“Малороси — це люди близькі йому за духом, · точнісінько так, як питомі українці йому чужі · і неприємні”. Гаряча тема · с. 2сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №30 за 2019 рік
Слово Просвіти, №30 за 2019 рік
Закінчення. Початок на стор. 1 Зелений реванш
Лихая доля, а, може, цей рік темних силі зазомбований телеящиком виборець винесли вас на барикаду не з піску і снігу, а звати. І ви повірили, що ця висота ваша. А ви не пручалися — “по приколу”. Вона лише для того, щоб стрімкіше було падіння… Як кажуть японці — ідучи на гору, не розштовхуй тих, що йдуть поруч, бо незручно буде падати. Обриси хама й диктатора, що чинить державний переворот і реванш, вимальовуються все чіткіше і відчутніше. З обгортки клоуна-самоучки, як із шкаралупи курча, виповзає самовпевнений начальничок, так схожий на комуністичних червоних начальників. Мало не щодня ми бачимо хамський стиль поведінки із людьми нижчого рангу, як легітимний, украй роздратований, не вибираючи слів, вигонить із залу і “дає прикурить” “етому чертякє” та ще, мовляв і “друзяку-есбеушника підключу, щоб і він дав тобі прикурити”. Ну, точнісінько тобі, як у колгоспі “Червоне дишло” (“Пішов ви к такій…” “Я тебе, Ганько, голою с… по селі волочитиму і зверху батогом тюжитиму!”) І цей народ все це не забув і знову сам собі закинув на шию налигач. Та він просто за цим заскучав, заскучав за хамами і держимордами у владних кріслах, бо це “порядок” і саме в такій “кошарі нових облич” і бачить своє законне місце і готовий, щоб його знову голою с… волочили в Митний. Знаю, що в моєму рідному селі масово рушили у цю кошару…
Чи можна уявити ось таке перекошене від злості обличчя А. Меркель, Макрона? Є елітний рівень державника, а є таки ж “із грязі — в князі”. І це щодня доводить “груповий президент”, самовпевнений і безкомпромісний, виносячи бездарні, безглузді рішення, позбавлені правового наповнення і логіки. Демонструється юридична неграмотність і просто невігластво, некомпетентність там, де має бути швидка державна реакція й позиція влади. “Он научітся”, — сказали “мудреці”-однодумці і посадили своїх дітей в автомобіль на трасі, в якому вперше взяв кермо до рук учень-водій.
Нова модель держави “слуг”, де “ви всі президенти” постає з незнаного в історії державотворення непоєднуваного поєднання: симбіоз бідняків на чолі з мільйонерами-міліардерами, кланами олігархів, які прагнуть поглинути один одного. Але про це знають лише отих 25 процентів народу, і не хочуть, чи не можуть усвідомлювати ті, що йдуть і натовпі і реалізовують зухвале “ми іх сдєлаєм опять”. “Пролетарям” знову обіцяно, як і сто років тому, все — фабрики, заводи, земля — ваші. А от прибутки від них — наші. Так поставали всі диктаторські режими, задіюючи як локомотив народні маси. Диктатори саме й поставали з недемократичного мислення, власних комплексів, бажання комусь мститися і непогамованого прагнення влади. Для втілення цієї мети потрібна масовка, приманка, ручна-зручна сила, безхребетна і слухняна. Це ширма й опора водночас. Таку силу зуміли сколихнути Ленін-Сталін, пообіцявши знедоленим рай комунізму через “чистилище” КПРС, за яким було пекло.
Гітлер став тим ким він став, привівши на початку своєї кар’єри до влади переважаючу свою силу, власних “слуг народу”, які витіснили опонентів. Тобто, провів “люстрацію” у такий спосіб. Владне кермо опиняється в одних руках лише в того, хто закроєний як диктатор. Чоловий демократичного мислення ніколи не триматиме в руках маленький пряник і великий батіг водночас. Психіка ураженого комплексами і прагненням всевладдя водночас, непередбачувана і здатна на жорстокі та страшні вчинки. Історія людства знає їх поіменно, а планета і досі жахається їхніх вчинків й імен. Саме через них і діє князь світу цього… І північний цар укотре переконує людство в цьому, і віриш якутському шаману, що йде пішки ось уже два місяці до Москви виганяти Путіна з Кремля, бо, мовляв, Бог сказав йому, що це сатана.
Пригадую, як у сценках “95 кварталу” в присутності пана Зе на його адресу звучало: “Может у него рахіт і он не вирос”. “Может он обрєзаний”. Народ сміявся. А він не так зухвало спостерігав за реакцією залу. І от за
Катерина Мотрич питання: чого пан Зе ще коли був коміком, дозволяв ось таке, адже це його ідея озвучувати те, що є безтактністю? Чи не були це саме ті комплекси, ті больові точки, які нині дозволяють і цей зверхній тон, і цю войовничість і неприязнь до всіх, хто несе у собі інший дух і справжні цінності?
Складається враження, що команда
“нових облич”, як і той, що “порожняк не гонив” і виголосив “оні даже мого внука собіраются люстріровать” (чи не переплутав люстрацію з кастрацією), не знайома із значенням слова “люстрація”, плутаючи державних діячів зі злочинцями, які перебуваючи при владі вчинили злочин. Чи-то проти народу, чи проти людства. Одна з причин високого рейтингу Володимира Зеленського була фраза “будемо садить”. Україна справді зачекалася цих “городньопольових” робіт. Але з усього видно, що не ті “овочі” люблять молоді власники “нових облич”. Серед “нових” є ті, за якими плачуть усі тюрми світу, заскучали навіть кати у пеклі. Ті, що в ці дні гасають до Москви із чолобитною, облизують пороги, де ступала нога самого, і здають Україну. Не частинами, а всю. І от вони у команди групового президента ні ненависті, ні роздратування не викликають. Це однодумці. У своїх гнівних супліках сімдесят три рази легітимний їхні імена називає обережно, чи й взагалі не називає. А дарма недооцінюють. Бо вони дивляться на нову владу як на тих циркових поні, які носитимуть по арені державного “цирку” таки ж їх, путінських вершників.
І от думаєш не раз: чи добереться хоча б колись українська феміда до цих “чорних ящиків”, наповнених злом і ненавистю до України, озлобленістю до тих, у чиїх душах є світло і любов до рідної землі? А, може, ви, відважний “слуга народу”, вчините цей подвиг: посадіть “кума” і всіх слуг Путіна. А далі всіх великих злодіїв і корумпованих суддів, які ще й досі служать Януковичу і його бандитському оточенню й, напевно, чекають його повернення. Вони як прогнулися перед Януковичем до рівня нижче його спини, так у тих позах і забронзовіли. Щоправда, нині хоч прогин їхній на рівні очей легітимного. Це наші судді своїми рішеннями заводять у ВР втікачів-розкрадачів, що, мовляв, десь пасли коней, а нині прискакали до України і прагнуть зробити з неї навіть не авгієві конюшні, а кошару козлів. Обізнані кажуть, що у суддів перманентно, як і нині, бувають “жнива”. Як бачимо, великі, у кілька сотень гривень, зарплати, від корупції не рятують, якщо немає такої “химери”, як совість. От з них, пане Зе, треба починати не просто люстрацію, а показові судові процеси, щоб назавжди випалить, витравить цю страшну болячку. Тоді вам простяться відразу сім гріхів і у вас ще більше виросте рейтинг. Та хіба тільки він!..
А так ви почали потрясати повітря навколо патріотів, оголосили їм війну, ганьбите їхню п’ятирічну працю. Таки ж не відаєте що творите! Сколихнуть ненависть у душах багатьох своєю несправедливою поведінкою і образливими звинуваченнями — все одно, що облити себе бензином і запалити сірник. “Іду на ви” — це заповідь сильних і войовничих. Так казав молодий князь Святослав, ідучи на ворогів. Ви до таких не належите. А тут ворогами роблять своїх таки ж людей. Оголошено війну всім і всьому, всім інституціям влади та ще й під час війни, маючи лише великі амбіції і зелену команду, допінговану тією ж таки ненавистю. А тут — пролетарсько-босяцьке “ми їх сдєлаєм!” Поки що “дєлають” вас, тикають носами, як кошенят, у ваші недолугі і недержавні рішення. Бо превалює не державне, не розумне і доцільне, а оте бахурське “ми їх сдєлаєм”. І повна відсутність плану дій, швидкої й точної реакції на витівки північного царя, що грається вами, викидає то одну підлоту, то іншу. І дивиться на реакцію групового президента. А її нуль. Реагує “груповий президент патріотичних сил” і ненависний Порошенко. Таки ж рік темряви…
Звісно, що ми сильні у своїх прагненнях і патріотизмі (це про українців і, крий Боже, не про хохлів і малоросів), але наша держава має слабку вроджену імунну систему і тому за роки незалежності обросла безліччю болячок. Вона інфікована духом яничарства й імперським снідом проросійських сил. Бо ось уже від початків незалежності у найвищому органі влади — Верховній Раді, сидять і здіймають землетруси, цілі смерчі відверті вороги держави. Чи можемо ми уявити, що такі як Медведчук, Бойко, Новінський, Льовочкін, Шуфрич, Вілкул, Мураєв є десь у парламентах Німеччини, Франції, Британії? Що ось такі сидять у російській державній Думі і погрожують Росії реваншем, державним переворотом і другою державною мовою чукчів?! Їх би розстріляли прямісінько в кріслах.
Це все ознаки державного імунодефіциту. Завойовували державу, викричали її патріоти-націоналісти, але вона вислизнула із їхніх рук і її вхопили пірати-розбійники. Роздягли, розікрали, перетворили її у феодальну, олігархічно-корумповану, від низів до верхів порочну. І думаєш не раз, хто тобі більш огидний: чи той ненаситний злодій-олігарх, що краде природні багатства — нафту, ліс, залазить у грошові потоки і витискає з народу через тарифи останнє, чи ті, що продають на базарі фарбовані червоною фарбою помідори, підкрашені куркумою кури, вирощену на гормонах свинину, розведену всякою гидотою молочну продукцію, напічкану хімією полуницю? Хто на кожному кроці дурить і готовий здерти зі свого єдинокровного останнє. Це все плоди гнилого дерева, а коли дерево гниле, то “Бог приставить до нього сокиру”. Так каже Святе Письмо.
Взагалі, нова команда народжується під грифом “не подобається” — “ми старий мір разрушім до основанья, а затєм…” Не подобається не лише ВР, а й будівля адміністрації Президента. Я не дивилася серіал “Слуга народу”, вважаючи його далеким від мистецтва, як і “акторську” самодіяльність “95 кварталу”, пам’ятаючи як у часи мого дитинства талановито і неповторно грали на сільській сцені мої односельці. Грали українську класику. І це було по всій Україні. Але знаю, що саме цей серіал зачарував електорат своєю народолюбною філософією. І що за цією схемою вчинив би велосипедно-серіальний президент Голобородько як “слуга народу”? Правильно! Він навіть не купив би собі новий велосипед, де вже там авто! А віддав би кошти для дітей-сиріт, на лікарні для тяжко хворих дітей, безквартирним переселенцям, перерахував би їх на фронт. Але так вчинив би фантомний президент. А реальний почав вирішувати проблему безбідності із себе, любленого. “Безкорисливе” око Голобородька зупинилося на Українському Домі, бо його можна переобладнати і під офіс президента, і під гуморини, розваги побратимів і “нових облич”, які будуть тирлуватися там. Поки що він і справді український дім. Бо там відбуваються книжкові й шкільні ярмарки, художні виставки, презентації, творчі вечори. Примха, лише за попередніми підрахунками, коштує 300 мільйонів гривень. А от військовий парад показувати народові не треба: це марнотратство. У тесті про значиме й маргінальне перемогло останнє. Дати військовим аж по тисячу гривень (!), а не показати народові й світові міць нашої армії, що як фенікс постала з нічого. І це таки ж тест на відсутність патріотизму, нерозуміння, що означає для народу в ці дні армія, яка ціною молодих життів рятує нашу землю від московської орди. Що означає для українця дата 24 серпня! Для нової команди вона нічого не означає, бо вони всього лиш “нові обличчя” зі старим совковим світоглядом і духом малоросів.
Ось у культурний простір України знову повернувся телесеріал “Свати”. Незлий і веселий. Знову фонтанує російський характер, “рафіновані” національні типажі: п’янички і лінивці. Вони цілком травоїдні і навіть привабливі. За звичайнісіньким побутивізмом сценарію проглядає “здорова” філософія рекламованого життя. Герої ніде не працюють, щодня випивають, але живуть у гарному будинку, доглянутій садибі, досить помітно акцентується увага на розкішному застіллі. Продюсер цього телесеріалу, той, що замахнувся покінчити з бідністю відразу ж після своєї інавгурації, що замахнувся “змінити країну, але йому заважають погані люди”. Герої серіалу Іван Бутко та Мітяй не належать до бідних людей, а от як забезпечують собі достойне життя, не відомо. Може, й електорат (73%) упевнився, що саме так можна безбідно жити, не працюючи. Герої серіалу таки ж, мабуть, більше малороси, бо і говорять підкреслено “шо” і закінчення у російських словах ліплять українські. Фільм не злий, дотепний і гра акторів талановита, але осадок від нього терпкий. Думаєш, це не Гоголівські “Вечєра на хуторе бліз Дєканькі”, де пульсує недоукраїна, недоросія, а таки ж Малоросія. Живуча і переконлива, з портретом Путіна на стіні і георгієвською стрічкою. І серіал когось переконує, що все це має жити на українській землі, як її фантомний невіддільний орган, і Україна не так швидко виригне із себе Малоросію. Щоб “нові обличчя” хохлів неодмінно мали риси “старшого брата”. А маленький “месія” зачарував і переконав їх масивом “позитиву”, вірою, що бідність скінчиться, тарифи розстануть, як лід у березні, і у кожного спокушеного буде своя “Валюха”, яка смачно готує і всіх годує. І вони точнісінько так, як ледачкувате помело Іван Бутко й злодійкуватий п’яничка Мітяй будуть жити щасливо й безбідно. І якщо у такий брехливо-примарний спосіб, то навіть страшно уявити ті зміни в країні.
І як тут заперечиш письменнику, публіцисту Йоні Зеєву (Володимиру Жаботинському), ідеологу сіонізму, одному із засновників Держави Ізраїль, який люблячи свій народ, дорікав йому, що саме вони русифікували народи, і перечислював які саме, а український особливо. Це він, відданий син свого народу, писав: “Ви можете на моїй могилі написати, що ця людина підписала угоду з Петлюрою”. І вважав, що українці й євреї не повинні ворогувати, і у його роздумах про державотворення є багато цінного для сучасних “слуг народу”.
Я не допускаю думки, що у планах легітимного був задум русифікувати українців і реанімувати Малоросію. Масштаб не той. Але якийсь неусвідомлений нерв у нього працює на це. Він просто так відчуває. Малороси — це люди близькі йому за духом, точнісінько так, як питомі українці йому чужі і неприємні. Він не відчуває душі українця, його болю і любові до України. Його борінь-виборювань. Цей світ йому чужий, навіть відразливий і він не в силі це приховати. Тому, живучи в Україні, сповідує малоросійський дух, бо це його дух. І ця нелюбов до патріотів вкрай дражлива. Тому й тон у розмові з українцями хамський і навіть ворожий. Так він дозволив собі розмовляти із чинним ще Президентом П. Порошенком, так він розмовляв із головою ВР А. Парубієм, так він розмовляє із чиновниками нижчого ран
Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
