Шевченкіана · “Посилка ваша сьогодні ж відправляється, здається, ви отримаєте все необхідне і кращої якості”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Тарас Шевченко: “Прочитай прекрасну статтю про фотографію…” Розмова з Поетом, приурочена до Всесвітнього дня фотографії 19 серпня
Слово Просвіти, №30 за 2026 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
– Дорогий Тарасе Григоровичу, в добрий час почну (ваші слова!) з того, що знають практично всі, а саме: на початку 1853 року комендантом Новопетровського укріплення, в якому ви з жовтня 1850-го відбували каторжне заслання, став сорокатрирічний майор Іраклій Усков (уже пізніше виявилося – нащадок запорожців). – Як же бути порядному і сімейному чоловіку комендантом цього кубла безмежних мерзот? Бути суддею і розсуджувачем цих безкінечних щоденних гидот. А він як начальник зобов’язаний бруднитися в цій смердючій грязюці… – Так от, украй важливо, що комендант Усков звільнив вас од муштри, негласно дозволив писати й малювати, радий був бачити у своєму домі… Утім, зараз уклінно прошу, пане Тарасе, розкрити практично невідомий ваш запис у Щоденнику 21 червня 1857 року, в якому йдеться про те, що комендант “в сотий раз повторив зі всілякими подробицями… про підступництво друга свого якогось полковника Киреєвського”1. – Історія такого змісту. Іраклій Олександрович, будучи добре знайомий в Оренбурзі зі згаданим полковником і аристократом Киреєвським, просив його, коли він виїхав у Петербург, – особисто і листом із Новопетровського укріплення, як у деякому роді хіміка та знавця фотографічної справи, – просив вислати йому з Петербурга камеру з усім необхідним для фотографії. – Вибачайте, дорогий Тарасе Григоровичу, вражений настільки, що згадав один ваш запис у Щоденнику: “Факт перед очима, а все-таки не віриться”. Насправді ще й як віриться, бо мені відомо, що за два роки до цього ви виявили неабияку обізнаність із фотосправою, навіть порадили своєму другу Броніславу Залеському… спеціальну публікацію про неї. – А, між іншим, якщо ти не читав, то прочитай прекрасну статтю Хотинського і Писаревського про фотографію в “Современнике” за 1852-й, не пам’ятаю який номер… – Справді, у 8-му номері журналу було вміщено велику й ґрунтовну статтю “Світлопис і його сучасний стан”! Вибачайте ще раз, і, прошу, мій Кобзарю, розкажіть докладніше, кажучи по-вашому, історію-правду про згаданого полковника… – Киреєвський виявив (теж у листі) обов’язкову готовність прислужитися другові. І зажадав за цю послугу 350 рублів сріблом. Гроші зараз же було вислано (у вересні минулого року). Прийшов також вельми дружній лист про отримання цієї суми, з зазначенням місяця та навіть числа, в яке неодмінно буде отримана згадана камера з приладдям і з усіма необхідними хімічними солями. На тому все й скінчилося. Благородний, обов’язковий друг як у воду канув… Я написав, на прохання Іраклія Олександровича, в Петербург приятелеві своєму Марковичу2, щоб він розвідав і повідомив мені, що трапилося з таким-то полковником Киреєвським. Від Марковича ще звістки не отримано… – Я знаю, шляхетний Тарасе,
Т. Шевченко. Автопортрет. 1856–1857 рр.
що ви написали цього листа ще у квітні 1857-го. Про що саме в ньому йшлося? – Річ ось у чому. Комендант Новопетровського укріплення Іраклій Олександрович Усков просив полковника Іллю Олександровича Киреєвського вислати йому камер-обскюру3 для фотографії з усім приладдям… Ні камер-обскюра до цього часу не отримана тут, ні письмового повідомлення немає про причину такої незрозумілої повільності… Я прошу тебе, побувай ти у Киреєвського і від імені Іраклія Олександровича запитай у нього про причину його мовчання… І проси, щоб, кого ти знайдеш із його родичів, написав Іраклію Олександровичу і тим вивів із нестерпного нерозуміння… – Повернемося до вашої розмови з Усковим, з якої ви, Тарасе Григоровичу, зробили рішучий висновок… – З усього цього виходить, що поміщик 600 душ селян, аристократ, наперсник графа Перовського, нарешті, полковник Киреєвський – падлюка і найнікчемніша ганчірка. Іраклій Олександрович дає мені формену довіреність одержати від Киреєвського назад ці гроші; я охоче готовий прислужитися йому, якщо не вдасться добром і миром, то, робити нічого, нескінченними стезями закону. У кожному разі я буду дуже радий, якщо вдасться мені ця сумнівна операція. – Знаю, що жива, щира душа поетова святая завжди намагалася підтримати ближнього, але мене все-таки вразила ваша негайна, рішуча, самовіддана готовність допомогти комендантові. Ви написали про це 30 червня й своєму близькому другові Михайлові Лазаревському… – Полковник Киреєвський, про якого я просив тебе і Марковича, виявився підлою, ні для чого не придатною ганчіркою. Я беру вповноваження від Іраклія Олександровича вичавити з цієї ганчірки всмоктані нею 350 рублів. Іраклій Олександрович (щоб його лихо не знало) великий мені приятель. То ви вже, други, брати мої любії, зробіть, що він там пише, зробіть для його і для мене… Побувай ти з людиною, яка практично й добре знає фотографічну справу, побувай з такою людиною у пана Чернягіна4 за означеною адресою. І виберіть, принаймні огляньте, камеру для фотографії з прибором, яку виписує Іраклій Олександрович, особливо зверніть увагу на об’єктиви Фогтленгера5. Гроші йому, Чернягіну, висилаються з цією ж поштою. У випадку недостатності цієї суми, заплати свої гроші, які ти отримаєш з найглибшою вдячністю від свого щирого друга Тараса Шевченка… – Ніде й ніколи Тарас Шевченко не виявляв такого проникнення у фотографічну справу! Поготів, що зроблено це не заради власного захоплення, а для допомоги своєму приятелеві. Та для грамотної боротьби з абсолютно конкретною несправедливістю, сиріч підлістю. До речі, вже наступного дня – 1 липня – ви написали Лазаревському, так би мовити, навздогін… – Як побачишся з Марковичем, то поклонися йому од мене і скажи, нехай не турбується, не шукає того поганого полковника Киреєвського, я сам його найду, як приїду. А тебе ще раз прошу, найди чоловічка, добре знающого фотографію, та вибери у Чернягіна камеру для Іраклія Олександровича, він тобі велике спасибі скаже… – До вашого від’їзду з Новопетровського заслання на волю залишався місяць. Як засланець Шевченко розстався з комендантом Усковим? – Двадцять четвертого липня перед світанком пройшов сильний дощ із грозою і близько комендантського городу в загачену балку налилося з кам’яних ярів стільки води, що можна плавати порядному човну, що ми й спробували з Іраклієм Олександровичем після обіду… Ввечері капітан Косарев6 оголосив мені, з претензією на подяку, що він, за наказом коменданта, віддав наказ по півбатальйону про моє звільнення. За що я з найглибшою подякою дякував пану коменданту… Тридцять першого липня Іраклій Олександрович раптово погодився дати мені перепустку прямо в Петербург. На другий же день він дотримав слова, а на третій, тобто другого серпня о дев’ятій годині вечора, залишив я Новопетровське укріплення… – У шевченкознавчій літературі справедливо вважається справжнім подвигом дружби збоку коменданта те, що він спрямував звільненого із заслання Шевченка безпосередньо в Петербург без обов’язкового заїзду в Уральськ й Оренбург. І за це він опинився навіть перед загрозою відставки, добре, що відбувся тільки доганою від Олександра Катеніна – командира Окремого оренбурзького корпусу. Утім, дорогою із заслання в Петербург у Нижньому Новгороді вчорашньому засланцеві повідомили, що його було відпущено з Новопетровського укріплення без дотримання необхідних формальностей, а в’їзд в обидві імперські столиці заборонено. Стурбовані обіцяним виконанням прохання Ускова щодо Киреєвського, ви, добрий Тарасе, повідомили про це коменданта 12 листопада 1857 року… – Столицю я не раніше сподіваюся побачити, ніж через рік. І я тепер не знаю, що мені робити з листами Киреєвського і з вашою довіреністю. Напишіть мені. – Ішлося про те, що разом із довіреністю Іраклій Олександрович передав Тарасу Григоровичу два власноручних листи Киреєвського до нього, що підтверджували одержання полковником грошей за фотокамеру. Відомо, що на початку 1858- го Усков відповів Шевченкові: “Листи Киреєвського, будьте ласкаві, пришліть мені з конвертами, як вони є…” Тарас Григорович так і зробив, але вже в Петербурзі, де всетаки намагався знайти мерзотного полковника… – Тричі впродовж тижня побував я в Павловську і тричі стукався даремно біля дверей вашого чесного і до того ж високоблагородного комісіонера… Про моє перебування в Петербурзі він дізнався й, як спритний шарлатан, збагнув і не велів мене приймати. А, випадково зустрівшись десь із Марковичем, запевняв його, що він іще зимовим шляхом вислав вам прекрасний фотографічний апарат з усіма приладдями, навіть вислав багато зайвого. Негідник! – Хоч і готові до подальшої боротьби за справедливість, ви, дорогий Тарасе Григоровичу, вимушені були повідомити Ускову найголовніше… – Довіреність ваша не за формою написана і Михайло Лазаревський каже, що вона не може мати ніякої сили… – Тому ви повідомляли також, що відсилаєте Ускову його довіреність та листи Киреєвського й додали загадковий рядок… – Посилка ваша сьогодні ж відправляється, здається, ви отримаєте все необхідне і кращої якості… – Виявляється, ви, великий Чоловіче (ваше слово!), дізналися від Ускова, що петербурзькі друзі не дуже добросовісно виконали прохання з Новопетровського укріплення. Про це повідомив Іраклій Олександрович на початку 1858 року, коли ви ще знаходилися в Нижньому Новгороді… – Мене надув негідник Черня-гін, виславши об’єктив і речі препогані, більше того, від недбалої упаковки більша частина речей зіпсована й побита. Пан Лазаревський навіть не потрудився переглянути речі і лише написав мені, що він просив Чернягіна швидше відправити їх до мене. Це мені зовсім не було на користь. – І вам, предивний пане Тарасе, довелося власноруч організувати нову посилку, вже через свого знайомого по Академії мистецтв, художника і фотографа Костянтина Нагорецького, який на початку 1858 року відкрив у Петербурзі фотографічний кабінет. У листі від 20 серпня 1858 року Іраклій Олександрович повідомив… – Посилку від пана Нагорецького я отримав у справності… – Немає сумніву, що фотографії, зроблені комендантом Усковим, з’явилися завдяки вам. Зокрема, в “Шевченківській енциклопедії” вміщено його фото сім’ї Ускових… До речі, в цитованому листі від 4 липня 1858 року ви повідомили, що надіслали Ускову свій перший фотознімок у Петербурзі з бородою, в шапці та кожусі, несправедливо занизивши його цінність… – Посилаю Вам свій поганий портрет, знятий з натури в Петербурзі… Цілую від усього серця моїх великих друзів і залишаюсь поважаючий вас Т. Шевченко. – Отже, ви, пане Тарасе, маючи серце широкеє, зробили для свого приятеля Іраклія Ускова, що було у ваших силах. Не все вдалося. У серпні 1858-го Іраклій Олександрович написав вам: “Найдобріший наш Тарас Григорович! Я знав, що Ви не впораєтеся з шахраєм Киреєвським…”. Та ви й самі, згадаймо, не були впевнені, чи “вдасться мені ця сумнівна операція”. Проте ми знаємо те, чого не знав і не передбачав умудрений досвідом комендант “безмежної тюрми” – символу шахрайської Росії, в якій “од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить…”, а саме: ставши на прю з імперією, наш єдиний Кобзар упорався з нею разом із героїчним українським народом. Повною мірою відчуваючи й усвідомлюючи неймовірні вселенські масштаби вашої величі, схиляюся в доземному поклоні перед унікальним конкретним виявом істинного приятельства, дякую за добром нагріте серце, що не стигне в історичному коловороті… __________ 1 Киреєвський Ілля Олександрович (1825–?) – чиновник особливих доручень при оренбурзькому і самарському генерал-губернаторові. З 1855 року – полковник з призначенням для особливих доручень до командира Окремого оренбурзького корпусу в 1851–1857 роках – генерала, графа Василя Перовського, котрий є одним із найненависніших Шевченкові персонажів Щоденника. За словами засланця, “граф Перовський… наближає до своєї високої персони саме шваль. Та ще й яку шваль! Найбруднішу, кабачну шваль…” 2 Маркевич Андрій Миколайович (1830–1907) – український ліберальний діяч, сенатор, музикант. Син Миколи Маркевича. 3 Камера-обскура (лат. – “темна кімната”) – прототип фотографічного апарата. Це світлонепроникна коробка з невеликим отвором у стінці, екраном (матове скло чи калька) на протилежному боці. Відома здавна, на її основі були зроблені деякі фотокамери. 4 Чернягін К. В. – власник магазину “Депо фотографічних і дагеротипних приладів”. 5 Тарас Шевченко називає (з невеликою неточністю) прізвище-бренд засновника бізнес-династії оптиків і виробників фототехніки – Фогтлендера Йоганна Крістофа (1732–1797). У 1756 році він створив у Відні компанію, яка з 1839-го – року народження фотографії, – почала випуск об’єктивів, а з 1840-х – перших цільнометалевих фотоапаратів. 6 Косарев Єгор Михайлович (1818–1891) – командир роти, а потім півбатальйону 1-го лінійного батальйону Окремого оренбурзького корпусу в Новопетровському укріпленні, безпосередній начальник рядового Шевченка. Залишилися його спогади про засланця в записах Миколи Новицького.
Автограф Шевченкового запису в Щоденнику від 21 червня 1857 року
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
