З книги життя · “Я безмежно вдячна Михайлові Федотовичу за чесне прагнення наповнити українське життя книгами, творчістю, інтелектуальними діалогами”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Безмежний сум...
Слово Просвіти, №30 за 2021 рік
Ніна ГОЛОВЧЕНКО На десятому Книжковому Арсеналі не було представлено стенду видавництва “Ярославів Вал”, бо його директор Михайло Слабошпицький напередодні (30 травня 2021 року) відійшов у ліпші світи. І поки родина, друзі й колеги оговтувалися від втрати, було, очевидно, не до мистецьких тусовок… Але голос Михайла Слабошпицького прозвучав на цьому святі книги! 24 червня в межах Літературної програми Книжкового Арсеналу відбулися прем’єра та обговорення документального фільму “Ульяненко: без цензури”. Автор сценарію та продюсер фільму український кінорежисер, син М. Ф. Слабошпицького Мирослав Слабошпицький (“Плем’я”). Співпродюсери Володимир Тихий та Ігор Савиченко, режисерка – Юлія Шашкова. Виробництво здійснено за підтримки Держкіно України. Фільм – першу спробу портрета українського митця на тлі 1990-х і 2000-х років – побудовано в алгоритмі спогадів про Олеся Ульяненка людей, що добре його знали. Серед мовців, що діляться у фільмі часом полярними враженнями, — письменники та журналісти різних поколінь: Михайло Бриних, Павло Вольвач, Ірина Ваннікова, Сергій Жадан, Світлана Поваляєва, Андрій Кокотюха, Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Володимир Яворівський та ін. Своєрідним лейтмотивом, що згармонізовує контрастні думки та увиразнює особистість анархіста й письменника Олеся Ульяненка, звучать у документальному фільмі коментарі літературознавця і літературного критика Михайла Слабошпицького. Оксиморонний дар Михайла Федотовича до поєднання непоєднуваного на рівні мистецтва став у пригоді й у фільмі про бунтаря Ульяненка. Отож, історії присудження малої Шевченківської премії за роман “Сталінка” та судового процесу над романом “Жінка його мрії”, намагання Олеся Ульяненка підірвати постсовкову закостенілість літературного процесу в Україні, поєднати велике кохання зі станом душі епатажного письменника та стилем життя богемця — ті акценти фільму, що сприяють “протиранню дзеркала” (за М. Слабошпицьким). Крізь павутину емоцій, політиканства, моралізаторства, завдяки дібраним фактам і коментарям багатьох людей, що спілкувалися з О. Ульяненком, у документальному фільмі проступає постать бодлерівського “блазня”, покликаного на Голгофу творчості та розламування рутини, своєрідні “квіти зла” Ульяненка. Саме так трактує долю і творчість єдиного офіційно забороненого письменника незалежної України Михайло Слабошпицький, як, власне, і творці фільму. Своєрідною метафорою до фільму в цілому, до образу “протирання дзеркала”, виступає епізод із прилаштування меморіальної дошки до будівлі школи в місті Хоролі, де навчався Олесь Ульяненко. У процесі монтування дошки на стіні, просвердлювання СТІНИ (!!) дрилем, змітання / протирання пороху з портрета неначе відсікається бруд, сміття, несуттєві деталі і проступає лик мученика, що поклав на вівтар сучукрліту своє життя. І згодом долучився до когорти митців, інноваційність творчості яких була осягнута після усіх “синусоїд” життя – успіху, осяянь, розчарувань, драм і трагедій, судів, пліток, їхньої фізичної смерти. У такий спосіб слово Михайла Федотовича як літературного критика і сучасника багатьох явищ в українському літературному процесі таки ж було оприявлено і на Книжковому Арсеналі 2021 року. Оцей дар до творення високої гармонії шляхом поєднання контрастних явищ, людей, понять Михайло Федотович виявляв у багатьох ситуаціях. Пристрасний шанувальник української мови, української літератури – він був видавцем, організатором і ведучим вечорів пам’яті “київської легенди”, російськомовного поета Леоніда Кисельова (автора знаменитих рядків “…Я постою у края бездны / И вдруг пойму, сломясь в тоске, / Что все на свете — только песня / На украинском языке”). Пристрасний прихильник п’ятого президента України, що підписався під декількома листами на його підтримку, він понад двадцять років співпрацював у рамках Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика з Іриною Фаріон, яка гостро критикує політику Петра Порошенка. Тільки на мистецьких заходах, зорганізованих М. Слабошпицьким, доктор біологічних наук Валерій Корнєєв читає сугестивну лірику Світлани Короненко, лікар-психотерапевт Олександр Стражний виконує пісні, написані на вірші Світлани Короненко, а мікрофон перед гітарою барда тримає доктор філологічних наук Микола Сулима… У будь-якому спілкуванні, зініційованому Михайлом Федотовичем (чи презентації книг Ю. Щербака, В. Панченка, С. Короненко та ін., чи творчі вечори Д. Павличка, І. Корсака, Б. Гориня та ін.), домінував не інформаційно-розважальний складник, а потужне інтелектуальне наповнення. Виступи Вадима Скуратівського, Світлани Йовенко, Павла Гриценка, Миколи Жулинського, Любові Голоти, Павла Мовчана – українських інтелектуалів старшого покоління завжди наснажували свіжістю думки, що підважувалася їхнім неабияким життєвим і фаховим досвідом. При цьому Михайло Федотович мав добре чуття на новітні явища і в житті, і в культурі. Пам’ятаю, як уперше побачила його, відомого й авторитетного письменника, літературного критика, громадського діяча, взимку на Хрещатику під час Помаранчевої революції. У традиційному береті (одна з ознак класичного українського інтелігента), з портфелем у руках, він стояв на розі Хрещатика і вул. Богдана Хмельницького, уважно вдивлявся в людей, неначе намагався не просто запам’ятати обличчя, локації, гасла, палатки, гамір, а наповнитися, надихатися таким несподіваним і високим духом Майдану… А згодом у видавництві “Ярославів Вал” було видано “Вірші з війни” Бориса Гуменюка. Верлібри учасника Революції Гідності, добровольця антитерористичної операції Бориса Гуменюка (псевдо “Кармелюк”) М. Слабошпицький називав “страшними віршами”, але він відчув неймовірну правду слова реального бійця і поета. Він відчув, що так просто, чесно й водночас образно і глибоко про несподівану війну, спричинену “старшим братом”, може написати лише той, хто побував у тому новітньому пеклі…
Коли літературну спільноту сколихнула звістка про смерть Михайла Слабошпицького, багато людей відгукнулися на скорботну подію спогадами і подячним словом за те, що свого часу Михайло Федотович підтримав їх у творчому становленні (наприклад, Мирослав Дочинець, Володимир Погорецький, Тетяна Дейнегіна та ін.). Так само і я згадую Михайла Федотовича із глибокою шаною і вдячністю, бо свого часу серед невеликого кола професіоналів він помітив мої літературно-критичні публікації, цінував їх, запрошував на творчі вечори, які організовував, опублікував мою статтю “Бодлерівські мотиви “Містерій” Світлани Короненко” як післямову до збірки віршів поетеси “Замовляння на білоруську мову”. А в лютому 2021 р. встиг
Архівне фото початку ХХ століття. Родина Михайла і Анастасії Слабошпицьких. На руках у Михайла Слабошпицького син Федот (батько письменника Михайла Слабошпицького). Поряд, напевне, діти від першого шлюбу. Як їх звали і яка їхня доля, сьогодні, напевне, вже не скаже ніхто... Це унікальне фото зберігалося в архіві Валентини Слабошпицької, сестри Михайла, яка трагічно загинула нещодавно
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
