Культура · “Якщо немає акторів, здатних зробити цю історію живою, братися за постановку дуже ризиковано”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Ця історія серед нас
Слово Просвіти, №30 за 2026 рік
Під завісу сотого театрального сезону у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави “Смерть комівояжера” – у постановці режисера Кирила Кашлікова за культовою п’єсою Артура Міллера. Головну роль у виставі виконує народний артист України Станіслав Боклан, а сценографію та художнє оформлення створив Петро Богомазов. Вистава створена за підтримки Каріне Мнацаканян у партнерстві з Genesis for Ukraine.
Едуард ОВЧАРЕНКО
Що таке успіх – і чи справді він робить нас щасливими? Що стається з людиною, яка все життя намагається відповідати власному уявленню про себе, але втрачає зв’язок із реальністю? Віллі Ломан – комівояжер, який усе життя вірив: наполегливість і відданість справі неодмінно приведуть до успіху. Він прагне втримати кар’єру, забезпечити родину та відповідати власним уявленням про гідне життя. Затьмарений уявленням про успіх, Віллі покладає великі надії на своїх синів. Старший син Біфф довго шукає себе і намагається знайти власний шлях. Молодший Гепі працює у місті, але не відчуває радості від життя. Напруга між поколіннями наростає – не через слова, а через мовчазні очікування і розчарування, що накопичувалися роками. Це історія про людину, яка щосили прагне відповідати власному уявленню про успіх, про вибір, що визначає долю, і про ціну, яку доводиться платити за нездатність зупинитися. Про роботу над виставою розповідає Кирило Кашліков, режисер-постановник, народний артист України: “Ця історія серед нас. Про що вона? Про вміння та невміння любити, про бажання зробити все для близьких. Не розуміючи, що це, можливо, їм і не потрібно. І коли вкладаються такі величезні зусилля батьків для того, щоб зробити дитину щасливою, не розуміючи, що вона хоче чогось іншого, виникає драма. А інколи – трагедія. Це історія про невміння зрозуміти, що час іде і, можливо, ти вже не в цьому часі. Коли треба
У Жовкві відбувся молебень з нагоди завершення комплексної реставрації Церкви Пресвятої Трійці – пам’ятки архітектури національного значення та об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У заході взяли участь перший заступник міністра культури України Іван Вербицький, представники обласної та місцевої влади, духовенства, музейної спільноти й громадськості. “Церква Пресвятої Трійці – унікальна пам’ятка української дерев’яної сакральної архітектури та важлива частина світової культурної спадщини. Завершення її комплексної реставрації демонструє, що навіть в умовах повномасштабної війни Україна продовжує послідовно
orchestra”. Я вдячний Михайлу Матюхіну за те, що в такий короткий термін йому вдалося створити справжній живий, сучасний звук, який є невід’ємною частиною історії Віллі Ломана, а з іншого боку – це всесвіт Гієдріуса Пускунігіса – його музика просто неймовірна! Вона дає можливість перенести історію Віллі Ломана в простір трагедії! Сценограф Петро Богомазов створив нам дуже цікавий простір. Ідея полягала в тому, що простір майбутньої вистави – це спляча велика всесвітня кіностудія, в якій можна зняти будьякий фільм – комедію чи трагедію – треба тільки переклеїти шпалери в павільйонах. Коли виникла ця ідея, одразу все зарухалось. Тут треба трохи повернутися в історію. На початку 2000-х років мені пощастило зніматися з Малкольмом Макдауеллом. Знімальний день був у Римі, у павільйоні, де знімали фільм “Життя прекрасне” Роберто Беніньї. І коли ми думали з Петром про простір, то я згадав цю велику кіностудію. Вона дійсно неймовірних розмірів. На початку вистави, за нашим задумом, цей простір прокидається. А потім цей простір трансформується в простір грецької трагедії. Коли на сцені тільки люди, тільки долі, проблеми, конфлікти. Перекладали текст спеціально для нової постановки. Довго думали, як назвати, виставу. Перша робоча назва п’єси (Міллер, до речі, написав її за 6 тижнів) була “Всередині його голови” (“Іnside of His Head”). Врешті вирішили залишити “Смерть комівояжера”. Найскладнішим етапом при народженні вистави можна вважати пошук способу існування в так званих “флешбеках”, спогадах Віллі Ломана (чому ми, власне, і думали про зміну назви). Ці спогади в його голові, і ніхто не знає, чи це було насправді, чи це його уява моделює спогад. Ми робили десятки етюдів, імпровізували і нарешті знайшли ключ від цих дверей! Мені здається, що це одне з найцікавіших рішень у виставі. Загалом репетиційний процес склав сто репетицій, або три місяці. Звісно, воєнний стан не міг не накласти на нього відбиток. Раніше у нас вистави починалися о 19-й годині і був певний цикл випуску нових вистав. Зранку можна було працювати над новою постановкою, а потім монтувати виставу для показу. Саме в такому ритмі ми жили. Після початку повномасштабного вторгнення показуємо вистави о 18-й годині, а деякі на-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
