Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Правду щодо гострих історичних проблем мають встановлювати не політики й державні діячі, а науковці”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Гута Пеняцька – фальшивий символ трагедії Волині», с. 4

Гута Пеняцька – фальшивий символ трагедії Волині

Слово Просвіти, №30 за 2026 рік

Закінчення. Початок на стор. 4—5 мовою із сілезьким акцентом. Цей акцент якраз і вказував на 4-ту поліційну моторизовану дивізію СС, сформовану у Сілезії. З публікацій двох вищезгаданих видань про 4-ту поліційну моторизовану дивізію СС випливає, що ці праці створені на основі архівних документів. Цілком зрозуміло, що автори використовували те, що їм було потрібно для позитивного змісту книг. Однак в архіві цієї дивізії мусять бути різноманітні документи, в тому числі й ті, що свідчать про спалені українські села. Виявлення цих документів безперечно проллє чимало додаткового і об’єктивного світла на дійсні обставини загибелі українського села Гута Пеняцька та покладе край цілком надуманим і безпідставним польським звинуваченням дивізії СС “Галичина” та УПА у цих воєнних злочинах, до чого вони не причетні. Тільки документально підтверджена правда про спалення села Гута Пеняцька може остаточно і переконливо спростувати безсоромну маячню шовіністичних польських крайніх правих сил, які роками паразитують на брехні, українофобії й за рахунок відвертого і неприхованого розпалювання міжнаціональної ворожнечі, пропаганди ненависті до українців здобувають співчуття і прихильність польського суспільства та навіть перемагають на президентських виборах, яскравим прикладом чого є колишній голова Інституту національної пам’яті Польщі Навроцький, відвертий українофоб та організатор роздмухування у цій країні антиукраїнської істерії про трагедію Волині, в тому числі Гути Пеняцької. У пошуках архіву 4-ї поліційної моторизованої дивізії СС передусім має бути зацікавлена українська держава. Те, що той архів існує, нема жодного сумніву. Його варто шукати насамперед у державних архівах Німеччини; можливо, він є у США або Канаді, куди частина німецьких воєнних архівів потрапила у якості трофеїв. Допомогу в розшуку могло б надати Міністерство закордонних справ України. Результати стали б набагато кориснішими чим постійна але малопродуктивна полеміка та суперечки з польськими шовіністами різних ґатунків. До пошуків цього архіву мають спонукати останні події на ниві польсько-українських відносин, вони стосуються не тільки антиукраїнських демаршів Навроцького, а й нещодавно проведених на території України археологічних обстежень місць, у яких загинули поляки в роки Другої світової війни. До таких належить і Гута Пеняцька. Ще таке суттєве доповнення. Свого часу віцепрем’єр-міністр України Павло Розенко, в обов’язки якого входили питання польсько-українського протистояння в галузі історичних фактів, в розмові зі мною повідомив, що польська сторона не зацікавлена в докладних наукових дослідженнях. Польський візаві українського урядовця заявив: “Наші науковці вже давно все дослідили, а наш сейм прийняв відповідні закони, тому вам потрібно це визнати і з тим погодитися”. Як польські вчені “дослідили” – видно на прикладі професора Г. Мотики та загибелі Гути Пеняцької, про що коротко згадано вище. П. Розенко уважно ознайомився з матеріалами про 4-ту поліційну моторизовану дивізію СС і доручив Міністерству закордонних справ допомогти українським історикам у розшуку матеріалів цієї дивізії. Результат нульовий – “допомагають” досі. Пошукові дослідження в Гуті Пеняцькій 2026 року Проведені Інститутом національної пам’яті Польщі за участі української сторони пошукові роботи масових поховань, пов’язаних з подіями періоду Другої світової війни, які у Польщі називають “волинською різаниною” та “геноцидом поляків”, ведуться відповідно до домовленостей президентів України та Польщі Володимира Зеленського і Кароля Навроцького, досягнутих наприкінці 2025 року. Наразі пошукові роботи з виявлення місць масових поховань людей проведено на Волині та в Гуті Пеняцькій. На Волині, у місцях, вказаних польською стороною, не виявлено місць масового поховання, знайшли одну, поодиноку могилу. Більш вдалими стали пошукові роботи в Гуті Пеняцькій, які тривали з 8 до 18 червня. У різних місцях екскаватором було закладено шурфи довжиною в кілька десятків метрів. Використовувалась різноманітна пошукова техніка. Виявлено кілька гільз від патронів польського виробництва. Це може вказувати на те, що боївка Армії Крайової цього села могла відстрілюватися від нападників у лютому 1944 року. Безперечно, що таке свідчить: польську зброю приховали ще з 1939 року, що узгоджується із спогадами місцевих поляків. Розчищено фундаменти костьолу. У 10 метрах північніше фундаментів костьолу експедиція виявила яму з останками людей. Було видно кістки, черепи, розташовані у різних позах. Контури ями невеликі. Коли я приїхав, то її вже закрили землею. На цьому пошукові роботи у Гуті Пеняцькій 18 червня припинилися. Наступного дня Інститут національної пам’яті Польщі опублікував повідомлення, в якому йшлося про 25 локацій, на яких виявлено людські останки, та подав їх як польських жертв українців. В інтернеті здійнялася неймовірна антиукраїнська хвиля дописів і звинувачень. Більшість подумала про 25 місць масових поховань людей, але то далеко не так. Під словом “локація” діячі Інституту національної пам’яті Польщі розуміли знахідки окремих фрагментів людських кісток поряд з поховальною ямою, але за її межами. Загальна площа таких знахідок – зо два десятки квадратних метрів. У ході досліджень встановлено, що окремі людські кістки хаотично розкидані поблизу самої поховальної ями. Це вказує на те, що вони потрапили туди із самої ями. Впевнений, що це стало наслідком роботи бульдозерів. У 60-х роках минулого століття тодішня комуністична влада повсюдно збільшувала посівні площі, розорюючи громадські пасовища та пустирі, викорчовуючи численні гаї серед полів. На той час колишнє село Гута Пеняцька перетворилося на величезний пустир, на якому виднілися румовища від спалених хат і хлівів, росли сади, кущі. Тоді було розібрано костьол, який стояв цілим з вхідними дверима та іконами всередині. До речі, в багатьох радянських і польських пропагандистських публікаціях йшлося, що українці спалили поляків у костьолі. Розчищаючи площу, бульдозери розрівняли залишки хат і садів колишнього села Гута Пеняцька та перетворили цю місцевість на колгоспне поле. На цьому полі тамтешній колгосп імені Миколи Кузнєцова вирощував врожаї до 1991 року. Припускаю, що під час земельних робіт бульдозер міг зачепити верх поховальної ями та розсіяти людські кістки, тому вони й розкидані хаотично. Цей факт є ще одним доказом того, що яма була заповнена до самого верху, про що й свідчили очевидці. Верх поховання знаходився неглибоко, тому бульдозер його зачепив, але саму яму цілком не зруйнував. Для повноти картини потрібно провести ексгумації, до яких залучити фахівців та встановити причини смерті людей. Ці роботи потрібно ретельно готувати на наступний рік. Але вже тепер дещо зрозуміло. У своїй книзі “Загибель Гути Пеняцької 28 лютого 1944 року” я писав, що мешканців Гути Пеняцької незалежно від їхньої національності після допитів німці розстрілювали у двох ямах з-під вапна (поблизу костьолу і біля школи). І костьол, і школа були невеликими одноповерховими спорудами. Самі поляки називали костьол капличкою. Під час обстежень виявлено його фундаменти і встановлено розміри: 17 метрів в довжину і 7 в ширину. Школа була ще менша. Для мурування та тинькування стін цих споруд потрібно було до 10 тонн вапна. Його гасили поблизу цих споруд, які збудували у 1938–1939 роках. Ями залишилися не засипаними, очевидно тому, що в них ще залишилося вапно. В лютому 1944 року стояли сильні морози і випали глибокі сніги. Копати ями німцям не було жодної потреби – вони використали ями з-під вапна для поховання своїх жертв. По суті ями були малі, тому не могли вмістити велику кількість трупів. У звіті про знищення Гути Пеняцької, переданому у березні 1944 року по радіо командою польського підпілля у Варшаві польському уряду в Лондоні, зазначалося, що “німці вимордували близько ста осіб”. Це складене по гарячих слідах повідомлення має надзвичайно важливе значення, бо, по-перше, чітко вказує на німців, які знищили село, а по-друге, називає число загиблих – “близько ста осіб”. Ці перші польські відомості є правдивими. Напередодні оточення німцями села його поспішно залишили всі радянські партизани, всі польські поліцаї-втікачі, майже всі польські бойовики і всі молоді хлопці. Залишилися переважно старі, фольксдойчери, жінки і діти, бо думали, що німці їх не чіпатимуть. Тобто в селі залишилося мало людей, більшість із них загинула. Щодо загальної кількості полеглих мирних жителів Гути Пеняцької, то їх було стільки як вказано у першому польському повідомленні – “близько ста осіб”. У цей же час професор Г. Мотика без будь-яких посилань на джерела вказує цифри від 600 до 800 загиблих і називає це найбільшою пацифікацією поляків українцями в роки Другої світової війни. На відміну від Г. Мотики польські політики і громадські активісти публічно називали значно вищі цифри загиблих у Гуті Пеняцькій: 1000, 1500 і навіть 2000 осіб. Тобто збільшували число жертв більше як у 20 разів. В останньому повідомленні Інституту національної пам’яті Польщі стверджується про 850 загиблих, також без будь-яких посилань на джерела. Внаслідок гітлерівської каральної акції в Гуті Пеняцькій дві ями з-під вапна були заповнені людськими тілами до верху. 23 березня 1944 року ці ями бачив і згадав у своєму щоденнику командир партизанського з’єднання імені Сталіна М. Шукаєв. Ями були незасипані, від них йшов сильний запах. Безперечно, що майбутні ексгумаційні роботи покажуть значно точніші цифри жертв та встановлять причини їхньої смерті. Але не менш важливими для повноти картини мають стати подальші дослідження, найважливішими з яких є пошуки та робота з архівними документами 4-ї поліційної моторизованої дивізії СС, яка знищила в Україні кілька десятків українських сіл, утому числі Гуту Пеняцьку. Постскриптум На завершення хочу привернути увагу до однієї надзвичайно важливої обставини – добропорядності й сумлінності польських істориків, особливо тих, які наділені науковими ступенями та званнями, їхньої моральної відповідальності за достовірність результатів своїх досліджень і публікацій. У книзі “Загибель Гути Пеняцької 28 лютого 1944 року” я навів численні приклади, які викривають відверті вигадки, фальсифікації історичних фактів, брутальні наклепи на українців свідомо, а отже, зумисно скоєні польськими науковцями, зокрема докторами історичних наук, професорами Едвардом Прусом, Юзефом Волчанським, Генриком Команським, Щепаном Сєкеркою, Євою Сємашко. Рецензент моєї книги у “Газеті виборчій” професор Гжегож Мотика жодним словом не згадав гострої й нищівної критики та моїх розвінчувань польських фальсифікаторів, бо їх неможливо заперечити й спростувати, за них має бути соромно. Водночас і сам Г. Мотика у своїх працях, відзначених преміями і державними орденами, робив так само – голослівно, без будь-яких доказів писав про те, що не відповідало історичній дійсності, зокрема щодо подій на Волині та в Гуті Пеняцькій. Це стосується насамперед абсолютно безпідставних звинувачень сотні УПА “Сіроманці” та дивізії СС “Галичина” у знищенні Гути Пеняцької, до чого вони навіть фізично не могли бути причетні, бо тоді перебували за сотні й тисячі кілометрів від місця подій. Тема трагедії села Гута Пеняцька надзвичайно заполітизована польською стороною. І це тоді, коли польська історична наука з цього важливого для Польщі та України питання не має жодних поважних наукових здобутків. Правду щодо гострих історичних проблем мають встановлювати не політики й державні діячі шляхом емоційних виступів з трибун і прийняття недолугих законодавчих актів, а науковці через дослідження архівних документів, дискусії під час наукових конференцій, публікації статей і монографій. Тобто вкрай назріло питання перевести проблему трагедії Волині в цілому і Гути Пеняцької зокрема з політичної в наукову площину. Тільки таким шляхом ми можемо відновити дійсні обставини справи, пізнати правду і позбутися нерозважливих емоцій, взаємних образ, принижень і звинувачень. З огляду на це вважаю за необхідне, щоб Україна в особі міністерств закордонних справ, освіти, культури, Академії наук України, Українського інституту національної пам’яті, Головного архівного управління організувала і провела міжнародну наукову конференцію, присвячену трагедії села Гута Пеняцька, тобто теми, яка стала однією з найболючіших проблем польськоукраїнських відносин. Історична правда потрібна заради досягнення взаємного порозуміння, відновлення довіри й добросусідських відносин між Польщею та Україною, українцями і поляками. Дмитро ЧОБІТ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин