Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слідами наших виступів · “Нам пора активніше й наступальніше витісняти з наших домівок “русскій мір”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Третє відродження Огієнкового храму

Слово Просвіти, №30 за 2018 рік

На батьківщині Івана Огієнка, в Брусилові на Житомирщині, відбулася урочиста церемонія закладення капсули з посланням майбутнім поколінням українців із нагоди відбудови Свято-Воскресенського храму, в якому хрестився і вінчався видатний діяч українського відродження, міністр освіти і віровизнань УНР, перший ректор Кам’янець-Подільського українського державного університету, професор української філології Варшавського університету, майбутній першоієрарх Української православної церкви в Канаді Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Чин урочистої богослужби провів владика Житомирський і Овруцький УПЦ КП Паїсій у співслуженні клиру крайової єпархії, з участю місцевої влади, інтелігенції та широкого здвигу брусилівців. Микола ТИМОШИК, доктор філологічних наук, професор, журналіст Дивна й повчальна історія цього храму в одному з найдавніших містечок колишньої Київської губернії, яке серед небагатьох знакових поселень давньої України удостоїлося Магдебурзького права. Виникло воно над літописною річечкою Здвижень перед її перетоком у Здвиж ще в княжі часи. Містечко “на дубових брусах” (звідки й походить назва Брусилова) серед болотистих западин центрального Полісся було відоме вже з ХІІ століття як оборонний пункт княжого Києва. Як і в будь-якому поселенні давньоукраїнської держави, що сподобилося на власний замок, тут із-поміж обов’язкових знакових будівель мав бути храм. Так і закріпилася в пам’яті народній на довгі віки назва цього храму — Свято-Воскресенський староміський замковий. У якій порі його збудували і яким він був, — про це жодних документальних свідчень історія не залишила. Відомо тільки, що був дерев’яний, із трьома банями і окремо зведеною, ближче до краю міського майдану, високою дзвіницею, що ніби вказувала далеким мандрівникам дорогу до замку. На початок ХVІІІ століття будівля храму помітно постаріла. На сході громада вирішила будівлю розібрати, придатне для вжитку дерево використати для будівництва поруч козацької школи, а церкву заново відбудувати. Відроджували храм народною толокою — з миру по нитці й власними силами. А що часи були непевні (після жорстокого зруйнування 1709 року російським самодержцем Петром І непокірного Батурина та жорстокої помсти всім мазепинцям), то завершення доброї справи затягнулося. Напис на вхідних дверях до храму, про який пам’ятають нинішні старожили містечка, засвідчував, що храм збудований 1738 року. Але, за незрозумілих обставин, його святили лише 1770 року. “Хто дозволив відбудовувати Воскресенську церкву й чи була вона освячена після зведення, — немає відомостей… Дозвіл на будівництво був, але парафіяни заявили, що “не знають, де подівся”. Про це читаємо в архівній довідці першого ревізора храму Ходорівського за 1770 рік. Зовнішній вигляд удруге спорудженого храму нагадував старі козацькі церкви центральної частини України: трикупольні з видовженими вузькими банями так званого мазепинського церковного стилю, який пізніше в Україні заборонила Москва. Чи не ця обставина відіграла в долі цієї сакральної споруди роль злого фатуму. Переживши без

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин