Музика · “В цій книзі фігурують знакові постаті національної культури, відомі світові”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Митець
Слово Просвіти, №30 за 2019 рік
Антоніни Нежданової, 50 років очолював славетний колектив імені Г. Верьовки. А праці-життєпису жодної про нього і про його творчість немає”. Я у нього досить часто брав інтерв’ю, тому вирішив: “А чому б на їх основі не побудувати книгу про Авдієвського?” І пішов таким шляхом. Взяв інтерв’ю у митців, які починали свій творчий шлях у Національному хорі ім. Г. Верьовки. Це унікальні постаті. Співаки Микола Кондратюк, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Ніна Матвієнко. З Авдієвським співпрацювали такі видатні композитори, як Євген Станкович, Леся Дичко, диригент Євген Савчук — керівник Національної академічної хорової капели “Думка”. Це ж цікаво, як вони починали. Залучив фотографа Анатолія Сафронова (нині народний артист України, бас-профундо, соліст Національного хору імені Г. Верьовки, який із Авдієвським об’їздив понад 50 країн світу і скрізь фотографував. Дякуючи йому, я використав у книзі майже двісті світлин). Євген Савчук — керівник Національної академічної хорової капели “Думка”, був хормейстером у Анатолія Тимофійовича. Він сам написав своєрідний ескіз до портрета Авдієвського під назвою “Академік”, який я теж включив у цю книгу. Спілкувався з Євгеном Станковичем. У нього була дуже складна ситуація, сталися драматичні перипетії, пов’язані з хором. Річ у тому, що Авдієвському замовили фольк-оперу, коли він був на гастролях у США. Один із продюсерів, послухавши і побачивши хор, який мав колосальний успіх, зокрема в Америці, запропонував: “А чому б вам не тільки на українських народних піснях будувати репертуар, а й написати і виконати фольк-оперу? Ми з великим задоволенням влаштуємо вам тут гастролі”. Авдієвський після повернення звернувся до Станковича: “Євгене, а чи не могли б Ви написати фольк-оперу, у якій би домінувала українська народна пісня?” Станкович дуже зацікавився, написав фольк-оперу “Цвіт папороті”. От уже репетиції йдуть, вже має відбутися прем’єра у Палаці “Україна”. Балетмейстером був Анатолій Шекера, видатний хореограф Національної опери, сценографом — Євген Лисик. Усе вже готово, залишається затвердити художній раді (1978 рік). І хтось нагорі, можливо, в ЦК КПУ, побачив у творі прояви націоналізму. А який там був націоналізм, коли Станкович побудував твір на основі українського мелосу. Він розповів, що у фондах Інституту імені Рильського вишукував автентику, здебільшого пісні, які не звучали, а були тільки в рукописах. До чого ж там можна було придертися? Абсолютно ні до чого, ніякої політики, просто на основі українських народних пісень побудована ця фольк-опера “Цвіт папороті”.
Анатолію Паламаренку з нагоди вісімдесятиліття
Іде, видзвонює поволі, Дарує слово як гостинець Паламаренко Анатолій – Митець, Учитель, Українець.
Уклін Вам, друже, в світлу днину, Що вивела кругленьку дату. Ви дорога мені людина: Це хочу стоячи сказати.
Чолом вам, батьку-отамане Коша поборників культури, Хай із роками не зів’яне Міць української натури.
Ваш голос хочу чути знову – Він карбувавсь на мовних плитах. Учіть нас Кобзаревим словом Як Україну слід любити.
Перегляд відбувався при зачинених дверях, Авдієвський розповідав, навіть кінна міліція оточила палац (адже було продано квитки, збентежений народ юрмився), бо пішли чутки: там щось таке задумали... І — заборона! Творці приголомшені. Станкович розповідав мені: “Коли нагадують про цю фольк-оперу, мені стає погано”. Після того почалися сірі будні. Дали зрозуміти, що ніяка фольк-опера не відбудеться. Потихеньку декорацію розібрали-понищили, художнє оформлення розмите. Художник Лисик не витримав, помер. Приголомшений Авдієвський із колегою на три дні заплив у плавні Дніпра, ловив рибу, не хотів повертатися у радянський світ, замкнувся, аби прийти до пам’яті. Отаке трапилося зі Станковичем. Ми з ним тричі спеціально зустрічалися, спілкувалися: двічі у консерваторії і в Будинку звукозапису. Це сукупне інтерв’ю одне з найбільших у книзі “Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки” (видавництво “Криниця”, 2012 р., м. Київ). Перша її презентація відбулася, природно, в Національному хорі імені Верьовки. Книга фундаментальна, обсяг — 500 сторінок, двісті фотоілюстрацій. Є
В цей день, що сонцем літа гріє, Не думайте про сиві скроні. І хай Вкраїна порадіє, Що є у неї син достойний.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
