Авторська сторінка · “Нація намагається відділити зерно від полови, і зараз триває війна між рабами і громадянами”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Невидимі цвинтарі
Слово Просвіти, №30 за 2017 рік
Восени 1914 року в селі СтоU ронна на Дрогобиччині у бою з російськими козаками загинуло понад шістсот солдатів австрійU ської армії – чехи, мадяри, украU їнці. Їх поховали на горі, а потім перепоховали на цвинтарі у місU течку Підбуж, спільному для укU раїнців, поляків та євреїв. НапU рикінці 50Uх років совіти знесли цвинтар, змішали кістки з земU лею і побудували на тому місці склад техніки. Куди поділися надгробні плити, легко можна здогадатися — пішли на будову. У Львівському історичному архіві є запис у метричній книзі Дрогобича за травень 1915 року. Понад сто солдатів померло у військовому шпиталі, різних наU ціональностей — і їх відспівував отець Мартирій Котович за греU коUкатолицьким обрядом. ПохоU вали їх біля єврейського та хоU лерного цвинтарів, де зараз озеро і зона відпочинку “Залісся”. Зараз в Україні відновлюють могили січових стрільців, воїнів УПА, єврейські та польські цвинU тарі, а також німецькі в колишніх німецьких колоніях. Але якогось руху по відновленню поховань часів Першої світової війни не відчувається. Десь у диких хащах ховаються від людського ока осU танні хрести над могилами тих селян, робітників, торговців, вчителів і лікарів, яких мобілізуU вали й труїли іпритом, морили голодом і холодом, які сотнями тисяч, завошивлені, вмирали від тифу. Їхніх дітей вже нема на свіU ті, а онуки й правнуки не приїU дуть шукати. А якщо приїдуть, то побачать або хащі, або зони відU починку чи автобази. Зате ми охоче читаємо Хемінгвея і РемарU ка, і часом “Поза межами болю” Осипа Турянського та новели Стефаника. Те, що пережила Галичина, яка стала полем смерті у 1914U 1915 роках, важко описати. Бої йшли по селах, чи на околицях. У моєму Урожі під горою Ласки був бій, і крики та стогін поранених було чути в сусідньому селі. ГвалU тування жінок чеченами і козакаU ми набуло величезних масштабів. Здавалося б, галичани тепер виліU куються назавжди від москвоU фільства, яке витісняло “ПросвіU ту” із читалень, чимало москвоU філів згодом потрапило у ТалерU гоф і там загинуло. Але ж ні: мосU квофільство пережило ще й ДруU гу світову війну, і присутність
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
