Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 30 (926), 27 липня — 2 серпня 2017 «Єдиний ясний пункт на темному тлі» Леся Українка — просвітянка До 150-річчя “Просвіти”

Слово Просвіти, №30 за 2017 рік

Анатолій КАРП’ЮК, поет і краєзнавець, м. Костопіль Рівненської області У наддніпрянській Україні, що перебувала під гнітом царської Росії, “Просвіта” виникла значно пізніше, після революційних подій 1905 р. На створення культурноосвітніх товариств дозвіл було одержано 1906 року в містах Київ, Чернігів, Суми, Полтава, Житомир, Могилів-Подільський, Одеса, Харків та ін. З іменами Лесі Українки, Бориса Грінченка, Любові Яновської пов’язане заснування “Просвіти” у Києві (1906 p.). З цього погляду характерним є лист української поетеси від 8 жовтня 1906 р. до письменниці Ольги Кобилянської, з котрою вона підтримувала щирі дружні стосунки упродовж тривалого часу: “У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя — то наша недавно відкрита “Просвіта”. Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став “губернським городом Російської імперії”, а то досі можна було тільки “кієвські общества” відкривати, борони Боже, не українське”. Леся Українка повідомляла, що їхня “Просвіта” планує видавати не тільки книжки для народу, а й “хоче мати свою бібліотеку, книгарню, музей та всяку всячину”... Значну увагу поетеса приділяла видавничій і бібліотечній справі, в якій мала бути “відповідальною особою”. Разом зі своєю сестрою Ольгою Косач-Кривинюк вона взялася за організацію читальні, збирала фонди (на кінець 1906 р. нараховувалось близько 2-х тисяч томів), розробила план виступів із лекціями, написала проект програми Товариства українських письменників. Їй хотілося, аби “воно було не гірше, ніж у людей”. До просвітянської роботи Леся Українка прагнула залучити широке коло українських письменників, талановитих акторів, учених, відомих театральних діячів. У цей період вона якраз і пише ряд історико-патріотичних творів з метою пропаганди передових ідей. У згаданому вище листі поетеса висловила прохання: “Може би і хтось пожертвував би нам хоч по одному примірнику своїх творів? Комусь би “Просвіта” наша була дуже вдячна за те...” Леся Українка від імені бібліографічної комісії в 1906 році зверталася до відомого вченого-поліглота і письменника Агатангела Кримського, знаючи його прихильність до “Просвіти”, — подарувати свої твори та видання інших авторів: “Наша мета — зробити нашу бібліотеку настільки багатою і розмаїтою, щоб українець, пробуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках, а міг би знайти загоду в своїх літературних потребах у рідній інституції”. На її прохання Агатангел Кримський охоче відгукнувся. Про це свідчить його лист до Бориса Грінченка від 5 грудня 1906 року: “Для “Просвіти” маю дати чимало книжок зі своєї бібліотеки. Може, хтось їхатиме з Москви, то й забере. А ні, то й сам привезу або перешлю залізницею”. Упродовж 1906-1910 pp. очолювали київську “Просвіту” талановиті письменники-патріоти Любов Яновська та Борис Грінченко, які разом зі своїми од- Леся Українка. Худ. В. Чебаник. Гравюра. 1966 нодумцями М. Старицьким, Л. Старицькою-Черняхівською, С. Васильченком, Олександром Олесем, М. Вороним, В. Винниченком, М. Лисенком та іншими діячами української культури пропагували національно-визвольні ідеї. В “Автобіографії” Б. Грінченко відзначив: “А в pp. 1906—1909 мені знову пощастило стояти коло цієї справи... у київській “Просвіті”. Щонайактивнішу допомогу керівникам київської культурно-освітньої організації подавала Леся Українка. Вона прагнула залучити до просвітянської роботи і тих українців, котрі жили за кордоном — у Галичині. Про це свідчить її лист від 29 січня 1907 року до фольклориста і етнографа Володимира Гнатюка: “26 травня 1906 р. від адміністрації стверджено статут товариства “Просвіта” у Києві, яке має допомагати розвиткові української культури і, першим чином, просвіті українського народу його рідною мовою... Товариство просить дарувати книги до бібліотеки, яка буде відчинена до публічного вжитку і міститиме в собі всіма мовами та з усіх одділів літератури наукової і красної... В ідеалі це має бути національна бібліотека”. На прохання Модеста Левицького, письменника і композитора, Леся Українка мала “взяти на себе... просвітянську бібліотеку”. І хоч вона “в тюрмі не сиділа, під судом і слідством не була”, проте місцева адміністрація не дала своєї згоди на призначення її бібліотекарем при київській “Просвіті”. Пропагандистська діяльність Лесі Українки, як і Л. Яновської, Б. Грінченка та ін. була швидко “помічена” царською жандармерією. В січні 1907 р. почалися арешти громадських та культурних діячів: було заарештовано Б. Грінченка, Лесю Українку, М. Лисенка та ряд інших активістів “Просвіти”. В помешканні Косачів зробили обшук. Українським просвітянам доводилося працювати в надзвичайно важких умовах. Вони часто зазнавали від місцевої влади жорстоких репресій: переслідувань, заборон і навіть арештів. Бо діяльність їхня нерідко виходила за культурологічні рамки — просвітяни ставили ширші завдання — революційно-демократичні. М. Коцюбинський у листі до А. Чайковського 3 березня 1907 року скаржився на “милий уряд”: “Отож уявіть собі, попросту не дають жити “Просвіті”. Хочемо скликати збори — заборона; хочемо зробити національну виставу — забороняють. Навіть концерт Лисенка на користь “Просвіти” заборонили. Їздиш, гризешся, пояснюєш — нічого не допомагає. Кажуть — існуйте собі на папері, а жити не дамо. Жалітися нікому... Мене все те турбує і дуже впливає на здоров’я... Як бачите, наша конституція гірша, ніж навіть Ваша “свинська” (таку влучну характеристику дав Ів. Франко конституції Австро-Угорщини в одному з сатиричних оповідань. — Прим. А. К.). Отже, біля джерел такого українського феномена, як “Просвіта”, стояли найвидатніші постаті красного письменства — Леся Українка, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, І. Франко, Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький та ін. Навесні 1907 р. Леся Українка через стан здоров’я змушена була покинути Київ: виїхала у Крим, а пізніше — до Грузії за чоловіком Климентом Квіткою, котрий отримав працю в Сурамі. Людмила Старицька, дочка відомого письменника, у своїх спогадах згадувала, що Леся Українка з великим ентузіазмом працювала в “Просвіті” — в культурногромадській організації, яка пропагувала ідеї національного відродження українців у похмуру добу царського самодержавства на початку ХХ ст. Спадають на думку полум’яні рядки Великої Поетеси: Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли, — Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла. Безсмертя Лесі Українки — в її подвижницькій діяльності і як поетеси, і як громадської діячки. Хвиля революційних подій 1848 року прокотилася по Західній Європі. Широкі верстви населення пробудилися з глибокого сну. Саме відтоді бере початок просвітництво в Галичині – у тій частині України, яка входила до складу Австро-Угорської імперії. Офіційно ж як культурологічна громадська організація “Просвіта” була зареєстрована в 1868 р. у Львові. Біля її витоків стояли передові діячі української культури, котрі ставили перед собою мету не тільки поширювати освіту серед народних мас, а й пробуджувати національну свідомість.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин