Український шлях · “Книжка “Воскресіння через пів століття” воскрешає імена, долі, а відтак правдиву історію нашої боротьби за державність”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Таємний сад Миколи Процюка
Слово Просвіти, №30 за 2026 рік
29 липня в Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки відбулася презентація книги “Воскресіння через пів століття” Миколи Процюка. Видання, як і його головний герой – начальник штабу УПА-Південь Василь Процюк-“Кропива”, – має неймовірну долю.
Тут на тлі особистої історії розгортається героїчна сторінка національно-визвольних змагань за незалежність України. Десятиліттями правда про цю боротьбу спотворювалася, замовчувалася, ховалася в архівах. “Воскресіння через пів століття” – це слово правди про ОУН, УПА. …Маленький Миколка востаннє бачив свого тата у трирічному віці, 1942 року, а потім той пропав без вісти – жодної інформації. Усе життя син намагався знайти татові сліди, проте в тодішній державі це було небезпечно. За незалежної України Микола Процюк відновив пошуки і з’ясував, що його батько
– один із видатних командирів Української Повстанської Армії – начальник штабу УПА-Південь Василь Процюк-“Кропива”. Лицар Антонівецької Республіки на Волині, учасник знаменитої Гурбинської битви. Прийняв гарячу смерть на Волині у с. Кордишів 13 травня 1944 р. Через пів століття син і батько тут зустрілися. Щоб не сумніватися, що полеглий герой – рідний батько, Микола Процюк зробив тест на ДНК. Після перепоховання з почестями Василя Процюка-“Кропиви” в Шумську Микола Васильович засів за книжку. Працював дуже довго і виважено. Думаю, що звертався у видавництва, проте книжка не вийшла. І одного разу віддав рукопис мені, у вестибюлі Українського радіо на Хрещатику, 26, з надією, що вона колись надрукується. Пан Микола слухав мої передачі на Радіо Культура, телефонував, знав, що я з Кордишева, але близько знайомими не були. Досі для мене загадка, чому він обрав мене за зв’язкову. 1 квітня 2024 року Миколи Васильовича не стало. І на прощанні в Патріаршому соборі я пообіцяла, що книжка буде. Тоді ж познайомилася з родиною пана Миколи – донькою Іриною та онукою Іванкою, що мешкають вже 25 років у Франції. Бажання видати рукопис нас об’єднало і подружило. Я працювала над книжкою довго, емоційно переживала кожну сторінку, продумувала її побудову, обкладинку, добирала ілюстрації, частину яких передала родина. І от Книжка
Книжка є!
народилася – у ВД “Букрек”, 2025 року. І під час чергового приїзду в Україну пані Ірини з Іванною, в улюбленій кав’ярні біля Софії Київської я вручила родині сигнальний примірник. Нарешті рукопис у канцелярській папці став Книжкою, яка нині помандрувала до людей. До презентації долучилися донька та онуки автора, які спеціально прибули з-за кордону: Ірина Процюк, Іванна Божок із Франції та Павло Божок із Данії. Зустріч з книжкою Миколи Процюка “Воскресіння через пів століття” стала подією, кажу без перебільшень. По закінченні люди не розходилися, емоційно ділились враженнями, купували книжки, просили підписати, дякували. І підсумували: “Такої презентації ми не пам’ятаємо!”. Вона була справді особливою. Тим, що презентована книжка творилася протягом 30-ти років. Тим, що вийшла вже без присутності автора на землі, у його пам’ять. Особлива тим, що все написане в ній актуальне нині. В оприявленій історії багато з нас побачили себе і своє оточення. Ми теж жили серед замовчуваної правди, думали за подвійними стандартами – в школі одне, вдома інше. Боялися затаврованих совєтською брехнею справжніх героїв. Вірили насаджуваним радянським ідолам. Чогось не могли знати, чогось не хотіли, щось було намертво заборонене. Проте душа прагнула правди, яка могла пробитися лише через пошуки себе, свого коріння, роду, справжніх імен батька-матері. Шукала сліди свого батька громадська діячка пані Наталя Осьмак, донька Президента УГВР Кирила Осьмака, і знайшла. І написала про це книжку “Дорога до Батька”. Не знала, хто її мама, письменниця Софія Майданська, яку виховували дідо з бабою, бо мама була на засланні. А коли повернулася, то дівчинка її спочатку не признала. Але згодом і до кінця життя мама Марія стане для Софії найріднішою у світі людиною.
Правда відкривалася з відродженням Незалежності України. Поставала з архівів і свідчень живих учасників національновизвольної боротьби, воїнів УПА, родин, які поверталися в Україну після ГУЛАГу. Правда про репресоване виселене повстанське село Антонівці відкрилася журналісту і письменникові Олександрові Балабку ще у 1990 році, і він встиг записати свідчення тих кількох людей, які тут залишилися. У свідченнях – трагедія великого села, яке безпідставно і жорстоко до найменшої дитини було виселене, а село знищене. Пів століття шукав сліди свого батька Микола Процюк і знайшов місце його героїчної загибелі. Про синівський біль, про жаль за тим, що виріс сиротою, про захоплення славним батьком Василем Процюком-Кропивою йдеться у книжці. Радію серцем, що стала упорядницею-редакторкою унікального видання. Дякую дорогій подрузі Дарині Максимець – директорці ВД “Букрек”, що з любов’ю видрукувала його. Зійшлися на тому, що книжка Миколи Процюка “Воскресіння через пів століття” воскрешає імена, долі, а відтак правдиву історію нашої боротьби за державність. Без усвідомлення цієї правди ми не матимемо повного уявлення про те, хто ми є насправді. На думку письменниці Любові Голоти, потрібно створити бібліотеку з тематики визвольної боротьби. Має вивчатися окремий предмет у школах. Своїми думками поділилася родина автора. Пані Ірина Процюк розповіла, що вона народилася і значну частину свого життя провела за межами України – в росії, оскільки батько був військовим, підполковником радянської армії. Донька росла звичайною радянською школяркою. Проте вдома тато з мамою розмовляли українською. У своїх переконаннях вони були українцями. І щойно випала можли-
Онуки автора Павло Божок (Данія) та Іванка Божок (Франція)
Донька автора Ірина Процюк та ведуча Галина Дацюк бивається крізь роки й товщу мурів і заборон, а головне – пошуки свого коріння. Сердечно дякую родині Миколи Процюка – пані Ірині та її дітям, розповіді яких слухала на одному подиху, адже, незважаючи на те, що вони вже тривалий період живуть у Франції і Данії, у них океан любові до родини, роду, української мови, культури та стражденної нашої України, що відчувається в кожному їхньому слові, вагомій культурно-просвітницькій роботі, яку вони проводять у закордонні, і навіть у блиску очей.
вість повернутися в Україну, тато повернувся, в 1988-му. Тут, у Києві, з початком незалежності України, Ірина стала усвідомлювати, хто вона є. Онуки Іванна та Павло сказали, що щасливі бути на презентації книжки свого діда, який заповідав їм пам’ятати, якого вони роду, возив у дитинстві на Львівщину, щоб не забували свого коріння і знали ім’я їхнього славного предка – Василя Процюка-Кропиви. Сорок примірників книжки “Воскресіння через пів століття” родина подарувала Публічній бібліотеці імені Лесі Українки, адміністрація якої передасть їх в інші київські бібліотеки. Щиро дякую директорці Бібліотеки пані Ользі Романюк і її заступнику Віталію Білозіру за блискучу організацію, гостинність і щедрість. Щаслива була вести захід, бачити й чути дорогих друзів, які відгукнулися на запрошення, зокрема, Любов Голоту, Софію Майданську, Наталю Осьмак, Віталія Москаленка, Олександра Балабка, Володимира Чопенка, Сергія Присухіна, Ольгу Ходацьку, Ігоря Зоца, Роксолану Хмару, Олену Коваленко, Зою Ружин, Юрія Плаксюка і багатьох-багатьох. Вдячність народним артистам України – бандуристу Тарасові Яницькому та скрипалеві Кирилові Стеценку – за прекрасний інструментальний супровід. Браво! Нас очікують презентації на Шумщині і Тернополі, куди ми вирушаємо з родиною. Веземо книжки і дивовижний пшеничний вінок, сплетений невтомною пані Зоєю Ружин. Його ми покладемо лицарю УПА Василю Процюку-Кропиві, який сьогодні зі своїм сином Миколою Процюком об’єднали нас у єдиному бажанні – перемагати і перемогти. Героям слава!
Бібліотека Центрального бу¯ динку офіцерів ЗСУ:
– Є книги, які народжуються зі слів. А є книги, що народжуються зі сліз… Сьогодні була не просто зустріч із новою книгою. Це була зустріч із пам’яттю, яка понад пів століття чекала воскресіння. У маленького Миколи дитинство обірвалося надто рано. Йому було лише три роки, коли він востаннє бачив свого батька. Відтоді життя стало дорогою пошуку. Дорогою запитань без відповідей. Дорогою сина, який не переставав вірити, що правда неодмінно знайдеться. І вона прийшла. З архівної тиші, крізь десятиліття замовчування, відкрилася доля батька – одного з видатних командирів Української повстанської армії, який прийняв останню битву на волинській землі, віддавши життя за вільну Україну. Так воскресла не лише історія однієї родини – воскресла ще одна сторінка великої історії нашого народу. Це правда, яку роками намагалися стерти. Але правда має дивовижну властивість – вона завжди знаходить дорогу до людського серця. Зворушливо було бачити на презентації родину автора. У цій миті відчувалося, як пам’ять єднає покоління, як любов до свого роду сильніша за час і відстані. У залі панувала тиша, що промовляла голосніше за слова. Бо коли оживає історія, серце починає слухати уважніше. “Воскресіння через пів століття” – це книга про сина, який не зрадив пам’яті батька. Про народ, який не зрадив своїх Героїв. Про Україну, яка щоразу воскресає, незважаючи на всі спроби стерти її ім’я з історії. Бо пам’ять – це теж зброя. І поки вона живе в книгах, у родинах, у наших серцях – житиме й Україна. Вічна слава всім, хто поклав
Ольга Ходацька, пись¯ менниця, заступниця очіль¯ ника “Київської Просві¯ ти”:
– Щиро дякую за вашу натхненну працю над книжкою і за надзвичайно цікаву і неординарну презентацію, яка, здається, торкалася кожної струни душі. Тут правдива історія високої сили духу, яка перегукується із сучасністю, замовчування правди, яка все одно про-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
