16 Подорожні нотатки · “Написана у жанрі науково-популярного видання, яке охоплює часові рамки семи століть, починаючи від 1431 року”. · с. 16сторінка оригіналу ↗
Острів скарбів довжиною у… сім століть
Слово Просвіти, №30 за 2026 рік
Відразу скажу, що йдеться справді про Острів у прямому і переносному значенні. Він зусібіч омитий водами, але розташований не в океані, а неподалік Тернополя. Це древнє і мальовниче село нині належить до Великоберезовицької територіальної громади (що на Тернопільщині), воно безмежно багате своїми скарбами: духовними та архітектурними перлинами, знаковими подіями і славними синами й дочками.
Власне про все це у своїй новій книзі під назвою “Острів: велика історія малої батьківщини” захопливо розповідає головний редактор Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Сільський господар”, заслужений журналіст України Богдан Новосядлий. З ним ведемо розмову про роботу над виданням та його примітні особливості. – Пане Богдане, знаю, що ви є автором, співавтором чи упорядником більше двадцяти різнопланових книг. Чому взялися за написання документального твору про Острів, адже ви не уродженець цього населеного пункту? – Із приміським Островом мене пов’язує дуже багато чинників за понад шість десятиліть. Передусім у ньому народилась світлої пам’яті моя мама, у мене там багато рідні і друзів ще з дитинства та юності. З багатьма із них я свого часу навчався у буцнівській школі, працював на цукровому заводі “Поділля”, у світлотехнічній корпорації “Ватра”. Тож багато чого знаю про це село, пам’ятаю з розповідей краян і зрештою синівський обов’язок спонукав мене взятися, як мовиться, за перо. А впевненості у цій справі мені додав невеликий досвід творення подібних книг ще з двотисячних років. Саме тоді серед іншого написав два науково-популярних нариси про рідне село Буцнів, яке, до речі, межує з Островом, активно допомагав у написанні книги “Красівка” — столицю дитинства легендарного керівника “Тернопільгазу” Олега Караванського у Тернопільському районі. І що не менш важливо, до цього часу я ознайомився з подібними виданнями про більш як п’ятдесят населених пунктів Тернопільщини та сусідніх областей. – Що ви особисто можете сказати про свою чергову друковану працю? – Найкраще, звісно, про неї може сказати незаангажований суддя — майбутній читач. Тим паче, що про Острів написано уже чимало книг. Цікава деталь, на даний час про це село і острів’янами на інші теми написано понад сорок різнопланових видань, про які, до речі, також згадується у моїй книзі. Я ж можу сказати хіба що очевидні речі. Над книгою, з активною допомогою місцевих краєзнавчинь Наталії Крупи, Теодозії Рибачок, Марії Фірман, Галини Шуби, працівників місцевих старостату і школи-ліцею, інших закоханих у рідне село ентузіастів, я працював п’ять років. Написана вона у жанрі науково-популярного видання, яке охоплює часові рамки семи століть, починаючи від першої офіційно підтвердженої документальної згадки у 1431 році. У книзі є 786 сторінок, використано понад пів тисячі українських, польських, австрійських та інших першоджерел. І навмання скажу, не менша кількість світлин авторських та з архівів острів’ян. У збиранні матеріалів по крупинці мені допомагали науковці, колеги-журналісти і вихідці з Острова не тільки в Україні, але й в Австралії і США. Особливу вдячність, як і зрештою, усім острів’янам, хочу висловити докторам наук Василю Теремку, Івану Крупському і Миколі Лазаровичу відповідно з Київського, Львівського і Західноукраїнського національних університетів за кваліфікований науковий супровід моєї праці. – Але це, так би мовити, обкладинка, загальні речі, а про що конкретно йдеться у книзі? – У книзі серед іншого йдеться про те, що ще з 1620 років Острів зазнав руйнівних набігів татар, а в 1649 році, при переході з-під Збаража до Зборова, тут прохо-
Богдан Новосядлий дили козаки Богдана Хмельницького. Острів як населений пункт ще у 1763 році позначений на австрійській карті Фон Міга. Уже тоді в селі функціонувала церква. Знаним село стало і завдяки духовним скарбам — теперішній церкві Святого Архистратига Михаїла, образи в якій розмальовував славний художник Корнило Устиянович і яку свого часу відвідував князь УГКЦ, митрополит Андрей Шептицький, та фігуркою матері Божої з цілющим джерелом, біля якої молився Глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Цілою епохою у ній можна назвати служіння великого патріота отця Василя Глуховецького. А в 1990-х роках на початку виходу з підпілля УГКЦ тут парохував о. Василій Семенюк, згодом архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський. Окремою славною, драматичною і трагічної сторінкою села зі своїми любовними інтригами видається життєвий літопис династії графа Баворовського та його величавим замком, який знищили російські війська під час Першої світової війни. До речі, музики дітей графа навчав син геніального Моцарта, а нащадок графа – Єжи Баворовський – був посланцем до Галицького краєвого сейму у Львові. Серед непересічних особистостей, про яких йдеться у книзі, можна назвати видатного історика та громадсько-політичного діяча Галичини й Буковини Мирона Кордубу, члена парламенту ЗУНРУ, приятеля Симона Петлюри Антіна Чернецького, шляхетну династію артистів і диригентів Анткових, поета-патріота Василя Ярмуша, якому кадебісти прямо в очі казали: “У тебе в серці забагато України”, і молоду гордість вітчизняної науки, докторку педагогічних наук, ровесницю української незалежності Ольгу Потапчук. А ще у книзі йдеться про національновизвольну боротьбу краян у період Другої світової війни, про освітні заклади, культуру, мистецтво, промисловий потенціалі, звісно, про підтримку острів’янами Збройних сил України, завдяки яким маємо можливість працювати і творити на рідній землі. – Переконаний, що після нашої розмови у читачів виникне запитання: де можна придбати цю книгу? – На жаль, поки що у світ вийшло лише кілька її сигнальних примірників. Щиро хочеться вірити, що серед шанувальників історії рідного краю знайдуться доброчинці, які посприяють у тиражуванні цього видання.
Спілкувався Петро ГУДИМА, заслужений журналіст України Світлина Руслана Жирова
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
