Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Письменник делікатно подає в романі дуже непростий шлях української талановитої співачки до найвищих сцен Європи та світу”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Соломія Крушельницька: “Я проспівала свою партію найкраще” Балабко О. В. Ролі й манекени. Із життя Соломії Крушельницької : роман. — Чернівці : “Видавничий дім Букрек”, 2025. — 512 с.

Слово Просвіти, №30 за 2026 рік

Леся ЩЕРБАНЮК, бібліограф, м. Чернівці Подих сьогодення, – трагічні й героїчні часи великої війни за волю України, – починається із першої сторінки цього роману, виданого за сприяння Українського інституту книги: його присвячено оперному співакові й воїну, Героєві України Василю Сліпаку. Цей твір – продовження попереднього роману із життя Соломії Крушельницької “Кімоно для Баттерфляй”. Початок переносить нас ще в мирні роки, коли писались і ставились нові опери на європейських сценах. І їхні творці навіть не здогадувались, що попереду – трагічне ХХ століття. А його початок був дуже прихильним у творчій долі Соломії Крушельницької. В неї роки і місяці розписані наперед – виступи на всіх великих сценах світу. А 1910 року під час гастролей в Буенос-Айресі вона взяла шлюб з італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Як писали місцеві газети, “знаменита Валькірія взяла шлюб з італійським адвокатом”. Там, де ступала нога Соломії Крушельницької, там звучала музика. Тож природно, що поряд з багатьма іменами світової культури роман насичений специфічною музичною термінологією, яка, однак, у контексті зрозуміла всім. І впродовж всього твору звучить в уяві рефреном музика Верді, Вагнера, Пуччині, Масканьї, Бетховена, Шумана, Шуберта, Штрауса, Піцетті, Легара, Массне… У цього письменника – дуже щільне, інформативно насичене письмо, яке зобов’язує до неспішного читання. Він переглянув, переклав і перечитав, без перебільшення, сотні видань, аби в деталях передати атмосферу мистецьких кіл Італії, європейських столиць. Насамперед, чи не всі публікації з відгуками на опери за участі Соломії Крушельницької. Найкомфортнішим місцем для неї була вілла “Саломея” у Віареджо, де вона прожила майже 30 років на вершині слави. Тут влаштовувала елегійні вечори зі співами та українськими стравами, котрі часом сама й готувала. На віллі збиралося приємне товариство співаків, художників, музикантів, акторів. Господарка завжди була елегантно та бездоганно одягнута, – зобов’язував її статус, – і до всіх мешканців містечка ставилася з належною повагою, що було обопільно. Автор з такою неймовірною точністю в деталях і теплотою описує вулиці Віареджо та інших міст; атмосферу вілл знаменитих італійців, де збиралися представники богеми; зовнішній і внутрішній вигляд театрів, де гастролювала Крушельницька, що ми маємо можливість цілковито відчути ті далекі часи і зануритись в богемне середовище разом із сестрами Крушельницькими. Письменник делікатно, і при тому дуже ретельно, подає в романі дуже непростий шлях української талановитої співачки до найвищих сцен Європи та світу. А для цього потрібно, окрім таланту та високої професійної музичної школи, мати ще неймовірну працездатність. Адже слід вивчити, і то бездоганно, мови, якими були написані і виконувалися оперні партії, культуру та мистецтво тієї епохи. Завдяки абсолютному музичному слуху й наполегливості Соломії, приміром, вдалося досконало оволодіти італійською впродовж кількох місяців. Величезну роль мали для неї сценічні костюми, над якими працювали найкращі паризькі кутюрьє під її особистим ретельним наглядом. Мабуть, давно ні для кого не секрет, що закулісне життя артистів, і оперних зокрема, та ще й в чужому і далекому світі, – дуже і дуже непросте випробування. У романі переконливо зображено, як закулісні інтриги у світі високої музики Соломія Крушельницька обходила дуже мудро і філігранно, немов корабель серед рифів. Адже один необережний крок, – і можна втратити весь авторитет, який вона роками підтримувала важкою працею та дисципліною. Соломії вдалося уникнути всіх позалаштункових інтриг, аби її поважало вельможне товариство. Для цього треба було мати мудрість, унікальну силу духу і, звісно, – добре виховання. Зі сторінок роману до нас озиваються велика італійська актриса Елеонора Дузе і американська танцівниця Айседора Дункан, з якими зустрічається Соломія Крушельницька. Вона виявилася дуже бажаною в компанії своїх приятельок по сцені, які на той час переживали непрості часи: Дузі – тривалу перерву у творчості, Дункан – загибель своїх двох дітей. Історія мистецтва сповнена не лише гучних тріумфів, про які пишуть всі засоби масової інформації, а й глибоких, прихованих від людського ока драм, які зостаються за лаштунками. Айседора планувала відкрити в центрі Парижа театр школи Дункан, який мав стати прихистком для всіх великих артистів світу. Навіть уже підготувала список запрошених, і серед італійців – Елеонора Дузе, Енріко Карузо і Соломія Крушельницька. Авторська уява долучає до цих трьох грацій і сестру Соломії Ганну. Її привозить на своєму авто Айседора, яка, зупинившись на пляжі, вчить Ганну своєму неперевершеному танцю. Соломія Крушельницька була в приятельських стосунках з великим диригентом Артуро Тосканіні та його дружиною Карлою, із Джакомо Пуччіні та його дружиною Ельвірою. Тільки Соломія могла заспокоїти тривожну душу Джакомо. Впродовж всіх років їхньої творчої співпраці він був їй не просто вдячний, а з глибокою повагою ставився до неї. Адже тільки Соломія після гучного провалу його опери “Мадам Баттерфляй” повернула її з тріумфом на сцену і співала у сотні вистав. Першу частину роману названо коротким і дорогим для Соломії словом — “Сестра”. Ганна, або як її люблячи називали в родині – Нуся, – була наймолодшою в багатодітній родині отця Амвросія, тому зрозуміло, що така дитина — завжди пестунчик. Але мама всіх своїх дітей виховувала в строгості, бо вважала пестощі зайвими, навіть шкідливими. А от строга і дисциплінована Соломія, яка свідомо і цілеспрямовано присвятила своє життя оперній кар’єрі, аж надто любила свою наймолодшу сестричку: “Що я потіхи з неї маю, то описати годі! Сама собі дивуюся, як я можу, не люблячи нічого дуже палко на сім світі, любити так до одуріння ту нашу Нуську. Ну та я не навмисне, і не знаю, за що та зозулька така мені мила”. Про талант Нуськи в родині знали з дитинства, тому змалку навчили грати на фортепіано, а потім вона вступає до Вищого музичного інституту, що невдовзі матиме ім’я Миколи Лисенка. Та власне сам Микола Лисенко її благословив на шлях високого мистецтва. А далі – Міланська консерваторія, успішний дебют в партії Мікаели опери “Кармен” Жоржа Бізе на сцені міланського театру “Лірико” 1912 року. А наступного — одна з найулюбленіших Соломіїних партій Мімі в “Богемі” Джакомо Пуччіні. Назва роману суголосна комедії про світ моди “Манекен” француза Поля Га-во, де головну героїню грала Тіна де Лоренцо, яку поважала Соломія Крушельницька за просту красу та елегантність. Автор пише, що на її бенефіс у Віареджо Соломія відправила сестру Ганну. Коли вона повернулась з вистави, то засумувала: “Ти знаєш, сестро, попри кумедність і анекдотичність ситуацій, що так подобаються публіці, проступає великий сум. Лишень ми, актриси, здатні його відчути. “Манекен”. Назва невипадкова. Його пестять, доглядають, перевдягають, виставляють у різних місцях, – від подіуму сцени до вітрин найбагатших крамниць…”. “А потім, – зітхнула, продовжуючи, Соломія, – коли набридне, або коли в господаря не стане коштів, його можуть закинути на горище, як непотріб. І байдуже, що це жива істота, яка бажає щастя, яка вірить, страждає, кохає…”. “Так, так, сестро… Не перетворитися б нам на манекени”. Але роман і починається саме з манекенів на балконах вілли “Саломея”. Аби підтримати Ганну, Соломія наказала покоївці одягати манекен у вбрання героїнь її опер: щодня костюми змінювалися, а на балконі, що виходив у садок, незмінною була Мадам Баттерфляй... “Тільки праця, тільки спів, нові ролі, багато ролей – наша відрада і порятунок!” – казала вона сестрі. Однак вся Європа поринула в жахіття Першої світової війни. Про чорні дні окупації росіянами Галичини родина Соломії дізнавалася з рідкісних і запізнілих звісток від рідних зі Львова. Початок оперної кар’єри почався для Ганни за таких умов невдало. Соломія все робила, аби виправити ситуацію. За попередньою домовленістю відправила Ганну до Риму, до знаменитого театру “Костанці”, одного з небагатьох, що продовжував працювати. “Під опіку самої Емми Кареллі! – читаємо в романі. — Крушельницька ставилася до неї з повагою, адже приклад Емми – унікальний в італійській опері. Ще б пак – директорка і головна режисерка театру! Жінка!”. Проте подружжя Річчоні не врахувало, що в Італії перестали діяти австрійські паспорти, а в Ганни був саме такий. Слід звернути увагу й на обставину, відому й нині нам під час повномасштабної війни з рашистами. В Італії тоді були заборонені до постановки твори композиторів недружніх країн: Моцарта, також Вагнера, Штрауса, Бетховена. Кареллі з’ясувала, що в Ганни австрійський паспорт, не відразу, зчинився скандал не лише через це, а й через захоплення Ганною вар’єте, оскільки у “Костанці” вона так і не отримала жодної ролі. З великими труднощами Ганні довелося дістатися Віареджо. Дівчина дуже важко переживала. Не менш болючою темою для неї було те, Соломія Крушельницька — солістка Великого театру Варшави що де б не ступала, всюди за нею тягнувся шлейф авторитету старшої сестри. Війна завжди ламає усталене і забезпечене життя людей. В Соломії не було гастрольних виступів, Чезаре почав дуже хворіти і родина залишилась без коштів. Аби їх заробити, Соломія попри всі тривоги їде виступати спершу до Португалії, а потім — до безтурботного і багатого Монте-Карло. У Віареджо на неї чекало нове випробування – Ганна пішла з дому. Замість опери вирішила виступати на естраді й тепер живе в окремому будинку із вчителем танців. Для нього це було просто чергове захоплення, а Ганна не знала, що Карло одружений і має троє дітей. Для Ганни це перше і дуже сильне кохання виявилось змістом усього життя. Вона не змогла пережити жорстоку дійсність, яка її надломила. Тільки сильний характер Соломії дозволив гідно вийти з такої трагічної ситуації. Коли хвороба Ганни вкрай загострилася, сестра знайшла в ті важкі воєнні роки найкращу приватну клініку біля Мілану. Для цього їй доводилося кожного місяця платити дуже високу на той час суму. Проте коштів катастрофічно не вистачало, витратила всі заощадження, продала свої коштовності, автомобіль... І навіть своє розкішне волосся. Ці витрати виявилися не марними, належне лікування і догляд повернули Ганну до життя, але воно вже було й надалі із рецидивами важкої психічної хвороби. А після завершення війни Соломія вирішила, що Ганні буде комфортніше у рідному краї, серед близьких. Друга частина зі зловісною і загрозливою назвою “Фашизм”, говорить сама за себе. В Італії, як і в усій Європі, почалися чорні роки диктатури. Уже 1922 року до влади в Італії приходить Беніто Муссоліні: відразу було обмежено частину прав та свобод, запанував авторитарний режим. Всім доводилося навчитися жити при ньому. Соломія знаходила відраду в музиці, в концертній дільності, в спілкуванні з друзями, але вона була під опікою свого авторитетного чоловіка. Це дуже багато означало, проте сам Чезаре надто боляче пережив такі політичні зміни, почав важко хворіти. Восени 1932 року Соломії виповнилося шістдесят. І хоча вона не планувала ніяких урочистостей, проте друзі вмовили її, що найкращим подарунком до такої дати має бути її концерт. Хоча рідко хто вже виступає на великій сцені в такі роки. Для цього їй організували залу в ошатному залі театру Карло Гольдоні Венеції. Програму склала сама із творів світових композиторів, а закінчила як завжди тво-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин