Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Скільки паперових словників української мови · видано за чотири століття?” Мова єдина · с. 6сторінка оригіналу ↗

Україна – країна щонайменше Передмова упорядника

Слово Просвіти, №30–31 за 2020 рік

Дмитро ПИЛИПЧУК 1. У світовій україністиці та українській культурології є принаймні три запитання стосовно української мови, на які досі немає чіткої відповіді: 1. Скільки слів було б у найповнішому (тлумачному чи бодай орфографічному) словнику української мови, коли б такий існував? 2. Скільки паперових словників української мови видано в Україні і в світі в епоху після Гутенберга? 3. Чи має бодай одна книгозбірня світу повну колекцію паперових видань словників української мови? У двох виданнях своєї книги “Болять мені загублені слова...” (2012; 2013)1, яку читач може знайти в національних, обласних універсальних наукових та в університетських бібліотеках України, Бібліотеці Конгресу США, Британській бібліотеці, Нью-Йоркській публічній бібліотеці, в книгозбірнях десятьох найрейтинговіших університетів Америки, в бібліотеках Канади, Франції (Інститут східних мов у Парижі), Німеччини (Баварська державна бібліотека), Польщі, Литви та Білорусі, я спробував емпірично відповісти на перше з порушених запитань, продемонструвавши, що московський імперіалізм намагався нищити чи бодай прокрустувати українську мову і що совєтська лексикографія применшила потенційний реєстр найбільшого словника української мови щонайменше всемеро2. З огляду на практику української тлумачної лексикографії в тоталітарній державі за повнотою реєстру можна було б уявити три типи наших тлумачних словників: абсолютно гіпотетичний універсальний словник максимальної повноти (якого і бути не могло), словник дозволеної повноти (СУМ-11) та вибірково-ілюстраційні словники без жодних претензій на повноту. Насправді отого гіпотетичного універсального словника національної мови Україна ніколи не мала. Тлумачний “Словник української мови” в одинадцятьох томах (1970–1980) – це колоніальний словник дозволеної повноти (134 058 слів). Непрокрустований (певна річ, електронний) тлумачний академічний словник української мови сьогодні мав би сягнути мільйона слів, і про це я сказав під час круглого столу під головуванням Бориса Патона “Мова і культура” з нагоди Міжнародного дня рідної мови у Великому конференц-залі НАН України 21 лютого 2011 р., де Український мовно-інформаційний фонд (УМІФ) презентував тоді перший том двадцятитомового академічного тлумачного “Словника української мови” (це видання ми з ініціативи Дмитра Павличка дещо екзальтовано охрестили тоді “Золотим Двадцятикнижжям”)3. Моя книжка “Болять мені загублені слова...” виявилася, на жаль, єдиною монографічною мегарецензією на проєкт 20-томового “Словника української мови” (СУМ-20), що його реалізує Український мовно-інформаційний фонд НАН України під орудою академіка НАН України Володимира Широкова (досі вийшло 10 томів, від А до Обміль). Я детально проаналізував проблему “загубленості слів” як в СУМ-11, так і в СУМ-20; навівши вісім з половиною тисяч мовних ілюстрацій отої загубленості, я продемонстрував борги української тлумачної лексикографії перед українською мовою й літературою, перед тими сотнями тисяч слів – синонімів і антонімів, архаїзмів і неологізмів, діалектизмів і термінів, епітетів та означень, фразеологізмів і паремій, оказіоналізмів і чужослів, вульгаризмів, жаргонізмів і арготизмів, – яких цнотлива колоніалістична лексикографія мусила (а часто – й жадала!) залишити за дверима академічного тлумачного словника, щоб довести в такий спосіб, що українська мова – не така “велика й могутня”, як російська. Показавши це море української мови, залишене українською підкремлівською лексикографією за межами затоки чи басейну академічного тлумачного словника, я, по суті, висунув перед нашими словникарями вимогу принаймні морального ґатунку – повернути свої борги перед великою мовою великого народу. Реакцію наукової спільноти на мою книжку про фрагментарність українських тлумачних словників описав свого часу Тарас Шевченко: “Ніхто не гавкне й не лайне, / Неначе й не було мене”. Оскільки я знаю, що на академічних ставках не буває бур (так називається один з моїх неопублікованих полемічних текстів), і що гола правда, як правило, викликає хіба що шок, – іншого я й не чекав... Сподівався на іншу істину: гриби рвуть асфальт. А отже, сьогодні чи завтра в Україні чи за її межами може з’явитися група чи великий колектив науковців, які поставлять перед собою (або перед якими буде поставлено) завдання: створити електронний тлумачний словник української мови не обмеженої якоюсь планкою, а максимальної повноти. Оскільки паперова форма такого словника нашої мови мала б не 20, а щонайменше 80 томів, то пріоритетом тут буде, звісно, словник електронний. Мій шлях до другого запитання, викладеного у першому абзаці передмови, був трохи довший. Спочатку мене зацікавило, як почувається українська книга в закордонних бібліотеках усіх континентів; зокрема, які словники української мови є сьогодні у фондах національних книгозбірень країн світу, найбільших публічних та університетських бібліотек. Під час цієї колумбіади я опрацював електронні каталоги не менш як двохсот найважливіших бібліотек зарубіжних країн і більш як двох сотень найповажніших бібліотек України. Матеріали цього дослідження ще не оприлюднено. Публікація Інститутом української мови НАН України – “Український лексикон кінця ХУІІІ – початку ХХІ ст. : словник-індекс” у трьох томах4 – раптом, наче блискавка, осяяла мені не тільки те, що й так було мені зрозуміле й відоме (йдеться про очевидну неповноту українських словників з погляду загальної кількості фактично наявних у мові слів), а й причину того, чому академічне оцінювання верхньої планки реєстру національного словника досі давало й дає такі скромні результати. В “Українському лексиконі” зроблено спробу на базі певної сукупності лексикографічних джерел звести всі зафіксовані в них слова і фразеологізми в єдиний алфавітний покажчик (індекс), що дозволяє, зокрема, й математично оцінити як склад певної мовної множини, так і її загальний кількісний вимір. “Для створення У[країнського] Л[ексикону] обрано 18 словників, – пишуть автори передмови до цього видання Павло Гриценко і Леся Мовчун. – Це перший в українській лексикографії словник-індекс інтегрувального типу: у ньому відтворено реєстри 18 філологічних і деяких енциклопедичних словників із загальним обсягом близько 300 тисяч номінативних одиниць (слів і фразеологізмів) .. Генеральне завдання УЛ полягає в інтегруванні в одному реєстрі всіх слів і фразеологізмів 18 словників” (Т. І. – С. IV). Тричі повторена фраза про “18 словників” якраз і наштовхнула мене на роздуми. Ось ті 18 джерел словника-індекса з відповідним умовним їх позначенням: БН – Білецький-Носенко П. П. Словник української мови. – К., 1966. Гол – Голоскевич Г. Правописний словник. – Вид. 12. – Нью- Йорк – Париж – Сидней – Торонто – Львів, 1994. Гр – Словарь української мови: В 4 т. / За ред. Б. Д. Грінченка. – К., 1907–1909. Ж – Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар: В 2 т. – Львів, 1886. НСЗ – Нові слова та значення / Уклад. Л. В. Туровська, Л. М. Василькова. – К., 2008. ОЕ – Орфоепічний словник української мови: У 2 т / Уклад. М. М. Пещак, В. М. Русанівський, Н. М. Сологуб, В. В. Чумак, Г. М. Ярун. – К., 2001. Орф -75 – Орфографічний словник української мови / Уклад. С. І. Головащук, Т. В. Зайцева, І. С. Назарова, М. М. Пещак, В. М. Русанівський. – К., 1975. Орф-94 – Орфографічний словник української мови / Уклад. С. І. Головащук, М. М. Пещак, В. М. Русанівський, О. О. Тараненко. – К., 1994. Орф-9 – Український орфографічний словник / Уклад. В. В. Чумак, І. В. Шевченко, Л. Л. Шевченко, Г. М. Ярун. – Вид. 9-е. – К., 2009. СІС – Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука. – К., 1986. ССІС – Сучасний словник іншомовних слів / Уклад. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. – К., 2006. СУМ – Словник української мови: В 11 т. – К., 1970–1980. УАС – Українсько-англійський словник / Уклад. К.-Г. Андрусишин і Дж.-Н. Кретт. – Саскатун (Канада), 1990. УНС – Українсько-німецький словник / Уклад. З. Ф. Кузеля і Я. А. Рудницький. – Лейпциг, 1943. УРЕ – Українська радянська енциклопедія: В 12 т. – К., 1977–1985. УРЕС – Український радянський енциклопедичний словник : У 3 т. – К., 1986–1987. УРС – Українсько-російський словник: В 6 т. – К., 1953–1963. Я – Яворницький Д. І. Словник української мови. – Катеринослав, 1920. – Т. І (А – К)5. Отже, арифметика нібито дуже проста: 18 словників = 300 тисяч слів. І все?! А що – інших словників української мови не існує?! Вихід друком “Українського лексикону” ми вітаємо; його треба було видати (може, навіть не так буденно, в обкладинці, текстура якої така подібна до салдацьких кирзяків, – але то вже справа смаку видавця!). Але, як кажуть у нас на Поділлі, “Не тільки світа, що у вікні”. Чи можемо ми тішитись, що нам знову показали якусь часточку світу української мови? Ще в совєтській Україні ми раділи б “Українському лексиконові” як Одкровенню. А тепер, коли вже в незалежній Україні в самому лишень тритомовому “Російсько-українському словнику наукової термінології” (1994–1998) (який картати – не перекартати!) тільки термінів і номенів із понад ста галузей наукових знань зафіксовано під три сотні тисяч.. ? Я спробував умовно додати до реєстру “Українського лексикону” ще бодай п’ять “загублених джерел” – і зіставити, чи є в явленому нам індексі пропуски, та оцінити, наскільки збільшився б реєстр авторитетного, без іронії, Лексикону, якби ці п’ять джерел не було зігноровано. Для контрольного замірювання я обрав 9 випадкових сторінок “Українського лексикону” в другому томі (сторінки 127–135 в алфавітному діапазоні від лаба до лаятися). До 18 джерел словника-індекса я додав: 1. Словник української мови у 20-ти т., т. 8, К., 2017, с. 9 - 82. 2. Словник української мови в 11 томах : Додатковий том. – Кн. 1 : А – Л. – К., 2017. – С. 518–530. 3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь : Перун, 2009. – С. 602–608. 4. Саврук М. П. Українсько-англійський науково-технічний словник. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 364–368. 5. Новий словник іншомовних слів / Л. І. Шевченко та ін. ; за ред. Л. І. Шевченко. – К. : Арій, 2008. – С. 338–343. Результати зіставлення цих джерел зі словником-індексом я відобразив у такій таблиці (див. таб. 1): Оскільки таблична форма займає понад сім сторінок, уриваю її на 30-му слові (лага) і подаю всі дані нижче у вигляді суцільного списку пропущених слів. Слова, загублені укладачами словникаіндекса (Український лесикон: словникіндекс: у 3 т. Т. 2 : К – Позагусати. – К. : Вид. дім Дмитра Бураго, 2017. – С. 127–135.): лабання жарг., лабарум, лабáти жарг., лабетища, лабіалізування, лабіринтектомія, лабіринтотомія, лабіт, лаборантик, лабораторка, лабрис, лаброцити, лабудá жарг., лабунцовіт, лáбушний жарг., лавабрекчія, лаверак, лавинник, лавинність, лавинознавець, лавинознавство, лавинонебезпека, лавиноутворення, лавиноутворювання, лавошниця, лавретка, лаврóвина, лаврушка, лавушниця, лага, лагаросифон, лагер геод., лагергеймія, лагідливість, лагініон, лагман, Щойно вийшов друком бібліографічний покажчик Дмитра Пилипчука “Словники української мови: 1596–2018” (К.: ВЦ “Просвіта”, 2020. – 1072 с. – 67 обл.-вид. арк. – ISBN 978-617-7201-85-3). Укладений за принципом максимальної повноти, він уперше подає інформацію про всі паперові словники української мови, опубліковані в Україні та у 30-х інших країнах світу, що майже всемеро більше, як у покажчику Т. Ю. Кульчицької, опублікованому 1999 р. Львівською національною науковою бібліотекою імені В. Стефаника. Друкуємо передмову автора-упорядника нового видання, яке цілісно відкриває світ українськомовних словників.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин