“Не буває великих і малих літератур. · Кожна для свого народу велика”. Вперше українською · с. 12сторінка оригіналу ↗
Ер-Тоштюк Киргизький народний епос Художній віршований переклад українською мовою: Володимир Нарозя
Слово Просвіти, №30 за 2021 рік
Сказання дванадцяте
Ер-Тоштюк мандрує підземним світом, зустрічається з тигром, ведмедем і мурахою, стає їх другом, Мамит розповідає йому про царя темряви велетня Кок-Доо.
Все більш і більш у глибину, В пітьму́ спускається Тоштюк, Країну залиши́в свою Й народ свій рідний Ер-Тоштюк.
Бати́р іде́ впере́д, і в нім, Жага життя вогнем горить, З передчуттям чогось в душі У невідомий світ глядить: Не зі́йдеш на хребти́, бо гір нема, І ворога для бойовищ нема, Пустель, щоб перейти, ніде нема, Щоб подолати ріки – рік нема – Нічого там немає на шляху, Щоб мужність проявити бойову!
Неждано виникла гора, Як сідельце́, була гладка, Чийсь крик почувсь, як із нори, Дійшов до вуха Тоштюка, Під’їхав він… Вусатий тигр, Рудий і пасмани́стий тигр, В глибокій ямі тигр лежить, Зубами, пла́чучи, шкребе, Людською мовою рече Так жалібно – аж дух бере:
“Мій вого́нь розпали́, Тоштюк, Мені руку подай, Тоштюк, – Поможи у моїй біді, Дай надію моїй душі! Пити хочу – води дай мені, М’яса хочу – прошу́, мені дай, І, якщо ти людина, – тоді Стороною не проїжджай.
Я за о́ленем гнавсь – і з’їв, За маралом я гнавсь – і з’їв, Я поранив ногу свою, Думав, довго не проживу! В клятій ямі без си́л лежу, Спраглий, з голоду помарнів І нікого тут не знайду, Щоби хтось допоміг мені. Змилосердься над тигром, Тоштюк, Крові серцю моєму налий, Я добряче віддячу, Тоштюк, Прийде час – пострічаємось ми!”
“Що ж, – подумав тоді Тоштюк, – Розлучивсь з рідним краєм я, І до тигра прийшла біда: Ледь не втратив тигр ногу свою. Щоб у звірів не бути в боргу, Допоможу я тигру цьому́!”
З коня́ він зліз, узяв свій ніж, У лапі рану розколупав, І скалку величезну він Із ти́грячої лапи дістав, Водою тигра напоїв І м’ясом тигра нагодував.
Тигр о́чі ши́роко розкрив І з вдячністю проговорив: “У годи́ну важку й будь-яку – Буде другом руди́й тигр тобі, Як піднімеш свій меч у бою, – Буде другом руди́й тигр тобі! Бути важко богатирем, Часто поряд чатує смерть. Я дам ти́грячий вус тобі, Позовеш – появлюсь тоді! Як долатимуть вороги – Ти вус тигрячий підпали, Клич почую твій вдалині, Приготуюсь на поміч йти, Буду в тебе за о́дну мить І поможу в твоїй біді!”
Зали́шив тигр вус Тоштюку, Зготовивсь – і чимдуж стрибнув, Злетів до голубих небес І швидко із очей пощез.
Все далі іде добрий батир… Розкинувсь ліс обабіч гори, Там сосни віковічні скриплять, Ялиці сніговії скриплять, Ліс у снігу́ побачив Тоштюк, Немов на північ вперше прибув! Нараз – замет, за ним – рівчак, Реве хтось з нього чутно так, Ведмідь упав туди й лежить, Він тяжко стогне і хропить, Батира вгледів і слова, Людські́ слова із рівчака До Тоштюка він вимовля:
“Мій вогонь розпали, Тоштюк, В горі цім поможи, Тоштюк, Темним лісом як я блукав, Оступивсь та й у яму впав. Спраглий, з голоду я змарнів, Криком горло я надірвав, На біду мою подивись, Руку помочі простягни!”
Оди́н-однісінький, Тоштюк Не в кра́ю рідному чомусь, Один-однісінький ведмідь Чомусь не в лігві – в рівчаку. І змилувався здоровань, У яму опустив аркан І витяг бурого на сніг, І Тоштюку сказав ведмідь: “Чолові́че, якщо тобі Стане важко у боротьбі, Нападуть вороги лихі, То на поміч прийде́ тоді І поможе тобі ведмідь. Ти мій волос ведмежий візьми, Буде важко, то ним задими, І до тебе, Тоштюк, я прийду І спроваджу від тебе біду!” Свій волосо́к ведмідь подав,
По-дружньому він заричав, На задні лапи швидко встав І миттю із очей пропав.
Вперед ізнову їде батир, Він думу думає свою, Обпалена лужи́на пред ним, Клубочить білий дим на краю. Хтось плаче у цьому́ диму, На поміч жалісно зове, На допомогу Ер-Тоштюк Крізь дим і вогнище іде. То загорівсь на полі тім З травиці мураши́ний дім, Мураха бідна пропада І разом з нею вся сім’я.
“Гей, Мами́ти, допоможіть, Гей, кошму, скоріше беріть!” Мами́ти підхопили кошму, Мамити намочили кошму, І на палаючий дім з трави Мамити опустили кошму. Але вогонь палає ізнов, Не зупинити ні́як його!
Узя́всь за діло Ер-Тоштюк, З коня зліз і в огонь ввійшов, Пітник свій зняв кінь Чалкуйрук І з ним до джерела пішов. Кінь воду подавати став,
Киргизької Республіки “Берегиня”.
Тоштюк – пожежу заливав – Вогонь приборкали вони, Сім’ю мурахи вберегли. Прийшла вона до Тоштюка, З всіх вища й червоніш була, Шість ніг і крилець мала вона, Вусата й жовтоока була. Доземно поклонилась йому І лю́дські вимовила слова:
“Честь і слава тобі, Тоштюк! Друг мені ти – й тобі я друг… Загасив ти пожежу нічну Й врятував мурашину сім’ю, Захистив мій народ від вогню. А тепер-но послухай мене: Ти під землю потрапив, Тоштюк, Тебе ворог жахливий тут жде, Вираховує кожен твій крок, Вирив яму для тебе він вже, Не зібрати тобі в ній кісток. Та зумієш здолати усе, Якщо матимеш друзів, Тоштюк: В друзі ти – як не можна з людей – Звірину й комашню запроси, Хто живе у пітьмі – роздивись І, з ким краще, – із тими дружи!
Допоможуть тобі у біді І чотири Мамити твої, Вус і волос – тако́ж бережи,
Микола Васьків (ліворуч) і Володимир Нарозя, голова ГО Українське товариство
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
