Культура · “Акторові неможливо відсторонитися від своєї ролі. Кожен виконавець у будь<яку роль вкладає особисте”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Шукайте Шекспіра в собі
Слово Просвіти, №30 за 2026 рік
Під завісу 106-го театрального сезону у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем’єра вистави “King Лір! Версія” за трагедією Вільяма Шекспіра. Народний артист України Анатолій Хостікоєв – режисер-постановник, автор сценічної редакції та музичного оформлення, а також виконавець головної ролі.
Едуард ОВЧАРЕНКО
“Король Лір” – вічна п’єса, яка торкається вічних проблем. Вони сьогодні для нас і всього людства є вирішальними: як повернути світові гармонію Буття? Що стоїть на заваді взаєморозуміння? Як зберегти цілісність людської натури? В чому полягає тайна її взаємодії із всесвітом і природою? Змінюється геополітична карта, відбуваються економічні зсуви, розвиваються й удосконалюються технології. Не змінюється лише людина. Як легко зруйнувати себе і все навколо і як важко відродити зруйноване! Після одного з прем’єрних показів ми мали можливість поспілкуватися з акторами, які грають у цій виставі. Олексій Паламаренко, народI ний артист України, виконавець ролі Глостера: “Скажу чесно, що вся моя творча робота у цій виставі була зігріта талантом, працелюбністю і доброю вдачею великого нашого актора Анатолія Георгійовича Хостікоєва. Він дав мені багато прекрасних ідей. Приміром, ідея з польотом та ін. Було приємно відчувати потужний духовний зв’язок з Майстром. Він пропонував дуже цікаві речі, а я намагався їх виправдати. Отак у нас складалася робота. Це моя не перша спільна вистава з Анатолієм Георгійовичем. Колись він мені, тоді ще молодому артисту, довірив роль Кесельда у нашій блискучий виставі “Кін ІV”. З часом у цій же виставі я ввівся на роль вельможі. Вважаю, що зіграв тут дві непогані ролі. А ще разом грали у виставі “Майстер і Маргарита” за твором вже непопулярного нині Михайла Булгакова. Роль Глостера мені теж запропонував Анатолій Георгійович. Він прочитав в очах мою мрію. Іноді між акторами існує такий зв’язок на чуттєвому рівні. Я б і сам попросив цю роль, але він мене випередив. Спитав, чи я хочу. Відповів, що не тільки хочу, а ще й прагну. За час моєї роботи в театрі “Короля Ліра” вже ставив Сергій Данченко. Головну роль там грав Богдан Ступка, а роль Глостера виконував Степан Олексенко. Ая завжди мріяв досягти таких висот, щоб отримати таку роль. Волею долі і волею Мельпомени мені це вдалося. Акторові неможливо відсторонитися від своєї ролі. А ті актори, які говорять, що їм це вдається, лукавлять. Кожен виконавець у будь-яку роль вкладає особисте. У мого батька було двоє синів, залишився я один. Це й є особисте. Я зіграв долю свого батька. І цей біль залишився назавжди. Якщо цей біль хоча б трішки передавався на сцені, значить, якісь відчуття, якісь асоціації я там сформував. Тепер щодо репетиційного процесу. Ця зима була непростою і через погоду, і через обстріли. Але не дивлячись на всі нічні обстріли ми вранці йшли у театрі працювали. Я зрозумів суть слова незламність. Це високе слово стосується всіх, адже кожен українець має стрижень незламності. Це коли ти не дивлячись на недоспану ніч йдеш на репетиції і намагаєшся свій біль, свою втому трансформувати у творчість. Зізнаюся, що у мене більш акторський склад розуму. Я не так вмію вигадувати, як вмію виправдовувати те, що мені пропонують. Ті ідеї, які подавав Анатолій Георгійович, я мусив протягом репетицій зробити своїми. Щоб глядач побачив мій особистий продукт. Василь Мазур грав роль Глостера на прем’єрі. Він це теж дуже гарно робить. До речі, мій батько Анатолій Паламаренко, який був на виставі, оцінив природність української мови на сцені. Дуже важливо, коли ти мислиш цією мовою, нею борешся, тоді вона стає твоєю. Це мова твоєї душі. У Василя Степановича українська мова органічна. Він грає по-своєму, а я – по-своєму. І це добре, бо не може бути у мистецтві клонів. А є різні особистості. Також на цю роль має ввестися Сергій Калантай. Думаю, що у нього теж буде дуже хороша робота. Можна багато говорити про акторів, які грають у виставі. Безумовно, все тримається на Анатолії Хостікоєві, в якого головна роль. Він як шампур, на який нанизують м’ясо, аби це був шашлик, а не просто підсмажене м’ясо. Анатолій Георгійович своїм темпераментом, своєю майстерністю нас запалював і вів. Він наш творчий поводир. Його ідеєю було максимально наблизитися до України, до людських душ. Вважаю, що певною мірою нам це вдалося. Прекрасна роль Кента в Арсенія Тимошенка і в Олексія Зубкова. Дуже гарно працює Олег Терновий, він додає ритм піснями. Непогано працюють і хлопці, які грають моїх синів. Це Ярослав Гуревич та Володимир Абазопуло. Відчувається духовна єдність між мною і ними. У Наталії Сумської невелика роль, але вона надзвичайно зігріта її талантом та майстерністю. І хоча Шекспір не задумував цей образ, але у виставі він отримав своє чільне місце. Серед дівчат особливо мушу відмітити Тетяну Шляхову та Олену Івасіву-Фесуненко, які прекрасно справляються зі своїми ролями. А ще мені дуже сподобалося, як працює Тетяна Кришталь, яка грає Корделію. На здачі вистави грав з сином Анатолія Хостікоєва В’ячеславом. Йому по спадковості передалося вміння. Він талановитий молодий актор, чудовий партнер, взяв багато хорошого від батька. Зізнаюся, мене дивувало, що коли ставили Шекспіра у совєтський час, то намагалися зіграти англійських аристократів. Але як можна це зробити, якщо ти не знаєш які насправді англійці і ніколи не був аристократом? Але був такий загальний совєтський штамп – говорити пафосно і на підвищених тонах. Цього роботи не треба. Потрібно, щоб у виставі був правильно заданий тон – шукати Шекспіра в собі. У нас в Україні є і Гамлети, і Корделії. А коли ділять землю в селі, до знайдеться десяток-другий таких Королів Лірів. Перші покази вистави – це лише початок шляху. Це проба пера. Її можна порівняти з млинцем. Потім, аби цей млинець перетворився на рум’яний, його треба допекти. Після цього глядач, який вкусив цю духовну їжу, отримує справжнє задоволення.
А ми, актори, існуємо у світі для того, щоб дарувати глядачу радість, приємно проведений час та спонукаємо (ні в якому разі не змушуємо) його до роздумів. Головне, щоб публіка прийняла цей наш хіт”. Олег Терновий, виконавець ролі Дворянина: “Спочатку була ідея, що я лише співатиму на дні народженні Ліра, тобто у виставі використовуватимуть мої вокальні можливості. А потім у процесі роботи виникла ідея зробити ще одного персонажа, увести в другій дії умовно Дворянина. Між собою ми називаємо сцену, де наш вихід з Кентом – “тупий і ще тупіший” (усміхається). Хочеться вірити, що вийшов смішний прошарок між серйозними сценами. Вже багато років граю з Анатолієм Хостікоєвим у виставі “Грек Зорба”, де виконую роль Міміто. Також свого часу встиг увестись у виставу “Кін ІV”. Таму мене була епізодична роль. Зізнаюся, що ще до того як потрапити в Театр Франка я захоплювався талантом Анатолія Георгійовича і рівнем того, що він демонструє на сцені. Звісно, дуже непросто виконувати головну роль і стежити за всім процесом зі сторони, а ще займатися організаційними питаннями. На певному етапі відчувалося, що йому це складно. Думаю, що це було б складно будь-якій людині. Але він з цим завданням чудово впорався. Вважаю його ідеї надзвичайно цікавими. Вони креативні і сучасні. І ця історія зі студентами, які заблукали в чорнобильській зоні. Це його реальна історія. Анатолій Георгійович колись її розповідав. А зараз знайшов паралелі і зумів увести в канву історії про Ліра. Вважаю, що це дуже оригінально й цікаво. До його словами, українська творча спільнота долучається до оборони країни в різний спосіб: митці не лише створюють роботи, а й власноруч виготовляють дрони для захисників. Проєкт можна відвідати у Центральному будинку художника на вул. Січових Стрільців,
Анатолій Хостікоєв
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
