Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, бо відчуваю обов’язок перед народом”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Мій Улас Самчук

Слово Просвіти, №30 за 2017 рік

Люба ПРОЦЬ, селище Дубляни, Самбірщина До 30-ліття відходу у вічність… У кут забитись мишкою малою І завмирати: океан гойда! А думка обважнілою бджолою Вовтузиться у мудрості медах, Назбираних і по гірких чужинах, І по легенд захмелених устах… Вела світами та любов єдина, Що звалась УКРАЇНОНЬКА СВЯТА. …І розступились білі стіни хати, І мова серця – збуджено-лунка! …Сидиш в куті – і любо смакувати Медами золотими Самчука… У “сотах”3думках дивовижного Уласа Самчука воістину такий запахущий мед мудрості, від якого вдячного читача, надто ж національно свідомого українця, і за вуха не відтягнути. НАШ! Із української плоті і крові, що заряджені найвищим “градусом” любові і болю! Справедливо зауважує дослід3 ниця його творчості Марія Білоус3Гарасе3 вич: “Вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у “во3 линській тихій стороні”, в абсолютно без3 просвітних обставинах”… Не можеш вийти з подиву: які точні “ді3 агнози” історичних “болячок”, яка яснота прозірливості і сила саможертовного слу3 жіння рідному народові! Мабуть, лише він, великий вигнанець із рідної землі, міг твердо і переконливо мовити: “Ми не емігранти, а народ в поході”. Тільки нещодавно доплила до моїх рук і серця Самчукова “Плянета Ді3Пі” (нотат3 ки й листи): Вінніпеґ —1979 — Канада (дар із бібліотеки Миколи Гнатова, — Вінніпеґ, Канада, — Самбірському музеєві “Бойківщи3 на”). До того були “Марія”, “Волинь”, “Ост”, “На твердій землі”, “На білому ко3 ні”, “На коні вороному”… Що й сказати ви3 пускниці радянської української філології… Який солодкий колись “заборонений плід”! І яким невігласом почувалася колишня сту3 дентка-відмінниця, “дорвавшись” до фан3 тастичного Самчукового літературного ма3 терика! Не дивина: “Якщо й згадували його ім’я, то хіба у зв’язку з газетою “Волинь”, як приклад “запроданства” (Юрій Безхутрий). Самчук і справді увірвався в мій духовний простір яскравим метеором — з легкої руки Івана Гнатюка, для якого це теж була одна з найбільших “любовей” в українській літе3 ратурі і могилі якого ще встиг поклонитися поет перед відходом у вічність… Знову ж має рацію професор Безхутрий: “Для бага3 тьох це буде раптове, як у повноводну ріку, занурення у світ художника, що лише зараз, майже через десять років після своєї смерті, приходить в Україну, ту Україну, для якої писав і про яку мріяв”…. Але чи прийшов? Об3 нишпорила усі бібліотеки міста Самбора і свою рідну, дублянську, — вкрай убогі… Дещо видавалося уже за часи незалежності, та при нинішніх незначних накладах це — крап3 ля в морі. “Море” — оті спраглі Самчукового слова, до яких належу і я. Одне з найбільших моїх “солодких” пот3 рясінь: Письменник словом, як рентгеном, “просвітив” і нас, українців, і наших віковіч3 них ворогів-москалів, які нині вбивають і ка3 лічать мужів-захисників Української дер3 жави. Митець і його Час, силуети минулого, класики і сучасники, призначення літерату3 ри — далеко не повне коло тем і проблем, чітко окреслених геніальним прозаїком, яко3 го у 303х роках за трилогію “Волинь” (як і В. Винниченка із “Сонячною машиною”) нама3 галися висунути на Нобелівську премію. Та ба: “…твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурент3 ноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної рекла3 ми” (Степан Пінчук). У каламутний час, коли сонце Істини ледь прозирає крізь густий (уже й крива3 вий…) туман словоблуддя, з воістину дитя3 чим захопленням “намацуєш” у повені крик3 ливо-патріотичних і лжеоблудних гасел тверду і надійну “землю” — прихисток роз3 губленій і знетямленій душі, високе і мудре Самчукове Слово… Гадаю, читачам улюбленого “Слова Просвіти”, як і мені, цікаво й повчально бу3 де глянути на сьогодення прозірливими очи3 ма видатного українського письменника Уласа Самчука. (Текст подано в авторсько3 му варіанті) УЛАС САМЧУК: Европейським письменником можна стати лише будучи українським. Якщо будемо копіювати Европу, приречемо себе на провінціяльщину. Стверджуючи себе як українців, здобуваємо місце й пошану Европи. Не можна диктувати жодних стилів, і лише водному ми повинні бути однозгідні і ставити до себе суворі вимоги: наше мистецтво повинно бути українським, високого рівня і не повертатися назад… 5 ГРУДНЯ. …Ще раз побував у нас Юрій Клен. Ессе Номо. В ньому щось апостольське. Поет-інтелект. Поет-філософ, поет-віруючий. В цьому випадку — віруючий в Україну. Буркгард, який став Кленом, не пішов на Олімп Ґете, а Via Do- loroso Шевченка. Подвиг високого напруження, далеко не нащадок “арапа Петра Великого”, який став Пушкіном, або татарсько-німецький мішанець, що став Левом Толстим. Там це почесті, імперія, сила, тут — жертва, самопосвята, вигнання. Україно, ти є святість. Питання сюжету і стилю не є приписані. Кожен митець вибирає свій, властивий для нього сюжет і стиль, але важливо, щоб наша література була глибоко-мистецькою й ідейно-широкою змістом. Важливо, щоб наша література брала участь у розв’язці проблеми світу і спричинилася до побудови суспільства кращих, шляхетніших виявів дома. Наша література багато зробила для відродження свого народу, але перед нею ще багато дечого, що ще треба буде зробити. Ділячись на групи, ми прозраджуємо брак довір’я до самих себе і даємо нашим противникам нагоду вносити між нас розлад і дезорієнтацію. Гоголь є виразником відчуття, думання, вияву української ментальности у її природній, расовій подобі. Лірика, емоції, надмірність у вислові. Саме тому і не розуміють його у просторах реалістичного. На заході Европи. Навіть один росіянин, і навіть поет, Валерій Брюсов, викрикує: “Какой же ето Днєпр. Єто фантастічєская рєка фантастічєской зємлі”. Мова про відомий опис Дніпра у Гоголя. Не лишень ріка, пане Брюсов. І люди… І їх штани, і круторогі воли. І їхня філософія. Це пісня. Такі ми є. 1946 Пропагую поезію Багряного, її динаміка розбавлює молебно-панахидні настрої табору, Бог помагає тим, які хочуть самі собі помогти, і така поезія може цьому сприяти. 20 СІЧНЯ. Пишу, пишу і пишу. Машинка цокотить і цокотить. Гармідер, каруселя, депресія, погані зі світу вісті, все переплуталось, а вона цокотить. Про революцію… Про родину Морозів, їх, над Дніпром, хутір. До України з півночі зближаються большевики, їх тут не хочуть, їх бояться, але нема сили їх зупинити. Україна до цього не готова. За Шевченком, “в огні розбуджена”. Проти неї “Железний поток” за думкою Островського, “Грядущий хам” за Мережковським, “Власть тьми” за Толстим, “самая коротенькая глупость” за Достоєвським. Моїм завданням — шукати в цьому глузд. І причину. Чому? Для кого? Пощо? …Спекуляція на бідних та вбогих — велика сила. І зловживання нею ніколи не припиниться. Шерех: Тільки казенне і мертвонароджене не мають ворогів. Не резолюціями й не з’їздами твориться література і літературні авторитети. БЕРЕЗЕНЬ. Ціла моя творчість, це документ доби. Це унікальна ситуація в історії творчого слова і так її треба розуміти. 2 КВІТНЯ. Росіяни нас розбили, їх більше, вони щасливіші своїм стратегічним положенням, вони безоглядні. Ми оточені зо всіх боків ворожими кордонами, ми відкриті для всіх вітрів інвазії, ми вибиті з колії й ритму політичних процесів, але ось протягом століть ми не лишень задержуємо за нами наше місце на плянеті, але й втримуємо баланс існування Російської імперії взагалі. І якщо Москва не зможе знайти правильного рішення цієї справи з її власної ініціативи, вона, одного разу, опиниться в стані такої кризи, з якої ледве чи зможе вибратись. Забагато за нею відповідальности, тягар її злочинности затяжкий, посковзнись вона на своїй дорозі — і її розірвуть на шматки. І єдиний її проти цього рятунок — поліція, армія, русифікація. Ані натяку на якусь справедливу формулу рішення. УНР своєї боротьби не програла, її уряд вигнано з її території, але бій за неї ведеться далі. Скільки жертв було віддано за неї за весь цей час? Всі ті минулі роки від перших днів революції, це наш фронт. Розуміється, що нашу столицю, наші міста і наші села — хати і поля, і багатства землі забрав ворог, але чи почувається він там вдома? Їх преса, їх радіо, їх пропаганда, як день, як ніч, роками й роками тільки цим і займається, що доказує їхню “дружбу”, добродійство “старшого брата”, але вони знають, що це “чепуха” і до того “на посном маслє”. Англійці відходять з Індії, французи з Індонезії, італійці з… Зрештою, це аксіома. Світ самочинно звільняється від колоніалізму, і не поможе тут ніяка русифікація. Український народ на російській мові скорше довідається куди йдуть багатства Донецького басейну чи Кривого Рогу, ніж на українській… І це буде рішати. Час УНР непомильно наближається. Цей титул все більше і більше набирає сили в світі, але це були ми, що його вжили вперше. Не можу жити в натовпі. Прийде час, і Москва дістане гарний за це розрахуночок, а це станеться так само напевно, як завтра зійде сонце. УЛЬМ НАД ДУНАЄМ 7 ЧЕРВНЯ. Років з п’ятдесят світ не знає дійсного миру, і є народи, які за час “миру” тратили більше, ніж за війни. Наприклад, ми, українці, між роками 1920 і 39 стратили по різних ямах мільйони й мільйони чоловіків, жінок, дітей… А скільки будинків та садів, та коней, та волів, та цвинтарищ, та церков… Так виглядав “мир” нашого часу. І так він виглядає на сьогодні. Таке поняття миру тепер — домінуюче… Воно увійшло в саму душу породи людської, і тому слово “не вбивай” викликає тільки усмішку, особливо у тих, “що всьому людству несуть визволення від капіталізму”. Перспектива цього одна: “до д’ної ями”. І то всіх, і то скрізь… 11 ЧЕРВНЯ. Але все таки, вчора по обіді, замість “Ост”-а настрочив ще одну статтю, можливо, останню: “Слов’янофільство made in Moskou”. Мене розозлє зєло веліє так званий Всеславянський конгрес у Празі, улаштований Сталіном під керівництвом його агентів з наміром обдурити наївних слов’ян слов’янофільством за рецептою Пушкіна, що в рускому морі мають злитись всі слов’янські струмки. Відомі, старі, оклепані трюки, підогріті новими “побєдамі русскава аружія”, як додаток до “визволення світового пролетаріяту”, плюс скасування Берестейської унії для “возсоєдінєнія святой православной, русской церкві…” Додаймо до цього Йосипа Віссаріоновича в його фельдмаршальському мундирі з орденами від шиї до пупа, і картина маєстатної імперії Романових буде завершена. Але все таки я дозволив собі почати свою статтю такими “дерзновенними ізреченіями”: “Бути виключно росіянином — ніяка честь. Бути росіянином — тяжкий, невдячний і безперспективний обов’язок перед історією. Історія того народу ступає певними кроками і кожний зних залишає за собою не так слід, як прірву між тим, що було і тим, що має бути. Ще можна сказати, що кожний такий крок це тяжка рана, заподіяна людям того нещасного племени, а все, що виповняє простір між тими ранами, це тільки санаторійне вилежування. Нема традиції, нема тяглости, нема волі бути. Є порив і згасання…” Далі йшло обґрунтування цих дерзкостей, яке закінчувалось ще грізнішим пророцтвом: “Чи на цей раз Росія доконає свого? Чи дійсно слов’янські народи спокусяться культурою Пушкіна аж так далеко, що перестануть існувати, як самостійні? Можна дати відповідь: ніколи! Ніколи іза ніяких умов слов’янський світ не стане світом Достоєвського. Ніколи чехи не будуть росіянами, і якраз стався дуже щасливий випадок, що російські “солдати” появилися на вулицях Праги. Нема потреби іншої пропаганди антислов’янізму, як поява цих людей у тому традиційному слов’янофільському і русофільському закутку слов’янства. Може повторитись тільки історія України — безцільне, безрезультатне шарпання “крок вперед, два назад”, раз Валуєв, раз “українізація”, раз братання, раз Сибір. І прийде час, коли Тіто збагне Пушкіна. Прийде час, що й інші збагнуть суть московського інтернаціоналу. Не кажемо про поляків та українців, які вже ці істини сприйняли і зарубали на носі. Росія творить новий крок, нову прірву. Неприхильникам цього слов’янофільства нічого не треба додавати, а тільки стати збоку і дивитися. Прийшов час трагічного шукання. Сибір заповниться новими протестантами, які, замість будувати нове слов’янське співжиття, будуватимуть нові сибірські залізниці…” Така ось зловісність… Цікаво чи щось з того сповниться… Сповниться — не сповниться, а поки що це моє щире переконання. … Не можна те “біда” і “бідний” зробити ідолом і нищити все, що цьому культові протиставиться. Інакше заллє всіх біда, як це і сталося в патетичному СССР, де, пригадую, за словами такого Бориса Пільняка, “ніщая, ґолодная Расія нєсьот всєму міру аслєпітєльную правду соціалізму” і задля цього утримує мільйонні каторги Сибіру. Скажіть, як це розуміти на здорову голову нормальної людини? 6 ЛИПНЯ. …Роблять “політику”. Вигнання, табори, безнадія і …націоналісти, соціалісти, східняки, західняки. Коли бачиш таке — опадають руки і починаєш розуміти, чому ми тут. Люди з таким розумом не заслуговують на щось краще. Хочеться цей феномен збагнути, але це невловиме. Це патологія, себто хворобливі процеси організму, і саме це мене стримує від партій. Коли так вони поводяться в таборах, щоб це було удома і вони мали владу. Деякі партії судяться, коли ви “не з ними”. Краще хай сердяться, ніж ділити відповідальність з дурнями. КОРНТАЛЬ БІЛЯ ШТУТТҐАРТУ 1947 СІЧЕНЬ. Надія — дитина нашого бажання. У світі забагато дурнів, а глупота, як казав Достоєвський, як і найбільший геній, відограє головну ролю в судьбах людства. КВІТЕНЬ, 11.04. …Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, бо відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати для доброго, для потрібного. Хочу бути узгідненим зі своїм сумлінням… 21 ЧЕРВНЯ. Американський конгрес схвалює величезні суми долярів для злагіднення нужди й комунізму. У Вашінгтоні все ще вірять, що комунізм, як і воші, наслідок нужди господарської…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин