Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
5 Суспільство · “У сучасній Україні очевидною є повна асиметрія функційного навантаження державної мови та регіональних мов (зокрема російської)”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

У сонячних купелях Балаклави

Слово Просвіти, №30 за 2013 рік

Нинішня телепродукція та й усі ЗМІ належним чином не пропагують патріотизму як такого, сповідування національних цінностей, надання переваги власному з-поміж інших. Я був свідком надзвичайно важливої реальності сьогодення, замкнутого на пам’ять минулого… До Личаківського цвинтаря у Львові під’їхало відразу кілька автобусів зі школярами з Польщі (із Жешова (Ряшева)). Треба було бачити, з яким внутрішнім благоговінням слухали вони розповідь екскурсовода про Марію Конопницьку, Габріелю Запольську, які поховані на цьому цвинтарі. Особливо ж трепетним було їхнє ставлення до меморіального комплексу “Львівських орлят”, де поховані учасники буремних кровопролитних змагань 1917—1920 рр. Таке ставлення до минулого, співвідношення власного Я з цим минулим не можна сформувати за одну хвилину, миттєво, на це повинні працювати і сім’я, і школа, і загалом — усе суспільство. І зовсім інший епізод… Травневий ранок нинішнього року в Києві. Учитель пропонує десятикласникам одного з престижних ліцеїв відвідати могили відомих майстрів художнього слова, культури, діячів Держави, на що чує тихе незадоволення, ремствування… Діалогу з минулим не відбулося, його немає в душі. Кажуть, Зигмунд Фрейд для відновлення та поновлення усього пережитого клав руку на лоба (голову) пацієнтові для того, аби він згадав наявне в несвідомому. Можливо, й нам, сучасним, варто покласти руку на чоло, щоб ми згадали усе та не втрачали ще не втрачене. Вини школярів у такому ремствуванні немає, адже здебільшого на телеканалах або безкінечні серіали про злочинні угруповання, про “перевертнів” у погонах, або ж фільми (аж ніяк не шедеври) соціалістичного реалізму, що пропагують дбайливе ставлення до колгоспного (а його уже нема), до виробничої солідарності (а виробництва повноцінного ще нема), до моральних цінностей сімейного життя в гуртожитках (а такі гуртожитки скрізь зліквідовано) тощо. То на чому ж формуватися патріотичним ідеалам молодого покоління, яке повинно убирати, всотувати в себе щось… А весь гламур з його глянцем заповнений зовсім іншими цінностями та реаліями. З одного боку, вивчають українську мову, але її не чують ані в засобах масової інформації, ані з уст “талановитих” політиків (крім опозиції), з іншого, — чують регіональну російську по радіо та сприймають її у різноманітних виявах телепродукції, але жодних патріотично свідомих та державно налаштованих у ній ідеалів немає. Таким молоде покоління здебільшого є на роздоріжжі… Можливо, таких і потребує сучасна влада? Можливо… Та не такі потрібні для розбудови Держави, її розпросторення. Гіпотез та обґрунтувань сучасного стану мовних проблем немало, з-поміж яких часто поширеною останнім часом постає теза, за словами Миколи Рябчука, про формування в Україні фактично двох націй — “аборигенної”, на основі автохтонного українського етносу, і “креольської”, на основі колоністів, тобто їхніх нащадків, і величезної кількості асимільованих у їхню культуру і, головне, у їхній світогляд автохтонів. “І ті, й ті вважають себе українцями. І ті, й ті на свій лад люблять Україну (але бажано без тих других, котрі їм лише заважають). Фактично це два народи з подібною самоназвою, але з цілком різними культурними кодами, героями, символами, уявленнями про минуле й майбутнє, політичними цінностями, геополітичними орієнтирами” (Слово Просвіти. — 2013. — Ч. 26). Кожний розуміє Державу по-своєму, відповідно оцінюючи її рух. Незаперечним є той факт, що процес поступового — з різними відступами та гальмуваннями — удержавлення та одержавлення державної мови від минулого року (з часу ухвалення Закону “Про засади державної мовної політики”) не тільки призупинено, а й чітко простежувано тенденцію до її абсолютного послаблення, а в силу цього активізацію відцентрових тенденцій у внутрішньодержавному облаштуванні. Мовні стратегії належать до надзвичайно тонкої матерії, витворюючи для бага- Надія КИР’ЯН Нині виповнюється 100 років від дня смерті геніальної української поетеси, драматурга, громадської діячки, просвітянки Лесі Українки. До цієї дати Севастопольська “Просвіта” видрукувала книжку “Леся Українка в сонячних купелях Балаклави”. Автор — Володимир Проценко (літературний псевдонім Володимир Чорномор), член Національної спілки письменників України, головний редактор газети “Дзвін Севастополя”. У книжці досліджено події, пов’язані з перебуванням Лесі Українки в Балаклаві 1890- го та 1907 року після одруження з Климентієм Квіткою. Жило подружжя у верхньому флігелі дачі актриси Соколової на скелястому схилі біля Балаклавської бухти, неподалік Генуезької фортеці. Тут Леся Українка написала кілька поезій, завершила драму “У пущі”, працювала над драматичними поемами “Руфін і Прісцілла”, “Айше та Мохаммед”, “Іфігенія в Тавриді”, “Кассандра”. Автор книжки акцентує на тому, що флігель, у якому жила і творила письменниця, досі не реставрований, попри те, що у пресі неодноразово стверджувалося протилежне. 2008 року газета “Урядовий кур’єр” писала: “У Балаклаві протягом року відновлять колишню дачу актриси Соколової, де у верхньому флігелі з 26 серпня до 12 жовтня 1907 року мешкала Леся Українка. Про це повідомили у керівництві підприємства “Акваланг плюс”, яке, окрім цієї будівлі, повністю відновить у первинному вигляді ще три архітектурні споруди, що мають архітектурну цінність і включені до переліку пам’яток історії та архітектури”. Насправді відреставровано лише будинки, що розташовані поруч. “Тож потрібно відповісти за свої обіцянки і взятися за відновлення верхнього флігеля”, — констатує Володимир Проценко. Автор розповідає історію зведення пам’ятника Лесі Українці в Балаклаві місцевого скульптора Володимира Суханова (встановлений 2004 року до 2500-річчя міста), про листи, які написала поетеса звідси, про співпрацю з музеями Лесі Українки в Ялті та в Колодяжному, цікаву історію про те, як поетеса привезла й посадила на Волині кримський кизил, а колодяжани розсадили кущики майже в кожному дворі… До збірки, окрім іншого входять розроблений автором шкільний урок “Леся Українка і Балаклава”, екскурсія “Місцями Лесі Українки”, сценарій, присвячений урочистому вшануванню авторки безсмертної “Лісової пісні” на мітингу 2013 року біля її пам’ятника. Книжка проілюстрована старовинними фото Балаклави з архіву та сучасними, вміщено портрет Лесі Українки роботи Володимира Чорномора. Свідомі балаклавці, місцеві школярі пишаються тим, що видатна письменниця відвідала їхнє місто, творила тут безсмертні драми.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин