Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Презентація · “Але хтось невидимий і невідомий брав його за руку та й виводив на правильний шлях”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Борис Мозолевський

Слово Просвіти, №30 за 2019 рік

Закінчення. Початок у ч. 29 за 2019 р. Другий симптоматичний з погляду майбутнього мотив у поетичному циклі “Скифское золото”. Пояснення, здається, лежить на поверхні: скінчивши заочне відділення історико-філософського факультету столичного університету ім. Т. Шевченка, Мозолевський, що хронічно мав проблему з роботою (тільки з кочегарювання його не звільняли, бо його щире правдошукацтво і спроби полеміки з Карлом Марксом, як мовиться, хронічно вилазили йому боком), задля заробітку (а може, й з цікавості) пішов на роботу в археологічну експедицію й опинився там поряд зі скіфологами Олексієм Тереножкіним та Варварою Іллінською, які, очевидно, не просто навернули його в свою “віру”, а назавжди інфікували цим прекрасним науковим вірусом, що згодом приніс Мозолевському й Україні сенсаційну Золоту пектораль. Володимир Панченко назвав це “мовним переворотом” у житті Мозолевського. Він стався паралельно й у творчості, й у душі поета, тому для нього це було справді органічно. І ще цікава закономірність: “українське прозріння” його відбулося водночас зі зневірою в комуністичних доктринах, на котрі він так захоплено взорувався в молоді літа. Його щирий “неомарксизм” перестав бути його. Він, по суті, стає дисидентом. Згодом напише про свою духовну й життєву ситуацію тих літ: “І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я свою Товсту Могилу… Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю… Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом”. Перейшовши на українську, Мозолевський зберіг таку ж соціальну гостроту. Його вірші — як гіркі коментарі до нашої історії, коли Україна була в складі радянської імперії. І чи не найпромовистіше це виступає в триптиху “Етюди минулих літ”. Ось похмурий малюнок із назвою “Кінець 40-х”: Уже пожухла кукурудза І відкричали птиць ключі Розмитий місяць, мов медуза, Пливе над селами вночі. Чорніє шлях, німує поле. Хати біліють з-під гори. Провисле небо похололе Стікає в балки та яри. Заснули біль, пекельна туга, В печі — вогонь, в ріллі — зерно. Заснула кривда недолуга, А з нею й правда заодно. Він мобілізований обов’язком сказати від імені постійно кривдженого села про дні і ночі його тужної безнадії, про те, що воно лежить чорноземним сумним материком в українській історії. Отже, за сороковими роками з пам’яті поета виступають п’ятдесяті. Їхній початок. Ось своєрідний портрет тогочасся: На полі вибирали буряки, Вогнем зеленим спахувала гичка…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин