Авторська сторінка · “Нація намагається відділити зерно від полови, і зараз триває війна між рабами і громадянами”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Пригоди незалежної особистості в країні олігархів
Слово Просвіти, №30 за 2017 рік
У 18 років я була зачарована “Чайкою Джонатан Лівінгстон”: “Розірвіть кайдани, що сковують ваші думки, і ви розірвете кайдаU ни, що сковують ваше тіло”. Для тієї, що ніколи не належала до зграї, але ще не мала внутрішньоU го опертя, ці слова стали величезU ною підтримкою. Навіть маленьU ка пташка може злетіти дуже виU соко. Чомусь уже тоді такий злет у мене не асоціювався ні з владою, ні з багатством, ні зі славою, а з самовдосконаленням і незалежU ністю, як найвищим рівнем свобоU ди. У затхлому совку з його ідеолоU гічним тягарем, з постійним тисU ком старості на юність, де кожен міг мене повчати, повістину РічарU да Баха я сприйняла як панацею від майбутніх розчарувань і пораU зок. Тепер її так не сприймають. Тай тоді було трохи більше ідеалістів. Власне, так само я сприйняла заклик Яна Щасного Гербурта: зняти кайдани з ніг і одягнути їх на серце. Можливо, хтось пройшов той самий шлях від герметизму до усвідомлення відповідальності за те, що діється довкола. Він вузьU кий, але на ньому менше спокус і пасток. Насамперед слід зрозуміU ти, що більшість із нас перебувала в тоталітарній імперії, а потім пісU ля короткого періоду хаосу опиниU лась зненацька в олігархічній дерU жаві, яку маскували під демокраU тію. Тобто влада в Україні налеU жить олігархам, на підтанцьовках в якої законодавча і виконавча влаU ди. І це унеможливлює поступ і позбавляє соціальних ліфтів моU лодь. У “Науці Добромильській” Гербурт, один з очільників Рокошу Зебжидовського, повстання проти магнатівUолігархів, звинувачує тоU
дішню владу в небажанні об’єднаU ти всі сили проти зовнішньої загU рози, а також у національній та реU лігійній дискримінації українців як автохтонного населення Речі Посполитої і, звичайно, в надмірU ній жадобі особистого збагачення. І відсутності патріотизму. Через соU рок років на спустошених теренах Поділля блукатимуть голодні тигU ри і леви, що повтікали з приватU них зоопарків, кобри та пітони оселяться у спорожнілих палацах, єврейські діти лежатимуть у крові матерів, а християнською кров’ю просякнуть стіни церков і костелів. Який стосунок ця трагедія XVII століття має до розумних, інтелігентних громадян сучасної України? Щоб нас не поглинув подібний кривавий хаос, насамU перед потрібно усунутись від усього того, що фінансують оліU гархи: створювати нові профспілU ки, громадські організації, здійU снювати українську експансію на зрусифіковані терени, і з відраU зою відкидати будьUякі контакти з п’ятою колоною. В умовах війU ни це важко, і саме боягузлива поведінка постколоніальної влаU ди, яка служить олігархам, приU вела до втрати Криму і дозволила втекти найодіознішим політикам режиму Януковича. Зараз поспоU литим нав’язується думка, ніби олігархи чубляться між собою і то війна їхня. Як і у XVII столітті. Це значно зменшує потребу в чесноU тах, без яких суспільство занепаU дає і не годне розвиватись. ОліU гархи дружно грабують Україну — і московські, і свої. Честь і гідність — чесноти, які не можуть замінити ні політкоU ректність, ні егоїзм, ні сам ДияU
залежним, навіть практичним, якU що у когось алергія на слово “криU тичний”. Або “Божою іскрою”. Тобто йдеться не про вічно незадоU волену міну на обличчі, критику всіх і всього, а про здатність бачити речі такими, як вони є насправді, і називати власними іменами. Цього не можна привнести ззовні, воно було колись у кожному з нас. ЦивіU лізація вже назбирала стільки менU тального сміття, що воно спалахує в різних кутках, і його намагаються завезти, як львівський мер, на неU достатньо засмічені території. Бонсай не народжує собі поU дібних, отже, щоразу потрібне хіU рургічне втручання. Насправді майстри цієї справи — одні й ті саU мі, і ножі у них ті самі, вже тупі й іржаві, проте саджанці виросли природним шляхом. Людина без критичного мислення легко піддаU ється маніпуляціям. Вона має виU бір, але тільки це вибір певного виду маніпуляцій від політики до езотерики. Але найчастіше сучасU на людина стає жертвою маніпуU лювання інстинктами, зрештою, політики і ворожбити на це і ставU
вол, ні стандарти БіUБіUСі. НаU самперед це стосується військоU вих і силовиків. Присягу народу замінили на відданість кланам за мізерну пайку. Пострадянські наU роди звикли до крихт зі столу. Навіть якщо Путін забере свої війська з України, олігархічна влада роз’їсть усі демократичні та гуманні цінності як кислотний дощ. Зміна слуг олігархів на слуг народу, продажних на непідкупU них здається нині чимось нереU альним, бо вся ця олігархічна рать, міжнародна мафія чинять і чинитимуть шалений спротив поU яві національної еліти. Так було вусі часи. Але вже саме чітке баU чення ворога, хоч у які би шати той виряджався, це вже крок до змін. І спротив неминучий у країU ні козаків і лицарів. Підкуп поU тенційної еліти, особливо, інтеU лектуальної — найбільш успішU ний метод. Залякувати починаU ють після того, як не вдалося куU пити. А потім вбивають. МоральU но чи фізично. Так режим, тоталіU тарний чи олігархічний, обезгоU ловлює націю. Саме націю, а не народ, який без пасіонарного прагнення очиститись і розвинуU тись стає бидлом напідпитку, з деU шевими розвагами, які продають йому ті самі олігархи. Особливий тиск здійснюється на освіту і культуру, де гібридні московськоU українські олігархи наразі переU магають. Нація намагається віддіU лити зерно від полови, і зараз триU ває війна між рабами і громадянаU ми. Коли кількість останніх зросU те, ми побачимо тих, хто посягнув на наше життя і людські права за гратами. А в їхніх безсоромних палацах кричатимуть сови.
лять. Їм у поміч створено масову культуру, яка встановлює стандарU ти і заборони в яскравій обгортці. Наш український сад зараз – це сад гірких черешень і кислиU чок, і грушUдичок, між якими щільно поросло терня. Треба, звісно, щось із цим робити. Або вирубати всі ці здичавілі дерева, або прищепити. Для цього вже запросили різних майстрів із чуU жих країв, а також перевірених Першим відділом, спільних зі “старшим братом”Uокупантом, чи своїх, вирощених у пробірках бритоголових 90Uх. Але сюди ніU коли не запросять ні Григорія Сковороду, ні Василя СухомлинU ського, ні Монтеня, ні Вольтера, які добре розуміються на культурі виховання особистості й на різноU го виду грунтах. Може, у цих виU сокооплачуваних мічуріних і виU ростуть на вербі груші, а на калиU ні — фініки, але здоровішими від цих гібридів ми не станемо. Тобто цивілізованішими. Але значно простіше просто плекати свій сад, підрізаючи всохлі гілки, заліковуU ючи рани і не зачіпаючи коріння.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
