Сміянова, Сергій Клочко та інші. У розмові зі мною режисер Наталія Гаєвська назвала тільки прізвища тих, хто вже не повернеться до театру. Решту не наважилася згадати, щоб і вони не стали жертвами гніву пана Ускова. А нещодавно у міський газеті вийшов матеріал з промовистою назвою: “Кадровий скандал саксаганців “розрулить” прокуратура?” Не знаю, чи “розрулить”. Бо чи не запізно вчити театрального мистецтва, культури мовлення, шанобливого ставлення до людей “заслуженого працівника культури”? Як можна його змусити любити театральне мистецтво більше, ніж уміння заробляти дзвінку монету? Зрештою, з примусу любові не буває. Любові до людей, серед яких і для кого ти живеш і працюєш. Любові до справжнього мистецтва, а не цинічного заробітчанства-крамарства.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
