Продовжуємо розмову · “Важливо на засадах історичної правди розкривати сутність московської колоніальної ідеології і політики”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Злодійський геополітичний розбій набирає обертів
Слово Просвіти, №30 за 2021 рік
Московські політико-ідеологічні маніпулятори безпрецедентно переповнюють європейський і світовий інформаційно-гуманітарний простір брехливими постулатами, що українці і росіяни – один народ, у цього народу, мовляв, одна мова, одна віра, одна історія, одна територія. Новітній “історик” Путін навіть опублікував статтю “Про історичну єдність росіян і українців”. У цьому наскрізь імперсько-маніпулятивному опусі та під час нещодавньої прямої лінії з російським народом Путін зухвало розкриває агресивну сутність ідеології гібридної війни Росії проти України і зовнішньої політики Кремля.
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, лавреат премії імені В’ячеслава Чорновола в галузі журналістики і публіцистики Путін безсоромно, глумливо нав’язує тезу, що “сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи”, а не результат історичного, природного, об’єктивного розвитку. Мовляв, на землях, на яких створено Україну, споконвіку жили російські люди, а тепер вони оголошені не корінним народом. “Вирощені ворогами Росії українські націоналісти” витісняють російську мову з практичного, реального життя, що може призвести до скорочення загальної кількості росіян в Україні. “Це можна порівняти за своїми негативними наслідками із застосуванням якоїсь зброї масового ураження”, – піклується батько-патріарх Владімір Путін про своїх дітей-росіян, спираючись на фальшиву версію “общеруcского народа”, “малорусской ветви Великоросcии”, “общерусcкого языка”, що насправді є позолотою багатовікової антиукраїнської московської імперіалістичної політики, яку сьогодні зухвало легітимізує Путін, заявляючи, що Україна – це територія Росії. “Малоросійська культурна ідентичність” мала можливість розвинутись тільки “в межах великої російської нації”. А становлення окремої української нації відбулося завдяки втручанню Польщі та Австро-Угорщини, вважає президент Російської Федерації. Нині надзвичайно важливо на засадах історичної правди розкривати справжню сутність московської колоніальної ідеології і політики, загарбницької війни Російської Федерації проти України. У монографії доцентки Львівського національного університету імені Івана Франка Ольги Щодри “Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі. Передумови і початки формування імперії русів”, яка побачила світ цього року, написано про успішну дипломатичну місію Русі до Константинополя у 838 році. “Про неї відомо з “Анналів Сен- Бертен” (назва походить від абатства св. Бертина на півночі Франції), що є продовженням франкських королівських хронік і описують події від 839 до 882 років. Особлива цінність Бертинських анналів як джерела полягає у тому, що вони збереглись в оригінальному списку X ст., який знаходиться у фондах публічної бібліотеки у французькому місті Сент- Омер”, – зазначає Ольга Щодра. Наполеглива і відповідальна дослідниця архівних документів розповіла про прибуття у 839 році до Інгельгейма посольства від народу рос. У статті хроніки, датованій 18 травня 839 р., Пруденцій повідомляє про прибуття до столиці франків Інгельгейма посольства від візантійського імператора Теофіла і від народу рос. Скрупульозно опрацювавши тексти хроніки, Ольга Щодра написала, що спочатку руське посольство відвідало Візантію, де його прийняв імператор Теофіл. Оскільки у той час навігація на Чорному морі можлива лише влітку і в перші місяці осені, то для того, щоб приїхати до Інгельгейма в травні 839 р., руські посли мали прибути до візантійської столиці влітку 838 р. Як вказував у листі до Людовика Благочестивого візантійський імператор, посольство прибуло до Константинополя “заради дружби”, що мовою середньовічної дипломатії означало – для укладення мирної угоди. Як видно з листа імператора Теофіла, статус руського посольства не викликав у греків жодних сумнівів, як і його мета – розвиток мирних економічних і політичних відносин. “Бертинські аннали є не тільки першим датованим джерелом з історії Русі, вони свідчать, що в першій половині IX ст. між Візантією і Руссю був укладений “мирний договір”, – наголошує сумлінна історикиня Ольга Щодра. Дослідження західноєвропейських, візантійських і арабських архівних джерел львівськими вченими Ольгою Щодрою та Ігорем Бойком (стаття “До питання про час заснування Української держави” // Вісник НТШ. – 2017. – Ч. 58. – С. 37-40) дають ґрунтовні підстави стверджувати, що на 838 рік уже повноцінно існувала високорозвинена, як для того часу, рання українська держава Русь, яка входить до найстаріших держав Європи. “До кінця XII століття під “Руською землею”, “Руссю” розуміли лише територію Середнього Подніпров’я, визначену містами Київ – Чернігів – Переяслав (землі полян, деревлян, сіверян). Тільки до цих земель і міст вживали термін “Русь”, – слушно нагадує професор Ігор Бойко. – Ні Новгородська земля, ні Суздальська (як і решта приєднаних до Києва земель), на думку сучасників, Руссю не були. Це переконливо засвідчують повідомлення літописів. Так, перший Новгородський літопис часто повідомляє про поїздки новгородців “у Русь” (тобто в Київ, Чернігів або Переяслав). Так само “в Русь” їздили зі Суздальської землі”. Роси, русини, українці – це історичні етноніми одного народу, мовою якого є українська, відома ще з VII ст., а російська мова тоді навіть не снилася угро-фінським племенам. Отже, давньоукраїнську державу Русь добре знали в європейському і арабському світі, а Московія, як князівство, постала на 439 років пізніше від Русі – у 1277 р. з дозволу золотоординського суверена і була вона звичайним улусом, підвладним династії Чингізидів на заліських просторах Північно-Східної Європи, що були заселені угро-фінськими племенами. Нестор-літописець подає їхні імена: “А се інші народи, які данину дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, замигола, нарова, ліб. Ці мають свою мову, походять від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях”. Михайло Сидоржевський у статті “Свиня ще під столом? (Українське Слово. – 2002. – 1-7 серпня) обґрунтовано доводить, що майже вся європейська частина теперішньої Росії, за винятком новгородських і псковських земель, була заселена цими племенами, що не знали ні плуга, ні хреста. Саме на їхній основі сформувався “єдіний русскій народ”, “русская нація”. Невже ці правдиві історичні процеси невідомі російським науковцям, які “висвячували” і “благословляли” у світ “новітнього історика” Владіміра Путіна? А, може, вони добре знають правдиву історію і зухвало наслідують московських князів, які в політиці вдавались до брехні, лицемірства, хитрощів, безпринципності, наклепів, інтриг, дворушності, хабарництва, підкупів, шантажу, вигадок, підступності. Постулат “мета виправдовує засоби” був звичайним і буденним принципом усіх наступних поколінь московських владників аж до нового часу. Всі ці аморальні засоби використано у статті Путіна “Про історичну єдність росіян і українців”. Більш-менш освіченій людині відомо, що ця так звана “єдність росіян і українців”, яку оспівує і возвеличує Путін, творилася московським антиукраїнським вогнем і мечем. Нагадую тим, хто безоглядно вірить Путіну – “вболівальнику” про долю українців, росіян і білорусів, що він сучасними гібридними методами удосконалює геополітичний розбій Петра I. Триста років тому у жовтні 1721 р. Петро I украв назву нашої давньоукраїнської держави і безпрецедентно назвав Московію “Руссю”, погрецькому “Росія”. Підручний Петра I Меншиков надіслав до посла в Копенгаген таку директиву: “Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие престеречь, чтоб печатали Российским, о чем и к прочим ко всем Дворам написано”. Газету “Ведомости московские” переіменували на “Ведомости Российские”. Петро I назвою “Росія”, що означає “Русь”, вводить в оману Європу, буцімто Московія не загарбала, не підкорила Русь = Україну, буцімто московіти і руські = українці — є одним і тим же народом, від однієї матері, з однієї колиски, і що боротьба гетьмана Мазепи не мала національнодержавного характеру, а була внутрішньою боротьбою за владу в державі. Так традиційна для Європи Московія з волі загарбника Петра I стала Росією. Для того, щоб постати перед світом прогресивним діячем, Петро I купував в Європі журналістів і наказував, аби вони висвітлювали діяльність гетьмана Мазепи та історію України з його, Петрового погляду… І потім оте Петрове бачення проникло не лише в журналістику, ай стало основою науки, якщо її можна так назвати. Брехливість Петра І стала також основою мистецтва і літератури – прочитаймо, наприклад, пушкінську “Полтаву”. До класично маніпулятивних “досліджень” належить “наукова” стаття “Про історичну єдність росіян і українців” за підписом Путіна.
Насправді жорстокі репресії пройняли жахом Україну після того, як гетьман Іван Мазепа з допомогою шведського короля Карла XII спробував вирвати український народ з московського рабства. Французький посол доповідав у Париж: “Московський генерал Меншиков приніс в Україну всі страхіття помсти та війни. Всіх приятелів Мазепи безчесно катовано. Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками і виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”. Лише в гетьманській столиці Батурині москалі по звірячому знищили від 6000 до 15000 (за різними джерелами) мешканців. Московські війська здобули і зруйнували Чортомлицьку Січ, яка існувала понад століття. “Птенцы гнезда Петрова” (О. Пушкін) знеславили навіть гробницю давніх отаманів і забрали грамоти, державний скарб і прапори. Петро I надзвичайно зрадів, почувши новину про зруйнування Січі і писав до Меншикова: “Ми прийняли з великою радістю звістку, що ви здобули це прокляте місце, джерело всякого лиха і надії наших ворогів”. При цьому повідомляє генерала Апраскіна, що “полковник Яковлєв заволодів цим клятим кублом і вирізав усю наволоч. Тим робом ми винищили останній пень Мазепинського роду і з цієї нагоди складаю вам побажання”. Тільки архіви і хроніка тієї доби зберегли подробиці варварських мук, які вигадувала садистська уява Петра I”.
Петро I, Катерина II вважали, що треба викоренити з українців “развратное мышление, по коему поставляют себя народом от здешняго (московського – В. Л.) совсем отличным”. Саме Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ. У 1783 р. в Україні запроваджено навчання російською мовою – причому обов’язково з вимогою, яка панувала в Московії=Великоросії. Занепали Києво-Могилянська Академія, українські колегії. Путін на противагу московським царям і російським імператорам говорить, що любить Україну. Але яку – політично, економічно незалежну? Ні! Путін безмежно лукавить. Він, можливо, і любить Україну, але етнографічну, з “поющими и танцующими украинцами”, їхнє сало і вареники, вишневі садочки. Путін і, на жаль, чимало росіян сприймають лише “правильних” українців, тобто малоросів, безіменних хахлов, а національно свідомих українців ненавидять. Майже щодня у нинішній період так званої “тиші” Путін схвалює, що його песиголовці вбивають українців – таких, як видатний оперний співак Василь Сліпак, бо вони не проросійськи налаштовані, не зорієнтовані на Москву, а хочуть вільної, демократичної, правової, соборної української України. Сучасні кремлівські імперіалісти, сповідуючи агресивну політику Петра I, свою загарбницьку війну проти України також називають “внутрішньою боротьбою”, тобто громадянською війною “за справедливість”. Путін своєю статтею намагається переконати росіян і українців, а також світову громадськість у тому, що Україна – це “російська історична територія” і, мовляв, російські війська мають право відібрати для Росії своє. Усе нинішнє протистояння Росії й України Путін зводить до підступів Заходу як результату цілеспрямованої роботи зловорожих сил, які завжди прагнули до підриву російсько-української єдності. Московські правителі витрачають колосальні кошти російських платників податків на підкуп азійських, американських, європейських політиків і журналістів, щоби висвітлювати російські загарбницькі війни як миротворчі, доброчинні заходи Путіна в ім’я справедливого життя і миру на землі. Подвійне дно історичної брехні й цинізму у тексті, під яким підпис Владіміра Путіна, не є новим, оригінальним. Постулат про “триединый русский народ”, який, мовляв, складається з великоросів, малоросів і білорусів, витворений ще за часів Катерини II, яка після Петра I, що “розпинав нашу Україну”, “доконала вдову сиротину”. Петро I і Катерина II доклали максимум зусиль, щоб знайти та вивезти до Москви з території колонізованої України всі історичні матеріали. Четвертого грудня 1783 року за наказом Катерини II була створена “Комиссия для составления записок о древней истории, преимущественно России” під керівництвом графа А. Шувалова. Дійсним же керівником комісії протягом десяти років була сама Катерина II. Підсумком діяльності комісії став безпрецедентний історичний злочин: всі оригінали літописів зникли, а замість них почали з’являтися так звані “летописны своды”, в яких було все, крім історичної правди.
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
